Томос
|
|
Томос (грец. τόμος) — постанова, яку видає глава помісної православної церкви. Останнiм часом це слово асоцiюється iз томосом про надання нашiй церквi автономiї та створенням Української Помiсної Церкви. Потужна срачогенеруюча подія 2018-19 років, де переплітається політика, історія, релігія.
Нащо той томос треба
Релiгiя, як відомо - це те, за що вiдповiдає один з центрiв людського мозку, i повнiстю стерти її з життя неможливо, як не старайся. Навіть ті, що називають себе закорінілими атеїстами, іноді тишком-нишком молятся Богу та не соромляться хрестити своїх дітей та відспівувати покійних родичів в церквах. Не дивина, що служники релiгiйних культiв завжди були моральним авторитетом для простого люду. У сиву давнину релігія сама була владою, причому дуже жорстокою та авторитарною, та ось останні кілька сторічь ситуація докорінно змінилась - всемогутня релігія сама стала підстилкою влади. Що з цього вийшло читайте нижче.
Коротше, як не вчи народ, що треба не воду зі святого джерела пити, а антибіотики, все одно несуть гроші до церкви. І тут постає питання: до чиєї саме церкви?
Битва за томос
Передумови
Колись дуже давно київська митрополія була єдиною та головною на Русі. В 15-ому столітті московським попам (які прославилися задовго до того підлизуванням до монголо-татарських ханів) набридло ділитися прибутком з київською митрополією, і вони відкрили власну церкву з блекджеком та шльондрами з іконами та свічками. У 1686 році, коли в московських попів зовсім не лишилось засобів для існування, вони взяли в заручники грецького патріарха, котрий приїхав до них по справах (sic!) та погрожували його втопити в ополонці, якщо він не поклянеться виконати їх умови. Окрім слів, йому ще дали і хабаря у вигляді сорока сороків дорогоцінного хутра, аби той визнав українську митрополію частиною московської церкви, що він згодом і зробив та за що через рік був позбавлений сану. Потім був цар-укроненависник Петро I, котрий остаточно прогнув церкву під себе і своїх нащадків, створивши підконтрольний уряду Священий Синод, що керував духовним життям в імперії, а звичні заклики "подай гроші - в рай попадеш" доповнились закликами "Мазепа-прєдатєль, паши на царя". До речі, головним в цьому Синоді був не патріарх та не єпископ, головним в цьому маріонетковому балагані був обер-прокурор, якого призначав сам цар. LOL!
Хоч, на відміну від церкви католицької, РПЦ спалення вчених не влаштовувала, гоніння на науку також було. З найвідомішого - вигнання Івана Федорова з Москви за сатанізм - друкарство, знищення анатомічних факультетів в Казані та заборона книг Дарвіна.
Перший фейл та КГБ в рясі
Першi спроби створити свою, незалежну церкву в Українi починалися ще в УНР, та тоді ми свою країну епічно проїбали. Для церкви настали важкі часи, озлоблене бидло, яке замахалося терпіти владу, підтримало комуняк, які попів за людей не вважали. Після повалення царя-тряпки, попи зрозумівши що гарні часи для них скінчились, продемонстрували (як завжди) віртуозне мистецтво морального мінету:
| « |
Передайте Советскому правительству и Президиуму ЦИК СССР глубокую благодарность — как от меня, так и от моей паствы. |
» |
— |
Важко сказати, чи допомогло це їм. Відомо лишень, що під час Радянсько-Німецької війни за сприяння КГБ була створена нова церква, що тісно співпрацювала з Вусатим.
Єдиний осередок українського патріотизму в церквах залишився в українській греко-католицькій церкві, яка підтримувала ідею незалежності України. Не дивно, що їх почали люто давити та загнали в підпілля.
Решта церков діяли за схемою "не можеш перемогти - очоль краще лизати владі, ніж валити ліс в Сибіру". Наприклад, щоб отримати прихід, піп мав отримати згоду КГБ, без такої згоди не можна було навіть назначити предстоятеля храму.
Раунд 1 (Початок веселих перегонів)
Незадовго до розпаду СРСР, а саме 15 лютого 1989 року, у Києві почав діяти Ініціативний Комітет із відновлення Української Автокефальної Православної церкви (УАПЦ). 5-6 червня 1990 року в ще радянському Києві відбувся Всеукраїнський православний собор за участю близько 700 попів, що затвердив факт відновлення УАПЦ i обрав Патріархом Київським Мстислава (Скрипника). Так у нас з'явилась своя і незалежна церква. Хоча й не визнана офіційно. Тут треба правда доповнити, що колись до цього в нас вже була УАПЦ, створена ще під час національно-визвольних змагань початку ХХ століття, та вона була майже знищена радянською владою, але продовжила існувати в діаспорі. На Заході існувало кілька митрополій УПЦ та УАПЦ, які з більшим чи меншим успіхом боролися за визнання світовим православ’ям. Проукраїнські настрої зберегалися і серед українських православних, але офіційна влада СРСР не визнавала українських церков, вто йже час вона визнавала церкви РПЦ, які прогнулися під Кремль та радяньську владу.
Раунд 2 (Кремль наносить удар у відповідь)
Проте запекла боротьба за владу над мізками прихожан тривала, кацапи контратакували. Архиєрейський собор рашко-церкви (вона ж РПЦ) 27 жовтня 1990 року скасовує нашу автономiю і засновує Українську православну церкву з обмеженою самостійністю у вигляді філіалу РПЦ. Так на світ з'явилась УПЦ Московського Патріархату. Наша Автокефальна Церква не захотіла так просто здаватись та продовжила своє існування попри заборони рашко-попів. СРСР тоді вже дав дуба і Україна стала незалежною, саме це врятувало УАПЦ від знищення вдруге, бо в СРСР нам би так розмахнутись не дали, там всі церкви були підпорядковані КГБ.
Раунд 3 (Роздвоєння святої особистості)
Після проголошення Незалежності України Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. звернувся до Патріарха Московського з питанням надання їм повної автокефалії, однак, на це звернення був забитий великий та товстий. Коли цю тему стали педалювати активнiше, глави РПЦ їм прямо заявили, що вони хрін клали на нас і нашу автокефалію. Таким чином, вийшло, що наша Автокефальна церква і УПЦ Московського Патріархату працювали паралельно, не визнавали одна одну і кожна вважала себе true.
Раунд 4 (Третій зайвий? Ні, запасний!)
Далі ще цікавіше. 27 травня 1992 року, за наказом Синоду рашко-церкви у Харкові за відсутності глави УПЦ митрополита Філарета, був зібраний Архієрейський Собор, який обрав нового прорашкінського предстоятеля — Володимира (Сабодана). Філарет ясне дiло прихуїв від такого повороту, не визнав цього рішення і утворив Українську Православну Церкву — Київського патріархату. За це у 1997 році Архієрейський Собор рашко-церкви видав акт про відлучення від свого лона Філарета (анатему), та йому було на це пох. Бажання створити церкву що буде підконтрольна саме йому завжди було нав'язливою мрією Філарета, і ця мрія як ми бачимо переплелась з загальнонародною мрією про незалежну українську церкву, та чи хотів Філарет щоб наша держава була справді духовно незалежною, чи просто хотів відчути себе паханом? Важко сказати однозначно. Так безосе, нажаль, та нащастя в одночас, великі справи творять часто лишень у власних інтересах. До речi, ця анатема була знята з Філарета лише у 2018 році рiшенням Константинополя. Так у нас з'явилося вже три церкви і почалось взаємне, люб'язне кидання лайном один в одного.
Незважаючи на срачі та розбіжності у багатьох питаннях, УПЦ Київського патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква постійно вели перемовини з Константинополем щодо об'єднання і офіційного визнання. Найближче до цього вони були у 2008 році, коли за сприяння Пасічника вони ледь-ледь його не отримали. Надалі - за влади Проффесора - цей процес був майже призупинений, i отримання власної церкви, до якої ми йшли сторiччями, знову повис на волосинi.
Звiсно, цей складний та суперечливий процес мiг би ще довго висiти в повiтрi, але тут почалась Війна на сході України. Коли Рашка отримала копняка пiд зад та зрозумiла, що до Львова їй не дiйти, вона почала "тиху" вiйну. Крики про те, що вiд України не залишиться каменю на камені, змiнились балачками про "мир" та "духовний зв'язок". Активно дiяла на цьому поприщi УПЦ Московсько Патрiархату, що пiдконтрольна Кремлю. Нашим бабусям та дiдусям, що ходять до церкви, почали втирати думки на кшталт: "не пускайте дiтей на фронт", "Россiя - наш духовний брат", "Москва за мир, Київ за війну". Ясен пень, що з цим треба було щось робити.
Раунд 5 (Перемога)
Підсумком всього цього стало отримання, за сприяння Пороха, довгоочікуваного томосу про автокефалію 6 січня 2019 року, що ознаменувало створення Української Помiсної Церкви. Наша Автокефальна Церква і УПЦ Київського Патріархату зробили ще один мужній крок - не стали тягнути ковдру на себе та з радістю увійшли до складу Помісної. Церковний розкол скінчився, московські попи смоктонули хуйця. Рашко-церква, що до останнього сподівалася на те, що томосу не буде, билася в дикій істериці, але вже нічого не могла вдіяти, тому вдалась (як завжди) до методів «бєспрєдєла» — сказала, що Константинополь їм не наказ, томосу вони не визнають, а з головним над усіма православними Вселенським патріархом не хочуть більше спілкуватись. Це щось на зразок того, що лейтенант образиться на генерала та пішле його нахій.
Замість епілогу
Подумай сам, що ліпше: мати митрополита, що сидить у Києві та якщо почне грішити годинниками за 100500 долярів матиме шанс майдану під вікнами, чи мати головного попа у Москві? Думаю, відповідь очевидна і для атеїста. До того ж, нова церква має шанс реформуватися як організація, і ПЦУ проголосить прозорість своєю метою. Чи буде то так, залежатиме від тебе, православний безосе. Повномасштабне вторгнення кацапів хоч і не дозволило повністю потопити московську церкву в Україні (чого лише вартують драми та срачі навколо Лаври), але хоч трохи додало балів діяльності Української Церкви - бо частина московських попів в Україні вельми нахабно агітували за відомо яку сторону і декого навіть, о диво, посадити за грати. Трохи єпархій на фоні усього цього також вийшло з під московської юрисдикції, але усі ці процеси ще далекі до завершення і триватимуть ще не один десяток років - з природною зміною поколінь.
Влада України має бути в Україні, а церква - це також гілка влади. Хоч і не така тверда, як століття тому.
РПЦ біснується, ми тішимося
- Кураєв про Україну. Там є і про нашу віру, і про ще багато чого. Відео само по собі надзвичайно брехливе, адже згідно з ним український народ вільно спілкувався грецькою, а Іпатіївський літопис, в якому вперше згадується слово "україна",написаний пшеками.
- Бог супротів жидобиндєровцев. Ага)))
-
Карикатурка
-
Томос - це весело!
-
Позбувшись ще одного засобу впливу на Україну, москальськi веб-ресурси мов показились, висираючи тонни ненавистi до "хахлов-разкольнiков" та мегатонни смакоти для тролів.
Див. також
Примітки
| ||||||||||||||||||||||
.jpg){kind=link}
| |||||||||||||||||||
