Визвольні змагання
|
Визвольні змагання - часи повного бардаку, наповнені по вуха політикою, патріотизмом, героїзмом, зрадами, пройобуванням всього та всілякої патетики 1917-1921 років.
Теорія
Теоретично українцям могло пощастити і ми могли б стати вільною, та відносно самостійною державою [1]. Пощастило ж наприклад чехам, полякам, навіть маленьким естонцям. Що ж не так було з українцями в тій ситуації? Причин було дуже багато. Настільки багато, що намагаючись осилити всю картину можна від незвичності надірватися та поїхати дахом від тодішніх тотальних проблем.
Завойовування більшовицькою "ордою" Муравйова УНР на початку 1918 та німецька окупація того ж року це дуже маленька частина всього тодішнього бардаку. А почалося як відомо все з Лютневої революції, яку ніхто не планував заздалегідь, та вона взяла та почалася сама, через нестачу хліба в Петрограді, сухий закон та змученість народа війною. Українські політики в той час були наготові, адже після 1905 року та постійних розгонів Державних Дум розвелося до чорта багато політичних партій, а бути членом якої завгодно партії було модно. Монархія усіх задовбала, навіть царських генералів.
У головних ролях
Протагоністи
Винниченко - макисмально неприємна особа особисто, але схоже що довгий час подобався широкому загалу, якому особисто з ним спілкуватись не доводилось, через свій статус відомого письменника та театрального постановника - він був на слуху як поважний інтелегент. Книжки дійсно цікаві. Але через свій абсолютно незносний характер холеричного тюхтія та принцеси драми - часто вступав в конфлікти з іншими. Часто казав що думав, а думав він завжди про всіх погано, бо вони неправильно все роблять. При тому сам він був другою-третьою фігурою в усій країні, і чомусь сам показати як правильно не міг. Взагалі не дуже зрозуміло що саме він забув в уряді УНР, окрім того що він був найбільш соціялістичним з соціялістів в УНР (на цьому все), але він туди все ліз і ліз, розочаровувався у всіх, розочаровував собою всіх, і свалював, а потім вертався і знову свалював.
Грушевський - інтелегент хоч куди, історик, але абсолютно відірваний від реальності персонаж. Саме йому часто приписують нерозуміння, що ж саме треба звичайному низовому українству. Виходець зі майже шляхетного роду не був посвячений у простолюдні справи - а тому фактично жив в утопіях, і мав такі ж утопічні плани, засновані на особистих висновках зроблених під час вивчення української історії. На думку автора правки, мав куди більш значну роль в часи до проголошення 4 універсалу - а з того моменту почав уходити на другий план, а врешті-решт і зовсім не витримав хуйні яку накаламутив сам, і звалив.
Петлюра - за професією - клерк, за призванням - українець. Єдиний з трійці хто щось розумів в реаліях, але нажаль всеж був отруєний соціялістичною пігулкою, а по-друге, одного його такого розумного, як виявилось, було недостатньо. Загальновідомо був поганим в підборі кадрів - а потім і в підтримці їх субординації. Був недуже популярний серед народу, в основному через закиди про антисемітизм (Хоча наче в свій час приймав участь в підготовці Єврейської оборони під час погромів). Єдиний з трійці хто таки був з Українцями в найскрутніші часи.
Скоропадський - Поставлений на заміну уряду УНР в ході гетьманського повстання, після того як Грушевський не поділився з німцями яйцями. Був вибраний на цю посаду виключно через своє знання німецької (бо проживав в берліні в дитинстві) та пряме відношення до роду Скоропадських, хоча в Україні в той час не проживав. Зробив декілька реформ, зокрема армійську та освітню, організував Національну Академію Наук, яка діє і досі. Але рівень його залученності в ці процеси під питанням - скоріш за все це були мінімальні умови поставлені німцями. Чомусь в цьогочасних націоналістичних кругах вважається базованим чадом праваком, хоча під час його правління нічого такого не спостерігалось. Ба більше - в офіційну документацію часів Української держави різко повернулась російська мова, а на посади пан Ясновельможний часто ставив своїх дружбанів з пітєра, через що українці його масово зненавидили. Вишенькою на торті з лайна стало видання Федеративної грамоти - про союз з білими на умовах федеративного об'єкту. Білі, які ходили під слоганом "Єдина та неподільна" тільки покрутили у скроні пальцем від таких заяв. Червоні посміялись, Німці програли (ба-дум-тс), УНРівці більше перелякатись і тільки сильніше захотіли перевороту назад - бо таким макаром Україна може закінчитись дуже швидко.
Антагоністи
Колчак - Адмірал, голова білого руху. Повоював трохи в японській війні, трохи в першій світовій, вважався досвідченим управлінцем. Через раптову смерть всієї царської сім'ї, визнавався Антантою як єдиний правоприємник влади в Росії, через що зловив неймовірної величини зірку. Власне білі, включно з колчаком, на офіційному рівні не визнавали ні УНР ні в принципі існування окремої української нації. Тож Україну сприймав як лише простір для маневру, щоб дати під дих червоним. Втім, всрався. Розстріляний десь посеред Болотії ще в ті часи.
Ленін - Публічно і неодноразово заявляв про необхідність націй у самовизначенні. Звичайно, коли УНР проголосила четвертим універсалом свою незалежність - одразу ж висунув ультиматум до УНР, бо це неправильне самовизначення нації. На відміну від білих, визнавав українську націю, через що переманив на свою сторону неймовірно багато дурників. Намагався потім таким же чином самовизначати Угорщину та Польщу, але не проканало. Окремо варто згадати про геніальні економічні рішення, які на багато років загнали рашку в апокаліптичну фінансову кризу. Хоча, а нащо тобі гроші, ви що - буржуй? Гризи свої ланцюги, пролетар!
Сталін - до того як його пильні вуса осіли в закуреній шинелі кабінетів кремля, він командував військами на Українському та Білоруському анпрямках. Після брестського миру - займався все тим же, вже через підставних осіб. Сталін хоч і був гречним другом Леніна, але на українському питанні їх погляди розходились. В той час коли Ленін щось кричав про самовизначення націй - у Сталіна була інша думка. В будь-якому разі, ходить байка що через близьку дружбу між сталіним та леніним, останній попереджував, що "Не допускайте його до влади!". Ага-ага
Володимир Антонов-Овсієнко - Че Гевара в часи задовго до Че Гевари. Інтелигент, Жид, комуніст. Був затятим Троцкістом, дружив з Джержинським, організував військові повстання ще задовго до леніна (з перемінним успіхом), врешті після революції двіжував серед червоних, аж доки не став командувати армією УСРР, та короткочасно був голвоою якоїсь пародії на уряд УСРР. Насправді, на момент організації УСРР, був VPN профілем Сталіна з таким необхідним українським айпі в профілі. Після закінчення визвольних змагань деякий час кочував по посадам, але врешті був розстріляний нахуй.
Другорядні ролі
Махно - в дореволюційні часи крадій та розбійник. В тюрмі навчився не тільки розмовляти російською, а і нахапався там у політв'язнів соціалістичних ідей. На волі намагався створити анархійно-соціалістичну країну, до якоїсь ступені йому це навіть вдалось. Але про результати експеременту ми не дізнаємось - Махно схрестив струї з комуністами, що закінчилось для махновців дуже погано дуже швидко. Деякий час ще бігав по степам півдня України, але його ватага остаточно розсипалась через пом'якшення політики в совку протягом 20-х. Успішно поїхав, на круасани. Де, як і положено будь-якому поважному сидящому, вмер від туберкульозу.
Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький - він же Василь Вишиваний. Хлопець австрійського княжого роду, якому нічого було робити як тільки визволяти Україну з-під гніту. Був назвичайно потужним українофілом - за що регулярно висміювався своїми однофамільцями. Був з сім'ї військового, хоча невідомо чи він мав військову освіту. Не дивлячись на це, після початку першої світової його швидко пристроїли командиром кавалеристів. Як і усі Габсбурги, був наділений статусом сенатора в парламенті австро-угорщини, де закорешився з ЗУНРівськими, зокрема з Петрушевичем. Аж Грушевський наниває союзників, щоб ти прогнали москалів і ввели війська. Австро-Угорський військовий контингент заходить в УНР, а серед них зокрема і УСС. Дуже швидко після цього Австро-угорщина розвалюється, війська виводять, а Василь Вишиваний ослухавшись наказу залишається в Україні разом з Усусами. УСС активно воювали проти червоних на сході України, зокрема в Херсоні та Олександрівську. Вишиваного зустрічали тепло - та і взагалі серед населення він був доволі популярним. Проти Скоропадського навіть готувався заколот на користь Вишиваного, про що знав і Скоропадський. Але схоже що Василя Вишиваного забули запитати. Зустрівшись з Болобочаном в Олександрівську, Габсбург скромно відпрвовів своє імператорське "НІ". Після того як Скоропадського попросили, за свої звитяги отримав Полковника УНР,і власне відступав звідти аж до кам'янця разом з усіма. Але в Трикутнику Смерті пересрався з Петлюрою, та свалив в Чехословаччину, і в Австрійській еміграції (як блядь це повинно взагалі працювати?) активно засирав поляків та тусовав з українською діаспорою. Де спокійно собі жив аж до 47 року, де він пішов обідади, і не повернувся, бо на шляху його зустріли совки, надягнули мішок на голову, і витягнули до Києва. Йому шили роботу на ОУН, але справу закрили бо Габсбург вмер від сухот, а його тіло було заховано десь в Києві в безіменній могилі.
На фронті все погано
Європа 1917 року все ще відривається у Першій Світовій, на Західному фронті в м'ясорубку прибувають нові учасники - американці. Українці отримали почесні місця з самого початку, в окопах по обидва боки фронту - наприклад, австрійських Січових стрільців (УСС). В Російській армії таких національних українських частин звісно не було - неположено. Коли все таки бахнула революція на фронті спочатку не повірили, а потім стали потихеньку розбігатися з частин додому, прихопивши, звичайно, зброю з собою. Замість монархії влаштовується Тимчасовий Уряд і починається політична метушня. Тим часом у Києві утворюється Центральна Рада, яка оголошує автономію. Керенський (голова Тимчасового Уряду) незадоволений, але не заперечує - його представників в Україні (до речі званих комісарами) ігнорують та прикидаються глухими та сліпими до їх скарг, а офіцерство взагалі дивиться на весь цей балаган презирливо зі сторони, поки що не підтримуючи нікого.
Більшовицький переворот ніхто спочатку не сприйняв як щось вкрай небезпечне - того року вони вже намагалися бунтувати, ще й генерал Корнілов намагався виперти Керінського з примарної вершини влади в Росії. Тому після перевороту в Петрограді Центральна Рада видає 3-й універсал, де проголошує Українську Народну республіку (УНР), але у складі єдиної Російської республіки, якої вже немає і на мапах.
Побоювання ЦР щодо більшовиків справдилися - після зафейленої спроби повстання у Києві| та посилання у відомому напрямку їхніх пред’яв, червоні починають наступ на УНР. 1918 року ЦР приймає 4й Універсал, оголошує УНР повністю незалежною, додає до цього кілька реформ та ліквідується. В Харкові тим часом проголошується ще одна Українська Республіка, звісно що радянська. Михайло Грушевський який тоді керував намагався керувати країною країною майже все просрав. Та це лише початок.
Більшовики швидко захоплюють УНР, деякі українські частини просто переходять на бік ворога, деякі - біжать хто куди, але дехто запекло чинить супротив. Нажаль таких небагато. Серед останніх - загальновідомий бій під Крутами. Бездарне командування, яке не здатне було не те що організувати нормальну оборону, а навіть дисциплінувати своїх власних офіцерів, кинуло зелених новачків-студентів проти головних частин червоних і закономірно отримало купу героїв посмертно[2].
Сама орда була ой яка велика - в наймасштабніших боях за Київ на початку 1918 року більшовиків було не більше 4-х тисяч. Штурм Києва позначився не скільки масштабними битвами, скільки епічним грабунком та пожежами - Муравйов потім не раз хизувався, що влучними артилерійськими пострілами запалив величезний особняк (насправді прибутковий будинок сім'ї) Грушевського. При чому тут великий внесок мали розлючені місцеві робітники, що програли повстання в Арсеналі, а як тільки підкотили червоні, ну звісно повилазила всіляка бандитська наволоч, що вирішила під шумок вбивати & грабувати.
Веселі каруселі
Гетьман український, але дуже німецький
Тому щоб зберегти країну, за відсутності нормальної власної армії та мізерній підтримці народу, якому замало пообіцяли, а дали ще менше ніштяків, Центральна Рада, притиснута до стінки, починає дружити з німцями. В результаті райхсвер та їх друзі австрійці проходять країною, легко випилюючи червоних та займаючи їхнє місце. Народ розуміє що його надурили й починає обурюватися і вважає, що у всьому винна як раз Центральна Рада. Не безкоштовно - німці просять взамін їжу, зокрема зерно та курячі яйця, бо в Німеччині вже рік як ходять голодні бунти, і німці не дуже задоволені Кайзером.
Грушевський зобов'язує всіх селян надавати частину врожаю, але через недостатню кількість контролю, селяни надають замало їжі. Ну або так вважаю б Німці, бо після перших поставок Раду німці розганяють. До того ж, соціалісти їх дратували і взагалі різниці між більшовиками та ними німці майже не бачили. Владу отримує Скоропадський, що оголошує себе гетьманом під протекторатом німецького окупаційних сил та вусатого Ейхгорна.
Гетьман не просто так отримав країну. Змалку першою його мовою була німецька, хоч він сам походив зі старого старшинского роду. Вірний царський офіцер Скоропадський не щадил живота своего ради России-Матушки на війні з японцями, а з приходом 1917 року уважно слідкує за ЦР та подіями в Україні. Німці та Скоропадський швидко знайшли спільну мову легко, адже сам він великий землевласник з міцними зв'язками в Німеччині.
УНР перейменовується на Українську Державу або Гетьманат, німці проголошуються нашими любими друзями. Формально Українська держава була проголошена окремо, без безпосередньої спадковості УНРівських клейнод та формальностей, незадовго до свого уходу Скоропадський навіть вітав українців з півроку Української держави. Також дуже нагло заявив територіальну претензію до всіх сусідів, обвівши на мапі України всі українські національні землі. Воно може і базовано та круто але ці кордони були фантастичними і включали в себе землі де ніколи не ступав український солдат, як от Кубань, а також взагалі незалежну на той момент ЗУНР.
Була проведена купа реформ різного ступеня важливості, відкривання університетів, академії наук і ще купа справ все перекреслюється незадоволення селян та робітників, все більше та більше. А чому? А через те що німцям треба було зерно - і він їм давав зерно, навіть якщо це значило що український селянин залишиться голодним цієї зими. На сільських просторах починається запекла партизанщина, і навіть ті кому більшовики були як корові п'ята нога, стали прислухатися до їх агітації. Але приходить осінь 1918-го і в самій Німеччини бабахає революція. Німецький кайзер зрікається престолу, його війська тікають на батьківщину. Гетьман спочатку думав що зможе втриматися, та намагався проводити самостійну політику але Україна з абсолютно усіх боків була оточена ворогами, тобто маневрувати та викручуватись в тій ситуації зміг би лишень геній. Скоропадський таким не був. Остаточною крапкою в його правлінні стало те що Гетьман зрозумівши що німці вже не захистять його видав маніфест де заявив про те що бажає бути в конфедеративному союзі з Россією, це призвело до того що навіть його соратники підняли зброю проти нього.
Полковник Болбочан
Версія популярна:
Один з небагатьох успішних українських полководців того часу, звичайно ж бувший офіцер імперської армії. Проявив себе раптово як мега активний розбудовувач українського війська і не боявся активно сратися з урядом УНР, якщо бачив що політики творять повну хуйню. Як і належить таким першокласним воякам, розстріляний своїми ж недругами (Петлюрою), що фактично стало однією з причин повного фейлу УНР у війнах проти більшовиків та білих.
Версія непопулярна:
Про персоналію Болобочана в принципі згадали після 2014 в контексті його кримської операції. Кримська операція йшла гарно - кацапів з Криму полковник Болобочан виганяв дуже швидко - але навіть не дойшовши до південного берегу криму отримав ультиматум від військ Антанти. Через що Крим довелось покинути. Також зокрема приймав участь в антигетьманському повстанні.
Втім біографія Болобочана цікава не стільки своєю кар'єрою, скільки тим, як вона закінчилась:
Дещо пізніше Болобочана поставили відповідальним за оборону лівобережжя. Але східний фронт посипався з тріском, червоні зайшли в Київ, і Болобочана запідозрили як мінімум в недбальстві та невиконанні наказів - як максимум в змові з кацапами. Болобочана навіть судили, але суд втім нічого так і не доказав. Врешті доки Болобочан сидів під вартою - він через переписку розісрався не тільки з Петлюрою, а і з значною часткою УНРівської верхівки. Відбувся якийсь незрозумілий двіж з призначеннями Болобочана на різні посади різними особами, через що на нього завели справу через перевищення повноважень, та закидали взагалі підготовку перевороту в УНР, з заміною Петлюри на Петрушевича.
Для всіх очевидно що справа сфабрикована, але незрозуміло звідки ростуть ноги. Одна версія каже що Петлюра наказав Болобочана щоб залякати інших командирів, які на той час те й робили що різали євреїв та іноді навіть опускались до рейдів на власні села. Бо вся ця історія відбувалась якраз в період "Трикутника смерті". Це період коли вже майже настав пиздець всіх сподівань, але УНР поки що існував в межах плюс-мінус Хмельницької області і з усіх сторін були то поляки, то кацапи в кольорових асортиментах, до яких ще перебігали зневірені полковники УНР прихопивши з собою війська та обладнання.
З іншого боку, виглядає підозріло що Болобочана судили десь посеред Хмельницької області, УНРівським аналогом чекістської "тройки", і привели в дію наказ розстрілу якомога швидше. Судячи з коментарів Ісаака Мазепи, тодішнього Прем'єра УНР, а також те що наказ був підписаний тодішнім Командуючим армії УНР Осецьким - можна зробили висновок що серед уряду УНР з питання Болобочана був концесус.
Що означає одне з двох: що або він їх неймовірно заїбав своїми листами з тюрми, або вони дійсно боялись спроби чергового перевороту, очолюваного харизматичним та енергійним опозиціонером з послужним і зв'язками. Чи мало це побоювання щось за собою - важко сказати. Принаймні побоювання перевороту наврядчи були на часі, враховуючи ситуацію на фронті, а Петрушевич, враховуючи польску окупацію, був десь закордоном і представляв уряд ЗУНР в екзилі чи то в Парижі чи то в Празі.
Так чи інакше, Петра Болобочана розстріляли 28 червня 1919 на території залізничної станції Балин, що між Кам'янець-Подільським та Дунаївцями. Доволі скромний пам'ятник біля місця його поховання стоїть десь в Балині, але знайти його доволі проблематично бо він знаходиться ну прям не на видному місці.
Махновщина
- Основна стаття: Нестор Махно
Як відомо, Нестор Махно, великий символ анархізму та бунту проти всіх. Обставини зробили його ватажком селян ще взимку 1918 року. Лютий бардак, що творився на просторах України змусив Нестора та його хлопців зробити єдиний правильний висновок - треба бити всіх, хто захоче нав'язати свою волю суворим селянам або простягнути загребущі руки до трудових харчів та майна. Нестор Махно не довго думаючи проголошує своєю столицею рідне Гуляйполе, де він виріс. Хоча насправді хуй його знає як це повинно було працювати бо під Махном ніякого центрального уряду не було і були з'їзди громад - але був Махно, його ватага, та ноги, які він робив коли комуняки в черговий (!) раз його наїбали.
У німців та австріяків він отримав своєрідну славу найлютішого розбійника та бандита.
Махновці не були єдиними, хто зробив висновки що треба самим себе захищати. На степових просторах зстворили свої "республіки" до чорта багато отаманів, адже саме середовище степової України, де у кожного в сараї є гвинтівка, трохи гранат, добрі коні та почуття власної гідності, було найкращим інкубатором для вольностей та супротиву всіляким мудакам від влади. Тут і отаман Зелений і Холодноярська республіка.
Петлюра гетьмана звалив та й сам туди ж
Початок 1919 ріку. Гетьман не втримався без своїх німецьких друзів, та втік до Дойчлянду. За ним не тужив ніхто. УНР знову в строю, тільки при владі так звана Директорія, на чолі з Петлюрою та Винниченком, а також ще трьома якимись нонеймами. Винниченко ще в минулій ітерації уряду показав себе як конфліктний, депресивний та бісячий мудак. З Петлюрою був ледь не на ножах, неймовірно ображений на все навколо. Врешті з уряду його попросили, інші повідвалювались в процесі, а єдиною особою яка не злилась у важкі часи виявився "жіноподібний" Петлюра.
Більшовики звісно виставляють пред’яви, посилаються нахуй і історія повторюється. Спроби домовитися з французами[3] про спільну війну проти самі знаєте кого, нічого не дали - Петлюрі похмуро нагадали, що його уряд дружив з поганим Кайзером, відкрив перед ним фронт і тому ніякої допомоги та визнання УНР не буде.
УНР та ЗУНР. Веселі відносини.
Акт Злуки між УНР і ЗУНР пройшов в час чергового наступу ворогів. Весь 1919 ЗУНР хоч щось намагається протиставити наступу поляків, які вперто вичавлюють західно-українські сили в передгір'я Карпат, але у тих куди краще озброєння та більша чисельність. Злука ця була скоріше фікцією, бо обидві держави не встигли проіснувати достатньо, щоб насолодитися одна одною і самими собою. А чим гірше було становище на фронтах тим більше не довіряли політики західняки політикам УНРівським, і навпаки. ЗУНРівські вояки, чесно кажучи, були були більш національно підковані ніж їх брати з армії УНР, та й вишколом відзначались соліднішим (завдяки вже вищезгаданому австрійському легіону Січових Стрільців), але їм хронічно не вистачало ані зброї ані припасів.
Все закінчилося не весело. Петлюрівці, махновці, денікінці, більшовики, ляхи, Антанта, Холодний Яр... Наступи, відступи, рейди, набіги, повстання, взяття міст, грабіж корованів, нальоти на поїзди як у вестернах, перевороти, проголошення усіляких республік. Весь цей жирний матеріал ще чекає своїх українських кінорежисерів.
Велика дупа для всіх
Зима 1919/1920 замаячила перед Петлюрою великою та безумовною дупою. Солдатам нічим стріляти, нічого носити та нічого їсти. Симон змушений йти на союз з поляками, за що йому прості українці накидають ще більше штрафних балів. Спершу поляки допомагають звільнити Київ, але коли їм видають т таких дзвінких піздюлей кацапи, що аж дійшло до героїчної оборони Варшави, поляки ганебно зливаються з допомоги, посилаючись на якусь дірку в домовленності, залишену канцелярами в домовленності між УНР та Посполитими. Порада від Петлюри: завжди читайте мілкий текст!
В результаті цього зливу, Польща залишає за собою всю територію де стояли їх війська, які чомусь один в один збігаються з кордонами ЗУНР. Залишки військ останніх разом з огризками УНР військ, знову босі та голі змушені взяти на себе роль другорядних союзників пшеків. Після провалу польського наступу на червоних, всі українські частини потрапляють в теплі та зручні польскі концтабори. Як до них ставилися пшеки не важко собі уявити. Махновщина та селянська вольниця ще більше року билася з більшовиками, але сили були не рівні.
Грушевський після деяких тиняннь по закордонам, та після активної агітації більшовиків, повернувся в Україну і його не розстріляли, що дивно, а навіть дали можливість працювати за фахом. Винниченко справедливо побоявся за себе і залишився у Франції, де вмер у злиднях. Петлюру, як відомо, вбили в Парижі, за офіційною версією - стріляв бідний та злий єврей, що помстився за погроми. Фактично коли цього єврея спитали, звідки в нього інформація про погроми петлюрівців - більшовики розказали. В розсекречених документах вбивця виявився агентом москви.
А що ж пішло не так
Політичний аналіз
Українці намагались стучати в усі двері, заключати союзи з усіма можливими союзниками - але врешті їх кидали всі ті союзники. Троїстий союз, хоч і намагався щось робити на допомогу Україні, так Австро-Угорці на півдні та Німці на півночі ввели свої війська в УНР, вигнавши московитів на час. Але врешті вийшло навіть гірше ніж було би без них - Австро-Угорці просто розпались нахуй (втім нам від того дістались Усуси), Німці народили Скоропатського, який втім єдине що зробив так це зневірив українців ще сильніше. Антанта і без того союзна до кацапії, після українських загравань з ворогом у тільки-но минувшій війні, не дуже то і хотіла вести з Україною справи, а втім, їх думка щодо комуняк сильно не відрізнялась. А потім і Поляки зробили хуйню, туго насравши собі на поріг. З сусідів в війну з Україною не вступила лише Румунія та Чехословаччина, хоча по-перше обидві країни окуповували великій шматок української національної землі, а по-друге, у випадку з Румунією, справи теж йшли погано, а з Чехословакією ніяк.
Хоча ситуація всередині сильно не відрізнялась - конценсусу не було, а політичні фігури були доволі слабкими, і при цьому кожен знав краще за іншого як воювати, і що саме він повинен був бути головним, що потім вилилось у банальну отаманщину.
Врешті решт УНР була вимушена діяти за межами України, спершу як повноцінний уряд у вигнанні, а з часом уварилось до рівня громадської організації української діаспори.
Власне радянським колаборантам теж не повезло - після брестського миру кацапи притворялись наче вони тут не при чому, це все Воля народу, Українці просто хочуть жить при комунізмі, а тому УСРР проголосила себе незалежною державою з незалежною армією, яку очолював явно маріонеточний інтелегент без харизми Антонов-Овсієнко. Овсієнка розстріляли. Як розстріляли і інших членів першої спроби захопити таким чином владу в Україні, так званим "тимчасового робітничо-селянського" уряду. Наприклад: П'ятакова, Квірінга, Бубнова, Затонського... І це тільки деякі з імен, про які ви ніколи не чули.
Прожили вони, звичайно, незаслужено довго, і встигли прийняти участь в організації голодомора, та розкрутити маховик сталінських репресій, а втім він же їх потім і накрив - комуністична верхівка в особі Сталіна з радістю нагородила їх свинцевою кулею за чесну та кропітливу роботу в сфері наближення комунізму. І якось так вийшло, що УНРівські діячі, після свого програшу і втечі закордон, прожили більш чесне та довше життя ніж програвші УНРівці. Але втім українцям від цього краще не стало.
Підхід з війскової точки зору
Існує думка що грамотна військова стратегія би зберігла УНР без проблем.
Враховуючи що здебільшого бої між фракціями були пострілушками посеред поля, з мінімальним залученням техніки, що по суті є анахронічною відрижкою від лінійної тактики. А бої в місті часто обмежувались в'ялими перестрілками з мосінок, іноді з аж цілим кулеметом, та були захопленням ключових точок в місті Вархамер-стайл, як от залізничних станцій, телеграфу, пошти, портів і того всього. В циї битвах іноді приєднувались бронемашини або, простибоже, навіть бронепотяг.
Військові УНР теж приймали участь в першій світовій, могли би і докумекати що грамотно підготовлені оборонні споруди (та хочаб банальні окопи) могли би зупинити не таку вже і нескінченну орду червоних. З того боку, що червоні що білі не володіли великою кількістю артилерії, бронепотяги саботувались за допомогою знищення залізниці (взагалі велике питання чому залізниця була настільки діючою в той період, що бронепотяг допер аж в Київ наприклад), тож вибивати з окопів УНРівців довелось би трошечки довше ніж маршувати полком тиждень під пісні з Олександрівська до Вінниці, а потім тікати назад від переважаючих військ союзників УНР, які через три дні знову пропадуть, і так туди-сюди.
І що тепер?
- Основна стаття: УНР в екзилі
Соціялісти програли. А тепер школярі вважають цю тему однією з найнудніших при вивчені історії, але це вже вина тих хто складає підручники та викладачів. Не дивуйтесь коли вчорашній рядовий школяр нічого толком не знає про визвольні змагання і не відрізнить Петлюри від Бандери.
Також читати
- Історія однієї України
- Австрійський генштаб
- Вільгельм фон Габсбург-Лотрінген
- Нестор Махно
- Грушевський
- Кулемет Максим
- Зрада
- Воля (комікс)
Примітки
Додаткові посилання
- Січові стрільці під час Січневого повстання
- Про Симона Петлюру
- Багато букв про Громадянську війну
- Луркоморье про 1917
| ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
