Івано-Франківськ
|
|
Івано-Франківськ (Франківськ, Франик) — центр Прикарпаття. Раніше носив назву Станіслав.
Назва
Названий на честь відомого етнольоґа та поета Івана Франка на 300-річчя міста. Інша версія, що на честь диктатора Іспанії Франциско Франко. Це якраз стара радянська напівлегенда: коли Совєти вирішили перейменувати Станіслав, виявилося, що якщо дати йому назву Франківськ, то відразу будуть асоціації з тим самим диктатором, що не є добре для СРСР, вирішено було приліпити до назви ще й Івано-. До того Франик хотіли назвати Сталінськом-Прикарпатським, нібито на прохання народу. Слава Богу, що цього не сталося.
Опис
Франківськ компактний, центр буквально можна пройти пішки за 5 хв. Історична частина міста може і не дотягує до того вашого Львова, але у Франківську і так є на що глянути: принаймні, австріяцько-польська забудова з костелами подекуди залишилася. Є колишня ратуша (нині там краєзнавчий музей), із якої трохи видно гори, що для України свого роду екзотика. Під боком ще є так зване «Станіславське море» (яке, звісно, ніхія не море, а просто штучне озеро), але в ньому краще не купатися.
Традиційно входить у топ-5 або топ-10 міст України за темпами будівництва житла, залишаючи ці ваші майже мільйонні Дніпра та Запоріжжі далеко позаду. Мешканці та селяни з околиць традиційно працюють на заробітках у Європах, після чого купити квартиру в обласному центрі стає святою справою і ознакою успішного заробітчанина. Тому й недивно, що місто нині зростає, як і чисельність населення.
Місто омивається двома річками: Бистрицею Надвірнянською та Бистрицею Солотвинською, які формують цікавий рельєф міста (типу острів), а в спеку стають справжнім порятунком для жителів міста. Влітку значна частина жителів міста (і не тільки) проводять багато часу біля холодних гірських річок (або скоріше у них), які ще не встигають нагрітись та забруднитись, доки досягнуть міста (а якщо прийти туди зранку, в годині 6-7, поки немає людей, вода холодна, чиста...це словами описати неможливо, таке треба тільки відчути).
Темп життя характерний для невеликих міст - ніхто нікуди не спішить (особливо це відчувається на дорогах, де на зелений сигнал світлофора може проїхати 2-3 машини). Кафе, ресторанів, кав'ярень - безліч (асортимент великий, ціни низькі, особливо відчувається після цього вашого Києва, не говорячи вже про Європу), в них майже завжди є відвідувачі (проте закривається все до 10-11 години вечора і відповідно зранку теж до 10-11 ніхто не спішить працювати).
Для туристів місто може бути цікавим на 1-2 дні, щоб побачити всі визначні місця, відпочити і наїстися/напитися на декілька днів наперед. Багато хто зупиняється в місті по дорозі на гірські курорти (які зараз набрали непоганих обертів і забиті майже у всі пори року), на кожному виїзді з міста є великі супермаркети, де можна затаритись по нормальних цінах (ви меню в Буковелі бачили?).
Історія
Місто розташоване у міжріччі двох Бистриць (Надвірнянської та Солотвинської) на місці стародавнього українського села Заболоття і було засноване у 1661 році як фортеця, а у 1662 році одержало Магдебурзьке право. Місто було засноване ляхом Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького магнатського роду, який володів значними латифундіями на Покутті. Станиславів починався з Ринкової площі і ратуші, які у видозміненому стані збереглись донині. У його подальшій розбудові знайшли відбиття містобудівні ідеї Ренесансу про «ідеальне місто», які втілені у плануванні середмістя, його вулицях, храмах і кам’яницях, за що Франик інколи називають «малим Львовом».
У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 р. — імперії Габсбургів. У розвиток його ремесел і культури зробили свій внесок крім українців ляхи, жиди і вірмени, національні громади яких були тут досить численними. Громадський двіж сколихнула революція 1848 р. У Станиславові була створена «Руська рада» (поряд з польською), організований загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту були обрані депутати-українці. Друга половина 19 ст. відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 р. В тих часах беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об’єднання, шкірфірма “Плай”. У 1884 р. відома громадська діячка і письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори “Товариства руських женщин” (пізніша назва — “Союз українок”). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні. Як бачимо, традиції фемінізму в Україні були ще давно.
Під час першої світової війни, у 1915-1916 рр. за місто багато пиздилися австріяки (разом з Січовими стрільцями) і москалі. Частина історичної забудови була зруйнована і відновлена вже в новітніх архітектурних формах. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. була створена Західно-Українська Народна Республіка. Станиславів протягом січня-травня 1919 р. був її столицею. З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Гулагії. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВД в’язнів та підозрюваних (невинних людей), що перебували у Станиславівській в’язниці на момент розв’язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла були поховані у спільній могилі в урочищі Дем’янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки. Віднайдено рештки 586 осіб. У більшості - кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем’янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння. Під час другої світової війни місто три роки (1941-1944) було під краутами. Боротьбу із ними очолили підпільники Організації Українських Націоналістів — Української Повстанської Армії. Краути розстріляли привселюдно 27 патріотів у центрі міста в листопаді 1943 р. Всього у Станиславові та його околицях вони знищили понад 100 тис. мирних громадян. У 1962 р. місто відзначило своє 300-річчя. Воно було перейменоване і відтоді носить ім’я видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут гасився, мав добрих дружбанів, писав і читав свої твори. Краще б не перейменовували, але то таке.
Іванофранківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо-жовті прапори вони підняли над містом уже в квітні 1990 р., а на референдумі 1991 р. масово проголосували за незалежність України. Місто було відоме хуйовими дорогами, на цьому ґрунті було достатньо мемів, але прийшов ВІН – Марцінків, і місто почало рости і розширюватися наче з землі. Амінь.
Місцеві меми
- Чукалівка — невелике, але гарне село під Фраником, відоме як улюблене місце відпочинку містян з альтернативним психічним здоров'ям. Щоправда, тамтешня психлікарня за рівнем пиздецю не дотягує до того ж Кульпаркова. Також там знаходиться цвинтар, де альтернативно живі люди також зможуть знайти багато цікавого для себе.
- Яйце. Саме в Івано-Франківську відбулася славнозвісна яєчна атака на Яника, який тоді ще був кандидатом на пост гаранта Неньки. Також у центрі міста, навпроти колишньої ратуші, стоїть фонтан із пам'ятником яйцю[1]. Туристи щиро вірять, що його спорудили після нападу на Проффесора, але пам'ятник з'явився ще за кілька років до тієї події.
- Жебраки. Чого вартує лише легендарний пан «Дайте Пару Копійок» (він же «Гроза стометрівки», він же «Пані, маєш файну сраку», він же «Франківський Кант»), якого знає ледь не кожен, хто гуляв стометрівкою.
- Стометрівка — детальніше тут
- Міст на Пасічну — монументальна споруда, яка одночасно будується і не будується. Навколо неї останнім часом дуже багато галасу, бо гроші має виділяти уряд, а який - не зрозуміло, а попередні гроші вже розпиляли, ну, класична схема для України. За задумом, міст має розвантажити затори на одному з в'їздів до міста (інший міст на Пасічну, який постійно ремонтують, але теж без особливого успіху), а як там вийде - покаже тільки час.
Райони міста
- Центр - нуу, він, несподівано, в центрі. Тут зосереджені майже всі культурні осередки міста (фонтани, ресторани, кав'ярні і т.д.), основними місцями притягання є: стометрівка (пішохідна вулиця, яку більшість дівчат і не тільки використовують як подіум для демонстрації нового одягу/аксесуарів), ратуша (там є годинник і оглядовий майданчик) та парк Шевченка, який переходить в міське озеро.
- Пасічна – Grande Tartaria міста. Тут проживає найбільша концентрація бидла, наркоманів
, кажаніві гопоти, з якою може порівнятися лише Каскад. Цей мікрорайон долучили до Франика в 1958 році. - Каскад - щось типу Пасічної, тільки трохи в іншому місці і більший за площею, не так давно тут з'явився Макдональдс, що підняло авторитет району десь в 9000 разів.
Дороги
Якщо зовсім коротко - їх немає. Дороги в нашій країні завжди були болючим місцем (на них можна вкрасти безкінечно грошей, яких завжди ні на що не вистачає), от ця проблема не оминула й Івано-Франківськ. Місто відносно невелике, вулиці вузькі, але привести їх до адекватного стану виявилося непосильним завданням для всіх керівників міста за останні 30 років (включно з теперішнім мером, який набирає 95% голосів на виборах). У місті (без перебільшення) немає ні однієї вулиці, по якій можна просто спокійно проїхати від початку і до кінця, не виляючи по полосах, шукаючи кращу ділянку, оминаючи ями, горби і т.д. (навіть дороги вулиць, які тільки-тільки повністю відремонтували (Мазепи, Галицька, Матейка, Мельника) примудряються зробити уже поганими: люки обов'язково мають бути втоплені на 20 сантиметрів, або стирчати так, щоб об них розбивалась на молекули Славута, розмітка тримається до першого дощу, а вода в каналізацію не стікає взагалі ніколи). Всі вулиці, які ведуть від центра до виїздів з міста (Незалежності, Коновальця, Галицька, Об'їзна дорога) - в жахливому стані, "латковий" ремонт був зроблений стільки раз, що вони вже більше нагадують монстра Франкенштейна (про розмітку і бордюри краще взагалі не згадувати).
Дороги між містами останнім часом трохи привели в порядок (траси з Івано-Франківська до Львова/Чернівців/Буковеля), а от на в'їзді до міста можна наосліп знайти межу, коли закінчується траса і починається "відповідальність" місцевих автодорщиків. І це дуже прикро, що таке приємне місто залишає по собі таке двояке враження, бо дорожня інфраструктура дуже важлива для туристів, які їдуть через всю Україну (і не тільки) на гірські курорти, а можуть не добратись до місця призначення, бо прийдеться ремонтувати свій автомобіль (хоча, це може бути просто такий хитрий план місцевих СТО).
Сучукрліт
Місто є батьківщиною деяких сучукрлітовців, як-от Юрій Андрухович чи Тарас Прохасько.
Див. також
Примітки
- ↑ Насправді то пам'ятник зерну життя, із якого колись витиналися пагони рослин, але їх бомжі зрізали і здали на металобрухт
Посилання
| |||||||||||||||||||||||||||||||
