Красива українська зі Львова
| « | Десь у Донецькій області на вокзалі дві жінки зустрічають хлопця. Хлопець: Ви не уявляєте який я радий вас бачити, як ви тут? |
» |
— Якось так |
Красива українська зі Львова — мем ряду українськомовних спільнот із побутових розмов, де у відповідь на гарну українську у людини РАПТОВО питають, чи вона не зі Львова. Смішно ще й тому, що у Львові теж присутні діалектні особливості.
Суть
Як тільки суржикомовний або російськомовний українець чує нормальну, більш-менш літературну вимову української (як у книгах чи фільмах, ага), він завжди питає щось типу: «О, у вас така красива українська, ви, напевно, зі Львова?». Ясна річ, що людина скоріш за все не зі Львова, а то й взагалі з півночі Луганщини.
Ситуація одночасно і кумедна (у Львові є свої нюанси української), і приємна (вам зробили комплімент), і трагічна. А проблема в тім, що в мізках людини сидить чіткий стереотип, що нормальною українською може говорити лише якийсь галицький ельф 80-го рівня, який тільки вчора виліз із криївки, куди заліз ще за часів Коновальця.
Звісно ж, це не так. Красива українська не у тих, хто зі Львова, а у тих, хто опанував грамоту і практикував мову.
Звідки беруться «львів'яни?»
Насправді, сама причина мему — начисто совєцька система понять, а проблема — вигадана. Українців привчали до того, що оскільки всі говорять лише якимось суржодіалектом, то українська мова є вторинною.
Те, що ніхто в світі (крім людей вчених) не говорить літературною мовою (жодною) — цілком нормально. Візьмімо, наприклад, Німеччину: на півночі ви почуєте один варіант, на південному заході і в Швейцарії — інший, на на південному сході і в Австрії — ще інший. І ці варіанти поділяються на підваріанти. І жодна з цих варіацій у повній мірі не збігатиметься з літературною німецькою (хох дойч — висока німецька).
Тому розмовляти діалектом і плекати його розвиток — цілком нормально. Якраз повсюдне злітературнення гомо совєтікусів, змішування в єдиний безликий сплав і є ненормальним явищем, яке позбавляє людей виняткових рис. Хоча нині інтернет-грамотність робить свою річ, і літературна мова, а з нею канцеляризми і кальки, активно витісняють народну вигадливість та барвистість тупотворів (слів, якими простий народ називає нові явища без нашарування вченості, впроваджуючи таким чином природно неологізми). А літературною мовою можуть говорити всі, якщо на те воля контексту чи звички.
А яка ж українська у Львові?
Більшість львів'ян дійсно розмовляють менш-більш доброю розмовною українською, хай і з невеликими домішками поодиноких діалектизмів типу «коц» чи «мешти». Утім, молодь не цурається сучасного сленгу, в якому англіцизми перемішані з тими всіма «прівєтами», «пон», «спс» та іншим «пж».
Львівську ґвару, до слова, нині не почути на вулицях, бо вимерла вона ще в 40-х роках. Якось різниці в українській мові мешканців різних районів нема[1].
А ось кацапську почути на вулицях цілком реально, особливо ближче до центру. Але це:
- або студенти зі Східнї та Південної України;
- або туристи з тих-таки Сходу й Півдня (були ще білоруси, але зараз їх не видно зовсім, спасибі ковіду);
- або совки за 40, які свого часу понаїхали. Безос неодноразово бачив на Кастелівці та Новому Світі обриганів, які белькотіли московською, ліл.
А де «найчистіша» українська?
А ніде. Нема такого регіону чи навіть окремо взятого міста, де би всі мешканці розмовляли кришталево чистою мовою. Але такого й не треба, бо, як уже раніше згадувалося в статті, нема нічого поганого в діалектах і просторіччях, а вилизаним рафінадом може бути лишень мертва мова (ну, або якась малочисельна мова типу ісландської, де люто надрочують на пуризм).
Див. також
Примітки
- ↑ автор цих рядків, щоправда, майже не був у Сихові, тому за весь Львів не скаже
| |||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
