Українська література
Українська література — вся сукупність текстів українською мовою. У вужчому значенні — красне письменство тією ж мовою.
Класика
Існує стереотип, що класична українська література вся про тяжкую недоленьку. Проте так уважають лише рагулі, які самі не читали, або читали дупою — проте наслухалися про нашу літературу від кацапів, які апріорі зверхні до всіх проявів культури колись підкореного народу.
Однак, щойно ти зануришся в реальні тексти, то неодмінно виловиш такі шедеври як епічна Запорізька різня бензошаблею a.k.a. "Гайдамаки" Шеви, європейського рівня новели Стефаника (тут мусимо попередити вагітних та дітей), Коцюбинського, Хвильового. Франко — безсумнівний геній, який залишив по собі літературну спадщину, об'ємнішу, ніж зібрання творів Леніна.
Що казати, навіть у сталінському та після-сталінському совку наші письменники примудрялися писати геть некепську літературу як от Олександр Ільченко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Всеволод Нестайко. А золота доба художніх перекладів (Лукаш, Тен, Содомора) взагалі припала на період хрущовщини та застою.
Головне не читати Гончара та його послідовників — і все буде ок.
Тарас Шевченко
- Основна стаття: Стаття "Тарас Шевченко" ім. ім. Т. Г. Шевченка
Також відомий як Тарас Григорович, Кобзар, Шева, батько нації. Непорочний ідол української культури за версією просвітян та совків. Жив один день з 9 на 10 березня, народився зразу з характерними вусами та лисим. У наш час настільки ж важлива персона як Франклін для американців — його портрет щодня з любов'ю споглядають тисячі громадян.
| « | Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково». | » |
— Шаблонна фраза з совкових уроків літератури |
Перш за все, треба зазначити факт — Тарас Шевченко створив українців. Козацький міф спротиву польській шляхті Тарас Шевченко обернув на український міф спротиву кацапській імперії. За допомогою геніального хисту — віршів.
До масової урбанізації та сталінської колективізації "Кобзаря" читали в кожній селянській хаті нарівні з Біблією. А те, що його величали Пророком — не лише байки, вчи укрліт.
Більше того, до 1917-го Кобзар мав неабияку просвітницьку функцію, по ньому селянські діти вчилися читати, паралельно з Біблією. Оскільки російські більшовики мусили входити в союз з українськими боротьбистами (теж комуністами), аби утвердити владу на Україні, то пішли на великі поступки в облаштуванні молодої соціалістичної республіки. Головним чином це була широка автономія в культурі та освіті, що наркоми-українці безборонно ввели в навчальну програму ідолів українства, як от "демократа" Шевченка.
Чим закінчилася історія українських комуністів, ми всі знаємо. Але українські акценти в літературній освіті УРСР залишилися аж до її загибелі.
Звісно, як і весь совок, й українські елементи освіти застоялися немов смердюче болото, батьки нації обернулися на бездушних камінних бовванів, якими, до речі, совки добряче понатикали в українських містах і селищах, аби задобрити українську дрібнобуржуазну душу.
Однак попри огиду, яку викликали (і досі викликають) совкові уроки літератури, серсер зробив і хороший піар українським письменникам, що тепер навіть кожна кацапська собака, переселена на місце заморених Голодомором українських песиків, та всякий інший безрідний скам з людей "совєцкого народа" прогавкають напам'ять принаймні кілька рядків з Шевченка.
Григорій Хата одного разу порадував увесь світ сприянням популяризації Кобзаря.
Наостанок, анонімусе, завжди пам'ятай, що попри свої сильні, скажені та душевні вірші, що проникали в душу будь-якого українського селянина та й сучасного українця — Ригорович був не шароварником у вічностраждальних бурці й вишиванці (направду то він вдягнув по приколу сфоткатися), а доволі суперечливою богемною особистістю, разом з тим дуже освіченим (див. щоденники), за статусом — академік (тобто найвищий науковий чин Російської імперії).
Також дивіться
* Шевченкофранко і всі всі всі...
-
-
У кожного анонімуса має бути Свій Кобраз -
Іван Франко
- Основна стаття: Іван Франко
Леся Українка
- Основна стаття: Леся Українка
Павло Тичина
| « | На городі баба, А в повітрі флот. Слався наша влада Радянська. От! |
» |
— Тичина |
| « | Ми за мир-мир-мир Трактор в полі дир-дир-дир. А Тичина пише вірші, Та все гірші, та все гірші... |
» |
— Безосібний |
| « | Краще згризти кирпичину, Ніж учить Павла Тичину |
» |
— Українські школярі |
| « | Коло церкви на майдані спить Тичина в чемодані, А Сосюра кирпичину взяв і кинув у Тичину... |
» |
— Українські школярі |
Геніальний лірик-експериментатор, який скотився в лайно на догоду цензурі Сраліна. Може б і краще було пристрілити себе як це зробив сьоґун Фітільов, аби не скніти опущенкою, яка продала за рабське життя совкам честь і душу. Одначе хтозна — напевно, жити-таки було приємніше.
До того ж, Тичина став успішним совєцьким функціонером, отож матеріальні й соціальні вигоди мав неабиякі. Та все ж, читаючи ранні пристрасні вірші Тичини, тяжко повірити, що він хотів долі зламаного зовнішніми обставинами б'юрократа.
Стоїть у полі, мов дубина Павло Григорович Тичина…
Дайте мені кирпичину, Я уб’ю Павла Тичину.
Ой, Павло Тичина — Любий наш проХвесор, Пишеш ти, як Пушкін, Та нема Дантеса… Дайте кирпичину! Я уб’ю Тичину!
Ти ж бо й академiк, Ти ж бо і проХвесор, Пишеш ти, як Пушкiн, Та нема Дантеса… Дайте кирпичину! Я уб’ю Тичину!
Біля церкви коло бані Спить Тичина в чемодані. Дайте мені кирпичину, Я приб’ю Павла Тичину.
Сучасність
- Основна стаття: Сучукрліт
Сучасна українській література — саме воно і є. Сучасність зазвичай вимірюється від часів Пєрєстройкі до нині. Хоча, либонь, назріває вже нова літературна доба, принаймні визначення, бо золоті автори сучукрліту вже старі пердуни, а покоління має змінитися.
Зазвичай сучукрлітом іронічно величають не всю сукупну літературу від ~1989, а лише авторів-постмодерністів, що пишуть/писали нежанрову літературу. Далебі, експериментаторство часто доходить до абсурду, а коли традиція провисла, графоманячі молодчики беруться зразу затято експериментувати (замість навчитися писати), то виходить кал — у текстах виявляються лише самі автори зі своїми підлітковими рефлексіями-стражданнями.
Однак треба віддати належне — здарне експериментаторство (ранній Андрухович, Прохасько) це чудово, це живить літературу, зокрема "простіші" жанри. Рагулі, звісно, можуть не погоджуватися, але ж вони хіба читачі Інстаграму, тож похуй.
Проблеми та псевдо-проблеми української літератури
Літературна освіта
Не секрет, що українське академічне літературознавство в нас у цілком дегродському стані як і будь-яка гуманітарна сфера, де совок лишив руїни. Як галузь знань, якої не потребує бізнес, літературознавство й не відчуває жодних цілющих пиздюлин, тому бабрається в болоті розріджених мізків бальзаківських совчинь та екзальтованих дівчаток.
Часто за недоладність уроків літератури у школах звинувачують лише совок. Совок, без сумніву, зробив свій мерзенний дегенеративний внесок. Однак офіційний совок давно минув, а проблеми ті самі. Значною мірою ми самі відповідальні за неабиякий національний пафос щодо літератури, маючи типові комплекси малої нації, які чудово описав Мілан Кундера у статті "Die Weltliteratur":
- неспроможність або відмова бачити рідну літературу в контексті світової (навіть якщо це боляче)
- літературний ізоляціонізм[1]
- національно-політичний моралізм щодо літератури[2]
- тероризм малого контексту — цінуємо не самі тексти, а ту ролю, яку вони відіграють у національному житті (прикладом є ідолізація Кобзаря)
Звідси й бажання крайнощів в українців: або ж принизити, знецінити власну літературу (у чому мишебрати завжди раді допомогти), бо бачать не власне тексти, а весь цей нестерпний національний пафос навколо; або переоцінювати все українське лише через те, що воно наше, отже, є частиною національно-визвольної боротьби[3].
Примітки
- ↑ Hа дозвіллі анон може порозмірковувати, чому стільки письменників англійської літератури жили не в Дупліні, а в Парижі, тодішній столиці світу.
- ↑ Hаприклад, доконечний обов'язок українського письменника бути профпатріотом
- ↑ Зрештою так і є, кожен український текст — це українська куля; але це вже не про літературу та її знавство.
Див. також
Посилання
| ||||||||||||||||
