Південно-західне наріччя української мови
|
|
Західний діалект зформувався в ході відособленого проживання населення Західної України під владою Польщі та Австро-Угорщини
Льві́вська ґва́ра
Льві́вська ґва́ра - (також льві́вський го́вір; пол. gwara lwowska) — міська говірка, урбаністичний лінгвофеномен, що сформувалася у Львові в результаті змішання південно-західних говорів української мови та польської мови, зі значними домішками німецької та єврейської лексики за часів австрійського та польського панування. Була популярною у батярів. На думку деяких польських дослідників — «культурна» складова південнокреського діалекту польської мови на відміну від «плебейської» складової — «балаку».
Львівську ґвару інколи поділяють на три види:
- на українській основі,
- польській
- та єврейській (жидівський) — відповідно до переважання запозичень з певної мови - [1]
Історія
Львівська ґвара виникла за часів Австро-Угорщини, проте найбільшого розквіту набула в першій половині 20 століття, за часів приналежності Львова до Польської республіки. Завдяки розвитку радіо і газет вона була популяризована на всю країну. У 1920-х—1930-х роках вона використовувалася, зокрема, Вітольдом Шольгінею (пол. Witold Szolginia, автор книг про Львів, сценарист Львівського польського радіо), Мар'яном Гемаром (поетом, сатириком, піснярем), Адамом Голянеком (письменником-фантастом, публіцистом).
Ґварою з 1933 до 1939 року виходила до загальнопольського ефіру регулярна популярна передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesoła lwowska fala), яку вели її автори — польські актори Генрік Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger, Тонько) та Казімеж Вайда (пол. Kazimierz Wajda, Щепцьо). Ними ж була складена відома пісенька «Тильку ви Львові».
Після Другої світової війни, коли більшість населення міста була винищена, депортована чи переселена, ґвара поступово виходила з вжитку у Львові, де вона сьогодні зустрічається лише фрагментарно, витісняючись літературною українською мовою[2]. Разом з цим, говірка використовувалася репатріантами зі Львова в західних районах Польщі, куди їх масово переселяли
У 2000-х роках стали помітними заходи зі збереження та відродження ґвари у Львові. Так, у 2002 році вийшла збірка «Тильку ві Львові» Віктора Морозова та „Батяр-бенду «Галичина»“, до якого ввійшли переспівані пісні львівських батярів, [2] виконані говіркою.
Приклад тексту
з використанням львівської ґвари на українській основі:
| « | Старий мій ни роби, вчорай був в магістраті за роботую. Казали му метрику на польске принести, ту дадут паньствову пусаду: вулиці замітати. «А наразє руботи для кабанув німа!»
А нидучикані ваши! Ней вас Памбіх скари! Абисьти нугами пунатєгали! Жибисьти скапали, як свічка! Жибисьти го призидентум зрубили, то метрикі на ваши ни пиринисе! Я сі ни хвалю, Павлова, али я ни з тих, жиби за пару шустук цапуви душу занесла. Я ни Юуцька, жи за пуліцая вийшла! А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів, шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала — пані пустирункова. Морда на глянц, шпануї на теби з вінкля і — «Пу хамску до мні ні балакаць!» Ярослав Рудницький, «Міхалова зи Знисінє», 1943 |
» |
— 40 |
Віршик
Тільку ві Львові
- Най єнші шукают на вербах грушок
- В Мюнхені, Парижі, Торонті,
- Мене ж Бог боронит від хибних думок,
- Зі Львова я ані на крок.
- Бо де ще є людєм так файно, як ту,
- Тільку ві Львові.
- Бо де ще зубачиш таку красоту,
- Тільку ві Львові.
- Ховаймо на спід тягар наших бід,
- І в Штати нема чо тікати.
- Таж пиво у нас холодне, як лід,
- Дівчата солодкі, як мід.
- Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
- Тільку ві Львові.
- Так люблю той Львів, що бракує ми слів.
- Львів то є Львів.
- На світі є Відень, Гонконґ і Нью-Йорк,
- Я ж ніґди туди не поїду,
- Бо зроду не схильний до хибних думок,
- Зі Львова я ані на крок.
- Бо де ще так файно є людєм, як ту,
- Тільку ві Львові.
- Бо де ще зубачиш таку красоту,
- Тільку ві Львові.
- Ховаймо на спід тєгар наших бід,
- І в Штати нема чо тікати.
- Таж пиво у нас холодне, як лід,
- Дівчата солодкі, як мід.
- Бо де ще зубачиш таку красоту,
- Тільку ві Львові.
- Роздінут, роззуют, ще й писок наб'ют
- Тільку ві Львові.
- Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
- Тільку ві Львові.
- Так люблю той Львів, що бракує ми слів.
- Львів то є Львів. [3]
Про відмінності
Є iстотнi вiдмнностi у фонетицi (зокрема неповний перехiд давньоукраїнського [о] у новозакритому складi в [i], як-от "вiвцi" = "вуцi, вюцi", "плiв" = "плюв"); вiдкритiсть голосних порiвняно з лiтературною мовою: "син" = "сен", "серце" = "сарце"; у лемкiвських говiрках давньоукранськi "ы" та "и" не злилися в "и", як у лiтературнiй мовi: "лити" = "лити", але "мити" = "мыти". Вплив польскої мови призвiв у деяких лемкiвських та бойкiвських говiрках до наголосу фiксованому на передостанньому складi. Синтаксис вiдрiзняється вiдокремленням "ся": "Чого ся смiєш?", допомiжним дiєсловом у минулому часi (особливо у лемкiвських говiрках Словаччини: "коли сте прийшлы, я не спав сом". Щодо лексики, то багато запозичень з угорської, словацької. [4]
Особливості гуцульських говірок
Характерні особливості гуцульських говірок виявляються на різних мовних рівнях:
- фонетичному
- (обнижена артикуляція фонеми е в наголошеній позиції — клеан “клен”;
- ширша, дещо обнижена артикуляція фонеми и, що реалізується у звукові, наближеному до е — сеин “син”, же́ито “жито”;
- зміна а, рідше давнього йа після м’яких приголосних в ’е, ’и, ’і — бойе́тси, йе́вір, ш’інува́ти;
- вимова префікса ви- як ві- — ві́пити “випити”;
- відсутність вставного ль після губних — ро́бйу “роблю” (але робле́ний),
- збереження давньої м’якості р риба́рь, верьх і напівм’якості л — молоко́,
- ствердіння кінцевих -сь, -зь — цес, кріз і ць, сь у суфіксах — молоди́ца, хло́пскій;
- перехід м’яких приголосних ть, дь у кь, гь — к’е́шко “тяжко”, г’і́ука “дівка”;
- відсутність подовжених приголосних — з’і́л’е “зілля”, вимова груп приголосних: до хв як ф — фіст; дн як нн — блу́нний “блудний”; бн як мн — срі́мний “срібний”; тль, дль як кль, ґль — ве́ртл’уг - ве́ркл’уг та ін.);
- морфологічному (наприклад, закінчення -оу, -еу в орудному відм. одн. іменників жіночого роду — це́р’квоу, земле́у;
- збереження залишків форм двоїни — дві нозі́, дві йе́блуц’і; творення вищого ступеня прикметників за допомогою частки май — ма́й крашчий;
- наявність енклітичних форм займенників — ми, ти, си “мені, тобі, собі”; мні, мйи, нйи “мене”; си “себе”;
- дієслівні форми типу бере́т, несе́т; форми 3-ої ос. одн. і мн. дієслів другої дієвідміни з опущеним кінцевим -т, вони но́с’ие, сид’е́;
- форми умовного способу дієслів з часткою бих — ходи́у бих; минулого часу дієслів типу ходи́усме, -сте; майбутнього часу типу му ходити, рідше — буду ходи́ти; афікс -ся (з варіантами -си, -с’и, -сі) може стояти як у пре-, так і в постпозиції.
У гуцульських говірках поширені усічені кличні форми імен з пропущеним післянаголошеним складом — Ю! “Юрку!”, Пара́! “Параско!” та ін. [5]
На Поліссі
- Основна стаття: Полішуки
- 1) Відповідно до етимологічного [о] в новозакритих складах під наголосом виступають здебільшого монофтонги [у], [и], [і], [іи] (кун’, вул, кин’, вил, кіин’, віил, кін’, віл та ін.), хоч у пн. говірках цієї групи, а також у надбузько-поліських зустрічаються ще й дифтонги [уо], [уе], [уі], (вуол, муой, вуел, муей, вуіл, куін’ та ін.), які помітно витісняються монофтонгами, зокрема й [ÿ] (вÿл, мÿй та ін.);
- 2) на місці етимологічного [е] в новозакритих складах під наголосом також виступають звичайні монофтонги [у], [ÿ], [и], а частіше [і] (прин’ýс, прин’ÿс, прин’íс, жíнка, піч, шіст’, с’ім та ін.), хоч у надбузько-поліських говірках зустрічається ще дифтонг [іе] (хміел’ та ін.);
- 3) давній [Ђ] як у наголошеній, так і в ненаголош. позиції заступається тепер монофтонгом [і] (сн’іг, с’іно, л’іс, л’ісá та ін.), хоч у ненаголош. позиції може бути й [и] (мишóк, писóк та ін.)
- Проте в ряді говірок, зокрема в деяких північніших і в надбузько-поліських, під наголосом зустрічається ще й дифтонг [іе] чи [ие] (с’и́ено, л’іес, т’и́есто та ін.);
- 4) у ненаголош. позиції [е], [и] зближуються (сеилó, теипéр, пос’íйиш та ін.);
- 5) ненаголошене [о] зближується з [у] (гуолýбка, куожýх та ін.);
- 6) поширені звукосполуки [гі], [кі], [xi], поряд з [ги], [ки], [хи], зокрема в пн. частині цих говірок (рокí, мурахí, нóчі та ін.);
- 7) дзвінкі приголосні в серед. слів перед глухими і в кін. слова втрачають повністю або частково свою дзвінкість (сóлотко, сóлодко, д’íжка, моурóс, сат та ін.); 8) поширеність приставних приголосних [в], [г] (гоувéс, гóко, вýлиц’а, вýсил’ниц’а та ін.);
- 9) у більшій частині говору наголош. звук а після м’яких і шиплячих приголосних переходить в е (вз’еў, д’éкувати, т’éжко, душ’е); 10) у пн. частині говору в е переходить наголошений а після й (йéма, йéгода, йéблуко).
Граматичні риси
- 1) поширеність закінчення -ови, -еви в дав. в. одн. іменників ч. р. (си́нови, брáтови, дýбови, конéви та ін.);
- 2) наявність закінчення -и в дав. і місц. в. одн. іменників ж. р. як м’якої, так і твердої групи (ви́шни — на ви́шни, ли́пи — на ли́пи та ін.);
- 3) уживання паралельних закінчень -ам, -ах і -ом, -ох у дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. (волáм — волóм, столáм — столóм та ін.);
- 4) наявність інф. форм на -ти і -чи, як у пд.-зх. діалектах (ходи́ти, носи́ти, могчи́, пеи(к)чи́ та ін.);
- 5) наявність складених форм майб. ч. недок. в. типу буду ходи́ти і му ходи́ти;
- 6) у ряді говірок, зокрема в надбузько-поліських, поширені складені форми майб. ч. типу ходи́лис’мо, ходи́лис’те, а також ходи́лихмо, бýл’іхмо (у деяких надбузько-поліських);
- 7) поширеність, як і в пд.-зх. діалектах, іменникових утворень із суфіксом -иско відповідно до утворень із суфіксом -ишче в ін. поліських та пд.-сх. діалектах;
- 8) наявність ряду синтакс. конструкцій, спільних з пд.-зх. діалектами (типу нас булó двох, мен’í боли́т’ головá тощо) та ін.
- Особливістю З. г. є нашарування на пн. діалектну основу пд.-зх. діалектних рис. Найбільше пд.-зх. особливостей — у надбузьких говірках, найменше — у берестейських і пінських. »
Жарти і анекдоти
Історичних пам'яток досить багато. Є цілі книжки для дітей, відео західної говірки, але анекдотів досить мало. В інтернеті мала поширення лише одна історія (першоджерело було викладено на русинському новинному ресурсі), яка збільшила інтерес до цієї говірки (спойлер: сам автор тролив москалів цитатами з цієї історії), яку можна вважати окремим мемом.
Закарпатська файта у зоні АТО
"Бійці 128 бригади зловили в зоні АТО сепаратистів. Робі Пуга навіяв мені своїм постом, як вони спілкуються із затриманими…
- Мішо, позерай, сепаратиста-м туй зловив.
- Десь го зловив?
- Туй на путьови.
- А се наш сепаратист вадь мацкальський?
- Фрас го знає. Йшов на машині. Я го остановив і зазвідав-ім, ди йде. Вун ми каже, ош у «магазин». Се се бовт по їхньому. Я вже сякий ош відпустити, або позераву – висить у машині лєнточка, ги сто жУків у шорі! Но то я го утяг із машини і положив на землю. Никай, там лежить. А пак знайшов-ім у багажнику автомат. Думаву, ош се се мацкаль.
- Може узвідати, де суть го цімбори?
- Мож. Айбо вун нич української не розуміє. Я пробував. Вун лем на ня упозерався ги баран на нові ворота. Нич української не розуміє.
- Йдеме. Я попробую.
- Добридинь! Як ся маєш? Не тисне шнурок на руки?
- Что?
- Дораз тя уєбу та бде ти і «что» і «как». Як ся пишеш?
- Пішеш?
- Айно! Фамілія, ім’я, по батькови. Удкідь-ісь?
- Іванов Іван Івановіч
- Не миригуй ня, бо точно тя дораз уєбу. Маєш метрику даяку?
- Что?
(чути звук удару у вухо)
- Я тя придупреждав, ош не миригуй ня. Метрика є? Паспорт по вашому. Утлевел. Аусвайс. Пітьо, як бде по англицьки паспорт?
(Пітьо помагає)
- Па-ас-с-спо-орт
- Дякуву.
(До сепаратиста)
- Ду ю спікінглиш? Ху із он дьюті тудей! Паспорт маєш? Паспорт!
- Да. Вот в карманє.
- Так. Іванов Іван Іванович. Не надурив. Зря-м тя у вухо ввалив-ім. Но вибач. Малинько-м нись миригований-ім. Айбо паспорт мацкальський, ге?
- Что?
(чути звук удару у друге вухо)
- Пувів-ім ти, ош не чтокай. Кажу, ош паспорт мацкальський. Як ісь-ся туй оказав?
- Оказав?
- Айно, оказав. Прописаний-ісь у Ростови, а йдеш із лєнточков і автоматом у Україні. Лем не кажи ми, ош ся заблудив.
- Заблудив?
- Ти што, дЕбіл єден? Не розумієш української, то бдеме по русскі. Звідаву, ош КАК ти ся туй оказав? ПРІЄХАЛ, звідаву, як, до фраса?
- Чєво???
(чути черговий удар у вухо)…
Щоб мацкальські солдафони не получали у вухо – пропоную їм вивчити наступні запитання, які бде ставити їм закарпатська файта у зоні АТО:
- Як ся пишеш? – Фамилия, имя, отчество?
- Де йдеш, до фраса? – куда вас черти нєсут?
- Маєш метрику даяку? – У Вас есть какие-то документы, которыє удостоверяют вашу личность?
- Де суть твої цімбОри? – В каком квадрате находится группа Ваших войск?
- Кулько вас туй? – Каково количество вашей группы?
- Ти дЕбіл єден? – Мне кажется, вы не поняли сути моего вопроса.
- Не миригуй ня – Ваши вопросы очень похожи на желание затянуть время или обмануть меня. Это не может не злить. Особенно на фоне всеобщей нервозности в зоне АТО.
- Дораз тя уєбу – Вы вынуждаете меня применить к вам методы физического воздействия. Это претит моему мировоззрению, но Вы не оставляете мне других вариантов получения необходимой нам информации с Вашей стороны."
Ще і ще
- Словник галицького діалекту
- Галичина
- [7] - Словник-Галицького-гуцульсько-бойківського-діалекту
- [8]
- Архівна версія статті
| |||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
