Беніто Муссоліні
Беніто Муссоліні - диктатор Італії в період першої половини XX-го століття. Першим придумав фашизм та запровадив його у своїй державі. Бажав відродити Римську імперію, але епічно зафейлівся: партізани вирішили зробити з нього решето, а після підвісити, як черешню.
До отримання влади
Беніто народився, як і личить справжньому італійцю, в сім'ї де батько був запальним та емоційним любителем політики, соціалістом та анархістом [2]. Батя був ковалем за професією і постійно був в курсі усього тодішнього політичного життя - тому синок змалку був оброблений прохолодними байками про соціалізм, атеїзм, історіями про поганих капіталістів і про принижений робітничо-селянський люд. Та шо там - навіть більше - Беніто отримав своє ім'я на честь мексиканського революціонера та президента Беніто Хуареса, якого батя дуже поважав. Малий Беніто хоч в був запальним, агресивним та емоційним, але дурнем не був - багато читав, мав талант до написання публіцистики і зі шкільних років почав писати різні статті політичного та соціально штибу - Італія в перші роки 20-го століття скажено бурлила різними політичним течіями і особливо соціалістичними мріями. Так шо юнак був майже приречений вкотитися в політику. За різними даними - юнак постійно встрявав в бійки і любив махати кулаками.
Далі юного Беніто хитало в політичних срачах і на різних журналістських роботах. Юнацький максималізм і нестримне бажання сратися за політику призводили до того, що він спробував працювати вчителем, але постійно конфліктував з колегами та батьками учнів, потім зїбався в Швейцарію, бо вирішив ухилятися від служби в італійській армії яку на той момент вважав гівном. Швейцарська влада на нього косо дивилася, арештовувала і навіть депортувала неспокійного італійця. Соціалізм в сраці (постійна критика італійського уряду) і журналістська писанина Беніто змусили його пожити і в Австро-Угорщині - бо рідна італійська влада на деякий час його теж випиздувала з країни. Але як тільки почалася Перша Світова - Муссоліні одразу забув, що він ухилявся від армії, заснував про-військову газету і відправився воювати проти австрійців.
Правління
Із Беніто Муссоліні та його політичною партією, пов’язане закріплення поняття «фашизм», яке з плином часу накопичило в собі низку ганебних і кривавих значень. Цей термін походить із часів Римської імперії, де «fascio» означало пучок, зв’язку. Сам пучок носили римські ліктори - давньоримські чиновники, що поєднували в собі функції охоронців для вищих держслужбовців, також були судовими розпорядниками і, час від часу, катами. Фасції були символом їхньої державної влади. Ну а на старті політичної кар'єри Беніто ніхто не вважав слово "фашист" образливим. Були підйобки в пресі через стиль і зміст виступів Дуче та його зовнішності, але італійське суспільство в той момент було настільки зайобано економічними та соціальними проблемами, бурлило політичним срачами та зрадойобством вищого ґатунку, що ніхто не бачив небезпеки. Італійці масово шукали собі Парядочка і диктатора (наявний король був слабаком і не тягнув на роль жорсткого правителя), але щоб без червоних комуняків.
- Основна стаття: Фашист
Отож - чому політичному горлопану і популісту легко вдалося захопити владу? Частково через те, що італійське післявоєнне суспільство було дуже незадоволено результатами Першої Світової і економічними проблемами - якби переможці але не отримали усі території на які претендували. Купа ветеранів мала проблеми з отриманням роботи і постійно пиздилися з комуністами - на підприємствах постійно ставалися сутички між ними та соціалістами, які мислили в дусі- "ми вас туда ні пасилалі". Беніто отримав крісло прем'єр-міністра завдяки своєму нахабству і вмінню давити на короля і парламентарів загрожуючи вуличними безладами та купою розлючених ветеранів війни організувавши крикливий та гамірний "Похід на Рим" в 1922 році - гучну демонстрацію, яка перелякала короля і парламент. А далі вже було лише справою часу коли за пару років Мусоліні забрав собі і інші міністерські посади, жонглюючи їм як йому заманеться бо парламент вже нічого не вирішував. В Італії тупо не було харизматичного суперника який би міг переграти Дуче у виступах та нахабності, а механізмів захисту від диктатури не існувало (ще раз нагадуємо - король бажав тільки щоб від нього відчепилися і не примушували вирішувати усі ці державні проблеми).
І як не дивно - перші років 10 правління Дуче було італійцям навіть корисним бо економіка змогла вирулити на більш стабільні рейки. Комуністів трішки придавили, намагалися демонстративно нищити мафію - але тут все уперлося в схильність південних італійців не здавати своїх (мафіозні структури були в першу чергу родом з півдня і до столичних та північних італійців завжди ставилися презирливо). І хоч мрії про потужну індустріалізацію країна не потягнула - але вдалося серйозно прокачати машинобудування і навіть побудувати непоганий флот. З танками та артилерією було гірше - італійцям краще вдавалися виготовляти цивільні автомобілі, аніж військові. Дуче отримав також популярність вирішивши давню проблему з Папою Римським - адже католицтво італійців було і залишалося стабільно масовим - завдяки йому Папа отримав той самий сучасний Ватикан, бо попередня влада Італії довго і нудно упиралася в справі відновлення Ватикану.
Насправді Італія Муссоліні сильно відрізнялася від 3-го Райху і тим паче від СРСР. Євреїв тут не гнобили аж до 1943 року, інтелігенції дозволяли таке, за що можна було легко відправитися збирати сніг на Сибір або стати добривом на полях Баварії. За неправильні висловлювання або статейку, що ганьбить добре ім'я Дуче, до вас звісно могли завалитися кремезні хлопці з місцевого відділення фашистської партії і аргументовано пояснити, що ви не праві, навіть виписати штраф, в крайньому випадку підпалити вам будинок, але самі ви залишилися б живі і на волі. Досить демократично як на ті часи.
Муссоліні та культура
Дуче обожнював дражнити і спокушати інтелігенцію «пряниками», дружив з футуристами (наприклад, Томазо Марінетті). Все було не так просто, як в Райху або Союзі. Муссоліні любив тримати свою репутацію в очах освідченого прошарку якомога вище. Тому в Італії частіше застосовувався метод пряника - за абстракціонізм, джаз, кубізм або експресіонізм фашисти не розстрілювали і не саджали в табори. Ба більше, Італія того часу сама породила купу передових і популярних модерністів і активно піарила їх на міжнародній сцені. Наприклад Джорджо де Кіріко, який отримував офіційні замовлення від партії, а італійські спецслужби його і пальцем не чіпали, навіть пускали в США перед самою Другої світовою війною. З огляду на те, що картини Де Кіріко були заповнені аж ніяк не вождями, селянами з робітниками, а розчленованими манекенами, сюрреалістичними пейзажами в стилі Далі та іншими сакральними символами, то фашистський режим італійців виглядає навіть прогресивним і толерантним для тих часів.
Хоча у Дуче був в кишені штат придворних тоталітарних творців, які штампували цілком собі тоталітарні дженерік висери, що були без коливань забуті самими італійцями, як тільки їх примусово демократизували англійці і американці. Щодо журналістів та літераторів Дуче (який сам довго був журналістом та редактором) намагався змусити їх отримувати спеціальні сертифікати від фашистської партії на право працювати в ЗМІ, але такі італійці успішно клали прутня на цю вимогу, бо хоч їм і хотілося залізного порядку але повноцінний тоталітаризм а-ля Совок то вже було занадто для культурної італійської душі.
Дучерея
-
Кубічний Дуче -
Дуче пафосний -
Дуче в іншій уніформі -
Класичне тоталітарне мистецтво -
Дуче-сфінкс, випиляний в горах Ефіопії італійцями. -
Муссоліні проектує міста -
Муссоліні приборкує єврейського лева -
Мрії про захоплення Африки -
"Безперервний профіль Дуче" -
Фейл
Очікування і реальність
Не дивлячись на явне наслідування Бенею свого німецького колеги, Італія не була нічим з того чим була Німеччина: Німці будучи під повною забороною виробництва військової техніки, під прикриттям сільско-господарського машинобудівництва, примудрились створити одні з передових зразків військової техніки на той момент, і продовжували це робити приблизно до 1943 року. Італійці ж, закінчили війну на стороні переможців, і таких обмежень не мали, але не дивлячись на це, примудрились мати собі застарілу та загалом погано спроєктовану зброю та техніку. У Італійців на озброєнні на початок заварушки ще стояли танкетки Fiat 3000, які були дещо модифікованою версією Французського танка Renault FT, вперше випущеного аж в далекому 1917 році! Не дивлячись на свій вік, вони навіть встигли повоювати в африканській кампанії, бо були багаточисленниии. Про погану якість гвинтівок Каркано досі ходять легенди [3].
Але, чесно кажучи, ситуація на початку війни в інших країнах значно не відрізнялась - совок за цей час наклепав багато нежиттєздатних проєктів, які успішно встали на озброєння, і не змогли протистояти навіть фінам, не те що німцям. Про що тут говорити якщо навіть радянська зимня військова форма взимку не гріла. Британія ж завдяки зусиллям Чемберлена та його доктрині "немає зброї - немає війни", була відверто недоозброєна, та і ще залишила майже всю свою військову наземну техніку в Дюнкерку. Що і казати про менші країни, якщо світові держави були в такому скрутному становищі. Машинобудівна ситуація була у відносно непоганому стані хіба що в Чехії, але чеські заводи на той момент вже в усю коптили на німецький військпром.
Це зараз здається, Італія зі своїми доволі скромними ресурсами була приречена. Втім, і Дуче вибирав собі ворогів дуже обережно - Італії вдалось захопити бідну та маленьку Албанію, а також розділити з Гітлером на пару Югославію, яка існувала в нескінченному стані політичної кризи, і вже сама готова була розвалитись. Здавалось що досягнути успіху при окупації якого-небудь голого та босого Єгипту, хоч і підконтрольного Британії, не повинно було стати проблемою. Хоча стало, і Італія мала доволі обмежений успіх в цій кампанії.
Але вже на пізніх етапах війни, Італія вже відверто пасла задніх і не встигала за технологічними інноваціями Британії, США, Німців чи навіть розігнаного на союзному ленд-лізі Совка.
Але навіть перемоги початку другої світової давались Італійцям складно: вже на етапі вторгнення у Грецію, Італійська військова машина вже давала слабину, бо раптово для всіх Греки дали по зубам Італійцям, заставивши їх частково відступити і з Албанії. Багато хто звинувачував особисто Дуче, що наче він не провів достатню підготовку перед наступом.
Не були задоволені таким розкладом і в Німеччині, але все одно за Грецію не забували. Для того щоб завершити окупацію Греції, Муссоліні довелось чекати ще рік - і для цього довелось використати не тільки німецькі війська, а і болгарські, та і взагалі знатно перекроїти мапу Європи. Італія в цій історії вже відчувається зайвою, як завжди, все зробили німці.
В Африці вже і таке не допомогло - після декількох наступів на африканські країни, Італії дали по зубам вже війська Союзників. Коли Роммель приїхав вчергове розрулювати Італійські проблеми, на цей раз в Африці, то і сам успішно получив за щоку. Надавати встигли навіть Французи, які на той момент як незалежна держава повністю опинились в Африці[1]. Врешті решт, військам Осі довелось відступати з Африки взагалі, і якомога швидше, що вдалось далеко не всім.
Цей провал колосального розміру викликав деякі негативні відчуття в Європі, що привело до деяких подій описаних далі
Спроба зіскочити з війни
Після відступу з Африки мораль впала у всіх! Італійці вже у всю партизанили. Кажуть, що ті партизани фінансово підтримувались мафією, яку Беніто намагався прихлопнути майже всю свою каденцію. Але недовіра до Дуче серед населення швидко перетворилась на ненависть.
Врешті, італійські фашисти провели з'їзд, на якому виголосили Беніто Муссоліні недовіру, звільнили з посади та взагалі заарештували. Тут варто взагалі нагадати, що на відміну від Німеччини, Італія була взагалі-то королівством, на чолі з королем Віктором Емануїлом, і Муссоліні не мав такої ж абсолютної влади як Гітлер. Рівень недовіри на цей момент серед італійців до Беніто складно уявити, якщо його вже попросили вчорашні соратники. Генерали, хоч і продовжували вести воєнні дії проти Союзників, але вже деякий час вели з ними секретні перемовини, намагаючись знову закінчити війну на боці переможців, а Король Віктор Емануїл офіційно відмовився від "окупаційних" титулів короля Ефіопії та Албанії, намагаючись задобрити Союзників, що на той момент вже повільно наближались до Риму.
Муссоліні на німецькому гачку
Можливо, пісня Дуче закінчилась би на цій ноті - але Гітлер побіг його спасати, військовим шляхом захопивши Італію. Точніше, тільки те що не встигли згризти союзники - тобто Альпи і десь півсапога. Вищезгаданий король спішно покинув країну, і не знайшовши корону на місці, німці проголосили Італійську Соціальну Республіку, посадивши Дуче правити цим демократичним новотворенням. Тільки замість короля Віктора Емануїла за спиною Дуче стояв вже Гітлер.
Цю республіку прозвали "Республікою Сало", бо державні органи знаходились ніхріна не в Римі, а десь далеко на півночі, вже на пригорках Альп. Фактично, ніякого натяку на незалежність у цієї держави вже не було - всі рішення приймались згідно з німецькими вказівками, а значні частини Італії взагалі фактично управлялись німцями на місцях. Німці стали і нав'язувати свої правила - італійські Євреї одразу поїхали по таборам смерті, в цей же розстрільний список потрапили і гомосексуалісти, яких до цього хоч і не любили але не вирішували питання настільки радикально.
Хоча щось при цьому дещо покращилось: військова справа під контролем німців дещо змінила стратегію, Італійці стояли в глухій обороні майже рік. Декілька черг збудованих ліній оборони дуже сильно потріпали нерви союзним військам, але Італію уже помітно трясло та шатало. Незадоволення королівством може і росло, але воно сприймалось в очах італійців куди більш легітимним, ніж маріонеткова Республіка Сало, з непопулярним узурпатором Дуче. Дійшло до того, що деякі міста на півночі були повністю підконтрольні італійським партизанам[2]. Окупована італійцями Югославія так і взагалі була деокупована югославським підпіллям самостійно.
Але Союзники таки продавили лінії оборони, і Італійці спішно будували лінію оборони вже не для того щоб захистити Рим, а для того щоб захистити Флоренцію. Втім, це їм не допомогло, і останню лінію оборони союзні війська пройшли. В квітні 1945 Муссоліні, намагаючись вийти хоч би з головою на плечах, домовився зустрітись з партизанами, а ті в свою чергу обіцяли на чесний та справедливий суд, якщо Муссоліні виконає їх умови. Але щось пішло не так - німецькі війська в Італії визнали капітуляцію. Дуче вирішив що пора брати коханку з собою і терміново давати драпака, по старій звичці, в Швейцарію. Але без німців ніяка Соціальна Республіка до купи вже не трималась - і війська стали переходити на сторону союзників, зокрема прикордонники, яким так удачно трапився пан Беніто, якраз в момент його спішної поїздки до кордону.
Але і Дуче був в курсі цієї інформації, він намагався перетнути кордон анонімно, переодягнутий в німецьку уніформу, та приєднавшись до колони відступаючих німців. Але ні, характерна лисина та його титанічна щелепа одразу видала в німецькому солдаті поціновувача італійських вин.
Насправді, все вже давно було вирішено: Партизани приговорили його до розстрілу, через те що він не дотримався умов перемовин з ними. Солдати, які ще вчора виконували його накази, виконали наказ партизанського суду, розстрілявши Дуче за допомогою куль зі зброї.
Втім, лежати спокійно йому не дали - і таки вивісили на площі в Мілані
Cпадщина
Фашистів в Італії недобили - після війни протистояння колишніх фашистів та комуняк вилилося в майже відкриту громадянську війну з неілюзорною загрозою червоного перевороту (хоча італійські комуністи постійно клялися і божилися, що вони хороші комуністи і засуджують совок та КНР). Далі аж до кінця 1980-х Італія постійно повнилася політичним терактами, вибухами та вбивствами прем'єр-міністрів. І уже в сучасній Італії Муссоліні росте ресентимент. В політику подалась і його онука. Тобто впевнено можна сказати, що в Італії політичні срачі ніколи не припинялися.
Пафос і пропаганда
-
Італійці мріяли воювати як римляни, але не подужали. -
Спагеті-пропаганда про лідерів демократії -
Спагеті-пропаганда про американців -
PS
У фіналі - Король Віктор Емануїл, який увесь час ухилявся від відповідальності за власну країну, після усіх кривавих подій вийшов сухим з води. Дідусь в 1947 році зрікся престолу на користь сина, якого називали "Травневим королем" (бо правив тільки місяць до ліквідації королівства) - ніякої відповідальності за агресивне розв'язання Другої Світової король Італії не ніс і спокійно дожив життя з сім'єю в Єгипті. Отака хуйня малята.
Галерея
Цікаві відео
Див. також
Посилання
Примітки
- ↑ Тут мова про те, що частина французької армії та адміністрації, що вирішила не капітулювати після німецького рашу 1940-го року змогла закріпитися напочатку тільки в африканських колоніях та островах в Тихому океані, і звідти вже, при підтримці союзників, змогла хоч якось серйозно діяти
- ↑ Часто партизанами були італійські соціалісти і комуністи, які після закінчення війни успішно форсили тему ліквідації королівства і створення республіки
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||
