Історія Японії
|
- Основна стаття: Японія
Давня історія
Японці як народ раптово почалися з переселення прото-корейців та їм подібних племен, що тікали від загребущих військ династії Хань, і які брали наложниць собі з місцевих дикунів. Ці дикуни - еміші, предки айнів, але про них згодом, до речі, жили в солом'яних хатинах і займалися скотарством. Нічого не нагадує? Вже на початку тисячоліття на островах існували держава На в районів Фукуоки і матріархальна держава Яматай в районі Кансай. Єдине, що про неї відомо, це якась цариця Хіміко, але з переходом до патріархату останньої і починається історія Ямато.
Стародавній японський літопис "Ніхон Шокі" приписує створення Японії у VII столітті до нашої ери. Насправді нас, українців, як завжди, найобують, бо в той час в Японії були лише солом'яні халупки еміші, культури Джомон, а сама японська державність створена в період Яой, тобто на межі 3-4 століть вже нашої ери. Коронація Джімму, згідно з вже науковою хронологією, відбулася лише 301 року. Бажання удревнити культуру цілком природнє, але вони дійшли до того, що зробили 8 феодальних лідерів імператорами почерговими, які правили по 150 років. Насправді першим загальновизнаним наукою імператором був Суйдзін, який правив з 324 року. Територія тодішньої країни обмежувалася на заході Хірошімою і на сході Токіо, а столиця була в долині Осаки, тобто країна навіть третину Хонсю не контролювала, не кажучи про сусідні острови. Десь зо століття вони займалися хуйнею типу воєн з дикунами і розширення території, що захопили увесь західний Хонсю.
Але в середині V століття прийшов такий собі імператор Нінтоку, який запросив варягів корейців реформувати країну. З ним пов'язана цікава історія: він дуже хотів розвитку своєї прото-імперії, але все йшло по піхві. Варто зазначити, що в ті часи раптово корейці були набагато більш цивілізовані ніж японці, котрі ще вважались варварами. Але в корейців також не дуже йшло нести світло цивілізації, бо жпені не розуміли прожекти корейців. Тоді імператор розсердився і наказав своїм міністрам принести себе в жертву камі. Ну японській міністр у річку і втопився. А кореєць сказав: "Давай, пане імператоре, спочатку у Камі спитаємо, що вони хочуть". І запропонував кинути у річку гарбуз - якщо втоне - я за нею, а якщо ні - то Камі проти моєї жертви. Кинув кореєць гарбуз у воду і він поплив за течією. "Ось бач, імператоре, Камі хочуть, щоб ми побудували іригаційну систему для наших полів" - сказав кореєць. Імператор тоді нарешті згодився. Корейці побудували іригаційні системи, що збільшило економіку Ямато, а більш пізні японські тексти кажуть, що кореєць таки був правий - Камі хотіли, щоб японці не в річках топились, а щоб будували іригаційні системи і вдосконалювали економіку. Проте основне його досягнення в тому, що він нарешті прийняв буддійський календар за основу і дати з цього часу (453 р.н.е.) вважаються історично достовірними. А за пару десятиліть почалася боротьба кланів за обмеження впливу імператорського роду, на коні якої заїхали тубільні аристократи, які у 538 році встановили Будду як головного, столицю в долині Асука, завезли буддійські монастирі і ієрогліфи, які стали згодом манйоґаною. Серйозно, вони до того часу не мали писемности. Так скінчився період Кофун і почався новий період Асука - період (разом із наступним Нара) каргокультизму і тупого копіпасту всього китайського. Самі ж китайці довший час називали японців "ва" (倭), тобто карлики, аж доки японці самі не замінили його спершу на "ва" (和) - гармонія, а потім на "ніхон" (日本), але про то згодом. Зараз ж після перенесення столиці (норм така причина для війни) почалася справжня війна кланів, старі правлячі роди Кофун (Кацураґі і згодом Отомо) скинуті, а захисники традицій Мононобе переможені.
На коні були диктатори Соґа, які втім скоро настільки заїбали всіх, що в 645 майбутній імператор Тендзі та перший Фуджівара скинули їх нахуй і почали Тайка - першу спробу реформ країни. За основу були хоч і взяті китайські кодекси, але скопіпащені спецом під Японію, які отримали назву "ріцурьо", які потім діяли довший час. В країні була введена планова економіка, а уся земля разом із мешканцями проголошувалася власністю держави. Все населення реєструвалося і податкувалося. Також до того періоду відносяться перші спроби завоювання Кореї. Фейлові, звісно. Досить скоро за китайськими зразками почали будувати тимчасові столиці, а в 710 збудували і першу постійну столицю - ХУЙЗНА-ШО ХЕЙДЖЙО-КЙО, нині відома просто як Нара. Тому і період відомий як Нара. Період загалом нудний, за вийнятком того, що саму Нару сильно затиснули поміж себе різні буддистські монастирі, які постійно щось хотіли від імператора, а тому майже увесь період столицю намагалися перенести, і лише у 794 з четвертого разу вийшло у Хейан, яка дала назву наступному періоду. Ще можна згадати те, що тоді для заселення зайнятих від варварів земель поселенців звільняли від податків на три покоління, а тому всякі хитросракі з нічого багатіли і ставали дворянами. Ті ж Фуджівара, наприклад, до яких імператор через постійні просирання грошей на побудову столиць потрапив у кабалу.
Наступний період загалом менш нудний, хоч як не дивно і найбільш мирний в давній японській історії, бо япошки нарешті почали робити щось своє, наприклад розквітла поезія вака, пишуться збірки віршів, які я так одразу не назву, а імператори марно намагаються вибратися з кабали Фуджівар. Серед аристократії поширюється лґбт і багатоженство, а жінки наносять на себе тонни щикатурки, звідти і звичка їхня прикривати рота, щоби не було видно тріщин. Проте мирність оманлива: спокійним життя було лише в столиці, а за її межами то повстання, то битви з айнами.
Епоха самураїв
У війнах з північними сусідами у всяких кланів з Тохоку з'являється самурайство, а сам кордон відсувається далеко на північ, аж до межі з сучасними префектурами Івате і Аоморі, а в році 1100 і те захоплюється, утворивши там якусь майже незалежну хуйню клану Тайра. Тоді ж полководці на час битв з айнами почали отримувати титул шьоґуна, який мали віддавати три рази, два з яких повинні відмовити. В 1159 той ж клан Тайра відтіснив Фуджівару і встановив диктатуру самураяту. Звісно, переможеному Мінамото-но Йорітомо не личило визнавати поразку як чоловік через вищезгадану культуру лґбт і намовляння засланого принца, а тому він продовжив боротьбу за спиною Тайри і в 1185 таки взяв владу. Після цього в країні існувало три різні закони, окремо для земель аристократії, феодалів і воїнів. Титул шьоґуна він не віддав, хакнувши традицію: якщо двічі імператор відмовив, то нащо турбувати його втретє? От і став фактично одноосібним правителем, відкрив ставку в Камакура (знову ж таки, назвавши період), і почав передавати в спадок на зло імператору. Імператорам це не сподобалося і вони пару разів намагалися повставати впродовж 13-14 століття, вдало лише один раз, але про це згодом. Злість імператора вперше ж вилилася в 1219 в невеличку війноньку, коли шоґуни не дотримали обіцянок, а імператори внаслідок втратили свої землі. Взагалі, не зважаючи на те, що дехто називає бакуфу за прізвищем засновника Мінамото, але раптово шоґунами були і з роду Фуджівара, і навіть з імператорського двору, але реальна влада належала регентам з гілки Годжо роду Тайра. Тим часом за межами Японії світ захопили монголи, в тому числі і сусідню Корею, звідки почали набігати. Першою постраждала Цушіма, яка ще з 1268 почергово була під окупацією. В 1274 вони висадилися, але тисяча самураїв змогли налякати кількадесят тисяч монголів, в результаті вони негайно відплили прямо в ураган, в який знову ж таки потрапили 7 роками пізніше. Японці почали називати ці тайфуни "божественим вітром" (камікадзе, див. нижче) і молитися йому. Вторгнення, до речі, сприяло появі катан, які ми знаємо сьогодні. В той же час імператорська родина розділилася надвоє, що призвело до тертя і двох змов, і врешті решт повалення влади узурпаторів з третього разу, яке стало називатися "Реставрація Кемму".
Скинути то він скинув, але не без зради. Його кращий друг і сподвижник Ашікаґа Такауджі виявився фірмовим владолюбним мудилом, яких ще треба пошукати, ще й реформи його на централізацію були непопулярними, тому він вимушений був тікати на південь, в той час, як його "друг" став шьоґуном в Муроматі (назвавши так черговий період) і призначив імператора з ворожої північної гілки, почавши чергову громадянську війну. При цьому японці вважали і вважають саме південного імператора законним, а північного лише претендентом. Варто згадати, що це швидше за все найменш кривава громадянська війна у світі: незважаючи на криваві сутички, траплялися вони досить рідко, а на вимоги шьоґуна та імператора битися один проти одного самураї з одної родини неспішно пострілювалися з лука один в одного, після чого перемогу зараховували тому, в кого стріли не скінчувалися, а инший "відступав". Серйозно, навіть самі японці не називають це ані війною ані "смутою", а лише "періодом". Так чи інакше, ніхто ніхуя не зміг взяти, всі лишилися приблизно на однакових позиціях, а закінчилося все тим, що два імператори домовилися почергово один одному передавати владу. Домовитися то домовилися, але шьоґун по-ашікаґівськи наїбав південного і не передав, а заслав, після чого про південну гілку ніхто не чув. Тим часом шьоґун укріпив свою владу і централізував країну, саме країна період з 1412 по 1467 вважається найбільш єдиною і тру-самурайською, без воєн і ніхуя.
Але ніщо не триває вічно, особливо хороше. Стервозній матусі не сподобався вибір претендента на шьоґуна, вона хотіла свого сина. І ось через скандал в центрі Кіото дві стотисячні армії влаштували війноньку, одна армія ледь не оточила иншу, проте до неї прибули підкріплення і вони захопили 7 з 8 воріт. Проте було пізно, бо минуло 3 місяці і війна була далеко поза межами міста. Самураї воювали з самураями, самураї з землевласниками, землевласники з землевласниками, землевласники з селянами, селяни з селянами, бандюки пиздили всіх підряд. За 10 років війна претендентам остопиздила, вони відреклися і звели нейтрального. Проте, що характерно, війна не закінчилась, шьоґуни стали маріонетками в руках землевласників і володіли лише Кіото. Бувало не тільки, що імператор тікав з власного двору, а й сам шьоґун ховався від злісних самураїв. Настала епоха воюючих провінцій. Саму диспозицію сил запам'ятати не є реальним, воно і не треба. Важливим є те, що за цей час країну випадково знайшли спершу португальці на острові Танеґашіма, потім іспанці, англійці і нідерландці. Вони почали торгувати і привозити в країну всяких цікавих ніштяків: від вогнепальної зброї (мушкетів, які японці до 19 століття називали танеґашіма) до християнства. В обмін португальці змогли собі отримати ціле Наґасакі, яке вони з рибальського села змогли перетворити на величезний порт за 7 років.
Тим часом один феодал вирішив об'єднати Чпонію, проте для цього йому потрібно було захопити сусідню провінцію Оварі, яка була на шляху до Кіото. Проте йому не пощастило, що тою провінцією правив такий собі Ода Нобунаґа[1], який розгромив його в битві і сам пішов на Кіото, де посадив свого шьоґуна. Проте шьоґуну Ода не сподобався, тому він почав збирати антинобунаґівську коаліцію, яка втім все просрала і посада шьоґуна була ліквідована. Проти Оди повставало все більше і більше феодалів, а він їх все далі і далі знищував і приєднував до себе, все більше і більше єднаючи Японію. Ще він сприяв впровадженню нових видів зброї, почав першим будувати кам'яні замки і будував церкви. Проте 1583 року він раптово помер. Спадщину Нобунаґи мали ділити два його найголовніші полководці, які якнайшвидше мали дістатись до Кіото. На нещастя швидшим був повністю їбанутий на голову Тойотомі Хідейоші, який швидко пішов Токуґаву Ієясу в його домен. Друге, що він зробив - забрав через параною всю зброю в селян і провів перепис землі, зробивши всіх однаково бідними після війни і рівними, але самураїв рівнішими і багатшими і переділивши (замість об'єднати) між вірними йому даймньо. Ще він забрав титули в куґе, і відтепер їм тільки й лишалось, що хуякати по сямісенові перед імператором. Потім він заборонив проповідувати християнство, проводив публічні страти християн і майже одночасно попросив португальців надати великі кораблики, на що вони закономірно його послали. Тойотомі марив всесвітньою імперією як карлик і готувався до великої війни за Корею, Китай, Індію, Монголію, Філіппіни тощо. Заодно він хотів спрямувати надлишок самурайства на щось корисне. От і без належної підготовки пішов на Корею раз, потім вдруге. Обидва рази просрав, бо не зміг створити нормальний флот, який у Кореї був, і постачати військо відповідно - "божествений вітер" навпаки. А там він і помер.
Відповідно шьоґуном став вже не молодий, але досі амбітний вже згаданий Токуґава Ієясу. Йому вдалося наступного ж після смерті Тойотомі року отримати перемогу над рештками родини Тойотомі і таким чином врешті об'єднати країну і в 1603 році отримати титул шьоґуна. За пару років, втім, його радником пощастило стати одному англійському мудню, який зробив усе можливе для заборони християнства і закриття країни, яке відбулося в 1633-1641 роках. Остаточним цвяхом стало повстання християн 1637 року, після якого уряд тупо страчував як християн, так і португальців. Згодом і голандцям встановлено обмеження в 5 кораблів на рік, яке до 1780-х знизили до 0 кораблів на рік. Через закриття країни і придушення опозиції в країні панував мир, феодали щоороку мусили укріпляти столичні замки, голандці звітувати, а саму столицю перенесли в Едо, за назвою якого стали називати і цей період. Єдине, по суті, що варте згадки - це повстання ронінів в Ако і освоєння Едзо, а потім і південних Курилів (а по суті підкорення місцевих айну), яке відбувалося в той час.
Закриття країни, втім, ще й означало, що щороку в той час, як в Японії все тихо і спокійно, світ все далі і далі йшов вперед, минало Просвітництво, відбувалася промислова революція тощо. Японія лишалася ж тою самою бідною, аграрною і відсталою. Шьоґунський уряд підігрівав антиіноземні настрої та так, що коли 1853 року до берегів прибули "чорні кораблі" комодора Перрі і підписано угоду про відкриття спершу з США, а згодом і РІ, Франції і Британії, то населення почало повставати і вимагати випиздувати "варварів" і прямого імператорського правління. Коли з'ясувалося, що сам імператор за "варварів", то антиварваристи згуртувалися вже коло шьоґуна, але він здався одразу, коли повстали південні хани, і всі прихильники перебазувались на Едзо, де проголосили республіку, яку зафейлили захистити. Острів перейменували внаслідок на Хоккайдо, а в Японії почалася реставрація Мейджі.
Імперський період
Перше, що зробив новоприйшлий імператор - скасував стани самураїв і куґе, а замість них створив стани кадзоку і шідзоку[2], де походження не дуже важило. Столицю перейменував з Едо на Токіо - буквально "східна столиця" Потім він ліквідував автономні володіння, окрім Рюкю, яке ліквідоване кількома рокаими пізніше. Далі заборонив носити самураям мечі і довге волосся, яке прямо на вулиці обрізувалося. Далі почав модернізацію армії і експансію зовнішню, спершу в бік Тайваню, потім Кореї. 1889 япошки прийняли Конституцію, яка зі змінами працює досі. Завдяки японо-китайській та японо-російській війнам япошкам вдалося звести до нуля їхній вплив та претензії на Тайвань, Корею і в майбутньому ще й Манчжурію, при чому Японія ще отримувала Ляодун і південний Сахалін Карафуто.
Проте з цього часу япошки відчули смак крові і армія стала мати право вето на всі рішення уряду і парламенту. Після анексії Кореї в 1910 япошки почали інтенсивно дойобуватися до Китаю, а після початку Великої війни послали їм 21 вимогу, 13 з яких стали ультиматумом після оприлюднення змісту західним державам. Саме це оприлюднення позначило кінець зачарування Японією серед західних урядів. Китай тоді був надто слабким і не мав ніхуя для війни, тому піддався, але вимагав перегляду на конференції. Після того, як великі держави послали кетайозів з їхніми проблемами (самі вступили - самі вилізайте), почався т.зв. рух 4 травня проти японських інтервентів і за вестернізацію.
Наступне десятиліття япошки з досить великою як для молодої сили імперією розширювалися на новоприбулі землі типу німецького Ціньдао чи тихоокеанського мандату. Корею і Тайвань потихеньку мирно намагалися асимілювати. Це був золотий час міці япошок, хоча половина населення досі жила в багні та бамбукових хатках з ніхуями, але цей час романтизований наприклад дідом Міядзакі як час його молодости. Але япошкам здалося мало, і вони намагалися проникнути на руїни РІ, де намагалися встановити власні уряди типу ДВР чи РВО та анексувати північ Сахаліну Карахвуто, проте зафейлила через нездалість; то на руїни колишньої китайської імперії знову. А отут починається найцікавіше: спершу вони підтримували різні китайські кліки для отримання певних економічних ачівок, які були в решті 8 пунктів.
Проте 1928 року владу в Китаї захопила націоналістична партія Гоміньдан, яка почала глибоко націоналістичну і протекціоністську політику в економіці і територіальних питаннях. Це вибісило всі західні країни, але лише япошки були злопам'ятними. Так само злопам'ятними вони були після Лондонської угоди, коли на кожних 5 тон фльоти британців і США японцям дозволили мати лише три. Плюс додалися наслідки великої депресії і біднішання населення, і, відповідно, радикалізації настроїв суспільства. Ще їм були потрібні ресурси, які були в сусідніх колоніях, бо в самій Японії було ніхуя та трошки рису. Відповідно з цього часу вони почали витрачати величезні кошти на армію, флот та авіацію, готуючи помсту ніж у спину всім сусідам одразу. В результаті були створені: меморандум Танаки з планами захоплення Азії, а також ідеологія "8 кутів світу під одним дахом" і товариства "Сакури" і "Чорного дракона", фракції "Тосейха" і "Кодоха".
Час ДЖІ для китайозів настав 18 вересня 1931 року. На диво, японський уряд хоч формально і засудив дії армії, та не зробив нічого для зупинення цього безумства, і відповідно японці створили маріонеткові Манчжоу-го і Внутрішню Монголію і дійшли аж до Китайської стіни, а потім і до Пекіна. Проте японська політика загалом була мирною до 1936, коли офіцери-нацики спробували захопити владу, а китайці об'єдналися після тривалої громадянської війни проти агресивних японців.
Після цього як покарання і як провокацію вони вчинили інцидент на річці Луґоу. Чан Кайші виявився не з боягузів і не піддався. Тому японці пішли в наступ як там, так і в Шанхаї, де вони спровокували вбивство свого офіцера в аеропорту. Міжнародна спільнота стала на бік Китаю, нацики - на бік Японії. За рік вони ледве десятину змогли захопити, але серед тої десятини були обидві столиці Китаю і найважливіші промислові райони. На Японію втім наклали ембарго, що вони сприйняли дуже своєрідно і 7 грудня 1941 полетіли бомбити Перл-Гарбор. Американці це у відповідь теж сприйняли дуже своєрідно і скинули дві пукавки, але це потім. Зараз американці спромоглися лише на дюжину легких бомберів на Токіо, в той час, як всі союзники втрачали всі свої азійські і тихоокеанські колонії.
-
1942. Японці віджали собі Сінгапур.
-
Знову японці в місті. Лютий 1942 року.
-
Японський плакат на честь переможеньок 1942 року.
1942 став роком воєнного тріумфу япошок, який втім тривав дуже недовго: на окупованих територіях, які відчули всі переваги життя під джапами, розгорталась партизанщина, а американці зламали японські шифрокоди (лол), тому вони нормально так смоктанули під Мідуеєм, і згодом під Гуадалканалом, і наступні три роки теж. Проте японці як самі не давалися в полон, так і інших полонених різали чи відправляли пішки з ніхуям. Ще вони через постійний дефіцит набоїв та снарядів атакували з катанами, багнетами і криками "банзай" позиції ворогів - американців. Озброєних ґарандами і томпсонами. Словом, японці втрачали все більше, убивали в самовбивчих атаках своїх найбільш сміливих вояків, ще й страждали від нестачі ресурсів, і до 1944 вони не здогадалися ніц інакшого, як пускати по чужих кораблях літаки з вибухівкою і добре промитими пропагандою самогубцями, які назвали в честь того самого божественного вітру - камікадзе. Навіть припинили виробництво інших літаків заради бака-бомб. Це їм не допомогло: з грудня 1944 американці масово бомбили власне Японію, а в березні 1945 взяли Іодзіму і встановили відомий прапор. Те саме й на Окінаві в червні. Там, до речі досі амерські бази стоять. А далі всі знають: пукавки, спроба перевороту, розгром Квантунської армії, і врешті капітуляція 2 вересня на лінкорі "Міссурі". Завдяки мілітарному лобі Японія лежала в руїнах.
Про окремі події та особистості цього періоду можна почитати окремі статі:
- Основна стаття: Хіро Онода
- Основна стаття: Загін 731
Сучасний період
Завдяки наполяганню МакАртура основа політичної системи Японії - імператорська влада - була збережена, але очищена від всяких ознак "богообраности", в Конституцію додали 9 статтю про заборону мати армію. Економіку перебудовували на споживання американського продукту. Але привид холодної війни змушений був внести свої корективи: японцям стали давати все більше і більше грошей на відбудову, а японським фірмам віддавати підряди.
Японія славилася своєю стабільністю: починаючи з 1956 там виграє вибори одна і та сама партія. Її ліберальна економічна політика зробила свою справу. Японські продукти в 50-60-х славилися своєю лайняністю, проте саме вони заповнили прилавки західних країн і дали вийти економіці вгору: щороку темпи зростання становили 10% боже шоб так українська економіка росла. В 1970 це трохи приглушив відпуск єни у більш-менш вільне плавання і "переворот" Юкіо Місіми, під час якого він прийняв синто, але економіка і далі росла по 6%, що дозволило увійти в летронну епоху і 21 століття ще в 20-му. Саме в Японії створили караоке, нінтендо, плейстейшн, MSX та купу всяких ігор. Ще японія - батьківщина оняме і манки.
Проте Японія проїбалася з таймінґами і ввійшла в затяжну кризу в 1992, а потім в 1998, а потім в 2008... Єдина надія на абеноміку і суґаноміку.
Див. також
Примітки
|