Кравчук
|
Кравчук Леонід Макарович (10 січня 1934 р, село Великий Житин Рівненського району Рівненської області, у ті часи це було Волинське воєводство, Польща — долучився до Єльцина та Шушкевича в небесній Біловезькій пущі 10 травня 2022 р.) — останній голова Верховної Ради УССР та перший президент України після відновлення незалежности, погодився на початок ядерного роззброєння України. Міг би бути "батьком-засновником", але Конституцію, по суті основи функціонування нової держави так і не написав.
Біографія
Починав як зразковий комуняка, член партії (комуністичної, звісно, бо всі інші були нелегальними) з 1958 року. Деякий час був викладачем, а потім попер у політику. Тут примітно, що будучи в політиці ще тоді радянської "України", він не виявляв особливого патріотизму, чого вартує хоча б такий випадок: у червні 1982-го, коли Макарич завідував відділом пропаганди й агітації, він звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з придушення греко-католицької віри в західних областях України, пропонував створити групи для виявлення проповідницької діяльності священників, обстежувати територію церков і кладовищ на предмет виявлення «уніатсько-націоналістичних символів», виявляти та перевиховувати «проуніатські настроєних осіб», і так далі в цьому ж дусі.
А потім неочікувано настав розпад СРСР. У серпні 1991, відчуваючи крах совка, Льоня залишив дружні лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Тут треба зазначити, що після здобуття незалежості відразу ж заборонили компартію, але вона все ж пішла на вибори, і що б ви думали? Кравчука відкрито підтримали, як активісти компартії[1], так і частина націонал-демократів, які охрестили Леоніда «батьком незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60% голосів. Коротше кажучи, пацан до успіху... ну, можна сказати, що прийшов.
Ставши президентом у 1991 році, він із горем пополам виконував свій непростий обов'язок аж до 1994 року.
Гетьманування
Україна при Кравчуку переживала надскладні часи: гіперінфляція, безробіття, закриття совкових підприємств і втрата людьми робочих місць, рекет, дикий ріст злочинності — все це, і ще багато чого іншого, словом, "лихі 90-ті".
Загалом, це було очікувано. Важко зробити щось путнє з вчорашньої "КНДР" без громадянського суспільства, традицій підприємницької діяльності, відсталим на десятиліття від західних країн промисловим виробництвом, легалізованою смертною карою і масовим вірусом совка в голові. Ще й коли ти вчорашній член компартії і геть не хочеш проводити люстрацію собі подбіних. Також й звідкілясь залишилась ядерна зброя, якої було дохіба, і яку треба було за якісь кошти оперувати і оновлювати, щоб випадково не зробити Чорнобиль 2.0. Проблему було вирішено в 1994 році, але вже за Кучми. Тоді ми від ЯЗ відмовилися за Будапештським меморандумом. Ну, через 20 років змогли переконатися в надійності гарантій цього договору, та й умови здачі ядрьонних пукалок були дуже сумнівними. Кажуть, Україна не змогла б утримувати весь цей арсенал, бо ядерна валізка знаходилася в Мордорі, та ми могли залишити собі тактичну ядерну зброю, про котру в меморандумі не згадано. Все ж, зовнішній тиск Московії і США, а скоріше їхнє небажання бачити нові пики в ядерному клубі, виявився сильнішим за національні інтереси, яких у Кравчука толком і не було.
Схожа прутня була із Чорноморським флотом, який кацапи надумали культурно віджати, нібито списавши зі свого боку борги за газ і нафту. Як командування, так й особовий склад, самі топили за вазвращєніє в радную говень, тому провернути махінацію було нескладно. Проте Кравчук міг у теорії утримати флот і піти їх на уступки (скажімо, назначити командувача ЧФ якоюсь шишкою у ВМС України), тоді Росії було би набагато складніше окупувати в перспективі Крим і ввести туди зелених чоловічків.
З економікою теж була повна срака. Поки в Польщі, Чехії та країнах Балтії проходили болісні, але ефективні й конче потрібні реформи, в Україні вони навіть не починались. А тоді ті ж ляхи жили чи не гірше за нас, як би це смішно зараз не звучало. Та поки Бальцерович і ко проводили «шокову терапію», яку досі незлим тихим словом пригадують польські совки бумери, тут розквітали пишним цвітом гіперінфляція [2], рекет, бандитизм і славнозвісна прихватизація підприємств за безцінь, яка й заклала підвалини олігархату.
Дійшло все до того, що в 1994 році назрів такий собі майдан [3] почались масові страйки та народні невдоволення. Льоня ж не став чіплятися за владу зубами та влаштовувати стрілянину в центрі столиці, а просто призначив позачергові вибори. На нових виборах активно втюхував електорату про вступ до НАТО, Євросовка, демократію і таке інше, але молодий, амбітний і проросійськи налаштований кандидат з прізвищем Кучма його тоді обскакав.
Оцінка діяльності
- epic fail це непроведення люстрації КГБістів, видатних членів компартії та інших гнид, які потім почали саботувати прийняття Конституції, національних символів (прапору й герба), проведення економічних реформ, і загалом активно працювали на ФСБ й Москву. Найбільш відомим з таких персонажів є Медведчук, що був "адвокатом" українського дисидента Василя Стуса. Причини, чому Кравчук цього не зробив загалом зрозумілі - він й сам був членом компартії 1958-1991 роках.
- Конституція. За часів Кравчука так і небуло написано Конституцію, і Україна продовжувила жити по законам УССР (частково й дотепер), наприклад застосовувати смертну кару як один з видів кримінальної відповідальності. Проблему вирішили аж через 5 років після незалежности - у 1996, за Кучми.
- Один з найбільш ненависних в народі фейлів дядька Кравчука — це не важкі часи, в які поринула тоді Україна, це — здача ядерної зброї, хоча за його ж словами, він зробив це, бо на нього тоді тиснув Захід, а особливо США, погрожуючи економічною блокадою. Приклади з реальної історії вже є: Іран і КНДР, що перебувають ледь не в повній економічній блокаді. Також загальновідомий факт, що коди запуску зброї були в Москві. Але загалом детальніше читай ТУТ
- З іншого боку, Леонід Макарович був тим, хто натис на курок і зробив контрольний, постріл у вже помираючий совок, тим самим відкривши Україні шлях до незалежності. За це вдячний народ увіковічив його ім’я у назві базарних візків кравчучками. А ще наступник Кравчука Кучма дав йому зірку героя України.
- Міністром культури у 1992-1994 був Іван Дзюба, що непогано враховуючи його базовану біографію, але особливо видатних здобутків за період його керування не сталось.
Див. також
Примітки
| |||||||||||||||||||
