Руїна
Руїна — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщини та суцільним пиздецем усіх сподівань, коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.
Як усе було
Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби Руїни, суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає досить промосковським, а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.
Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро «Сонце Руїни» Порошенко Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.
На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.
Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.
У цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула, і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Та турки виявилися ще тими зрадниками, хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.
Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго — 15 років, як-не-як. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно.
Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.
Пиздець продовжувався до Івана Мазепи (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.
Див. також
Посилання
| |||||||||||||||||||||||||
