Холодний Яр
Холодний Яр - місце епічного пиздження москалів (і не менш епічного пиздження ляхів) на півдні Наддніпрянщини.
До початку двіжу
В часи протоукрів тут базувалися скіфи, з тих що греки називали "скіфами-орачами", потім почалися постійні міграції різних народів і місцеве населення змінювалося як на вокзалі. Слов'яни сюди потрапляли потроху з півночі і зуміли тут непогано обжитися на момент появи Києва та ще до початку християнства. А за князівської Русі був зведений Мотронинський монастир[1], який потім був розйобаний монголами, відновлений монахами, закритий червоними і заново відкритий після отримання незалежності. Монастир, до речі, досі під юрисдикцією Московського Патріархату.
Від Гетьманщини до гайдамаків
Через близькість до Січі в урочищі почали обживатися козаки, а після великого повстання Хмельницького у 1648 сабж взагалі став серцем новоутвореної Гетьманщини зі столицею в Чигирині (відстань між містом і Яром - менше 50км).
Потім трапилася Руїна і було трохи не до Яру. А місцеве населення, традиційно, або було вирізано загарбниками або втекло.
На початку 18 століття тутешні місця були заново заселені українцями і була запиляна Холодноярська Січ, де тусили всі, хто хтів дати пизди шляхті, католикам та євреям. Ну або просто не хотів працювати на навколишніх панів. Бо офіційна влада Речі Посполитої на середину 18 століття тут була майже ніяка, слабка і формальна. Звідси брала початок та сама Коліївщина, тут же святилися ті самі ножі з поеми Шевченка.
Холодноярська якби республіка
В часи епічних махачів за владу холодноярці активно відстрілювали червоних і білих[2] (ну а як же, коли майже всі тамтешні чоловіки - колишні службовці імперської арміїї і зброя тупо на ярмарках продається).
Незважаючи на те, що майже всі тамтешні були поміркованими націоналістами, траплялися й прихильники ідей більшовиків і Денікіна. Через такі розбіжності в ідеях ворогували навіть сусідні села.
Історії відомий випадок, коли холодноярівця заїбашили хлопаки з банди іншого повстанця - Свирида Коцура з сусідньої до сабжу просовєцької Чигиринської республіки[3]. Холодноярці від такого відчули явне печіння нижче спини і зажадали вендетти, на що чинний тоді отаман Василь Чучупака замість організації замісу почав агітувати коцурівців до вступу в його лави, що й дало свої плоди, коли Коцура, який встиг перевзутися в анархіста, в 1920-му йобнули більшовики.
Через не дуже зручне розташування повстанців[4] червоні вимушені були вдаватись до усіляких хитровийобаних операцій (як-от переодягнутись у денікінців, приїхати у якесь наближене до Яру село, зібрати людей і перед ними почати лаяти вважай самих себе, щоб потім дружно розстріляти їх всіх у якомусь сараї), співпраці зі "ждунами" (а інколи не треба було й ждунів - один поц з Мельників здав холодноярців червоним просто тому, що Чучупаки (а їх сім’я була місцевою елітою в селі) зажали йому землю на ще одну хату) і підсилання завербованих агентів, яких дуже швидко розкривали.
Пиздець всіх сподівань
Коли Директорія дала по зйобам у напрямку Польщі, а червоні зохавали Україну і почали насаджувати місцевим свою комуністичну єресь, більшість повстанців склала зброю і повернулася до мирного життя або пішла (іноді - в якості агентів) в більшовицькі держструктури, але з повною готовністю підняти нове повстання, якщо буде нагода і підтримка. Отамани залишалися у Яру, але й там значна частина пішла добровільно здаватися совєтам у 21-му, коли ті оголосили "амністію" (спойлер: всіх, хто здався, розстріляли, бля, це ж совки, яка амністія?).
Останніх (і то, не останніх, бо залишалися ще отамани Чорного Лісу (поруч з Холодним Яром) і інших сусідніх угруповань та степові отамани) отаманів червоні зловили наступним чином: завербували хлопа, щоб той під виглядом людини з оточення Петлюри, такого собі "сотника Завірюхи" залив отаманам казочку про те, що з Заходу йдуть українські війська для випизджування червоної влади, тому всіх чекають у Звенигородці задля обговорення плану їх підтримки з командувачами повстанців, що залишилися (один з яких - теж завербований агент, а другого давно заарештували).
Всіх, хто приїхав, скрутили й закрили в Лук’янівській в’язниці в Києві, де ті згодом влаштували зарубу, в якій поклали всіх охоронців і вояків що прийшли їм на поміч, а потім дружно самовипилилися, бо
| « | Немає полону для Холодного Яру і Холодний Яр у полон не бере, останню кулю завжди бережи для себе. | » |
— А тобі не начхати, звідки? |
В часи ДСВ у Яру базувалася військова округа УПА-Південь з такою ж назвою.
Книжки і трохи кіна
Юрій Горліс-Горський
УНРівський вояка з-під Полтави, що потрапив до Яру за збігом обставин (обморозив ноги у першому Зимовому поході), а потім там і залишився, про що згодом написав 260 з понтами сторінок своїх спогадів чистої бази.
Шедевральність цієї книги підтвержує наявність на Драматиці наступного юзербоксу:
|
Цей користувач прочитав книгу Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр" і справедливо вважає, що ця книга - найкраща у його житті. |
Чорний Ворон. Залишенець
Роман Василя Шкляра про отамана Івана Чорноуса[5], за яким Г+Г у 2019 зліпили посередньої якості фільм.
За роман Шкляр був номінований на премію Шевченка, від якої відмовився в знак протесту проти Табачника.
Див. також
Примітки
- ↑ За легендою, жінка одного з вождів влаштувала френдлі фаєр по кораблям чоловіка, що поверталися з походу, а зрозумівши свій пройоб, заснувала монастир, в який сама й пішла.
- ↑ А до цього ще й німців.
- ↑ Якого денікінці описували як "убєждьонного большевіка", а ці ж більшовики нацьковували на загони повстанців Холодного Яру.
- ↑ Не дуже зручне для совєтів, звичайно.
- ↑ Ім’я та прізвище спеціально уточнюються, бо крім нього з таким псевдо в свій час ходили ще 5 чи 6 чоловік, один з яких з таким же іменем і по батькові
| ||||||||||||||||||||||||||||
