Кум
|
Кум — це той, хто разом із Вами хрестив Вашу дитину. Або чию дитину хрестили Ви. Або чоловік куми.
В оцих ваших інтернетах
За анальогією у звучанні (як, наприклад, ня і няў) з япон. -кун, як прикольна прикладка до слів, що означає шанобливо-гумористичне звернення до особи чоловічої статі, чи визначення певних знань даних осіб у якихось певних галузях:
- учений-кум
- військовий-кум
- інженер-кум
- фізик-кум
- ботанік-кум...
Коротше, хто не зрозумів — продовжує.
Також
Кум, місто в Ірані. Вважається другим після Мешхеда святим містом мусульман-шиїтів в Ірані; центр їхнього паломництва.
У кримінальному світі кум — оперуповноважений Особого відділу в місцях позбавлення волі.
А ще колись (зовсім недавно) були вафлі з такою назвою.
Кара-Кум - пустеля в Середній Азії поряд з Кизил-Кумом, а також цукерки.
У творчости народній
Сидять два куми за столом, розмовляють, один другого питає:
- Куме Ви чим горілку закусюєте? - Як чим? Салом. А що? - Е ні куме - це вже застаріло, якось по-сільському - А Ви чим закусюєте? - Я, куме, вінегретом закусюю: стопку - і вінегрету , стопку і - вінегрету. - Ну і як воно? - Ну як...
Вийду на вулицю, сонечко сяє, небо синє-синє, вранці сніг - білий-білий, як блюванеш, а воно на сонці - як ВИШИВАНОЧКА!
Запросив кум кума в гості. Жінка поклала на стіл дві тарілки, склянку горілки, вареники. Винили по чарці, закусили по 2 чарці, а в кутку сидить собака, тай кум каже: - Куме а чому пес на мене так злостиво дивиться
- Він на всіх дивиться так, хто їсть з його тарілки!
- Куме, я чув ваш син у Москві працює. - Так, так! Працює...
В крематорії – палить москалів, а йому за це ще й гроші дають!
Кум — це вельми серйозно
В перші часи християнства, людина, котра бажала стати християнином і вступити в церковну спільноту, заявляла про цей намір настоятелю Церкви. Хтось з вірних цієї громади представляв таку людину перед Церквою і настоятелем. Таким чином, він ставав поручителем цієї людини. Зараз таких поручителей називають хресними батьками або кумами, в Требниках їх названо восприємниками. Слово «кум» походить з латинської, а в нас прийнялося як «хресні батьки». Воно означає лише сполучник «з», тобто тих, хто є з похресником. Місія поручителя полягала в тому, що він свідчив перед всією громадою, що його підопічний є людиною відповідальною і гідний бути християнином. Але на цьому їхня функція не закінчувалася. Хресні батьки ставали духовними родичами похресника і опікувались ним, вели його впродовж подальшого життя.
Кумівство — один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині "других батьків" — її опікунів та покровителів. Корені К. сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов'язки захисту і виховання дитини своєї сестри. Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни — хрещений батько, хрещена мати.
Насправді, людині може бути насрати що там із похресником, бо кум для нього це такий собі найліпший друзяка. Навіть якщо він лайно, як людина, та не сплачує аліменти. За прикладами далеко йти не треба, безосе, просто озирнися.
