Історія Китаю
- Основна стаття: Китай
Велика історія Китаю. До часів Мао.
Стародавні часи
Дикі первісні справи
Про первісних людей відомо вельми мало, хоча китайські вчені з усіх сил намагаються знайти в археологічних шарах кістки усіляких синантропів. Приблизно в 6000-му році до р.х. з заходу в болотяну долину Янцзи прийшли якісь люди сіно-тибетської культури, місцевих було тоді вздовж річки небагато і тодішній Китай не був населений мільярдами. Місцеві вирощували вже рис в той час. В долині Хуанхе, північніше, вирощували просо, бо клімат там був більш сухий. Бронза тут з'явилася не сама, а була звідкись привезена.
Долина Янцзи-Хуанхе
Китайці до 20-го століття вимірювали історію династіями і для них династія дорівнювала державі. Згідно традиції, навіть сучасні китайці нестримно шанують та мастурбують на так звану Династію Ся - напівлегендарне державне утворення в долині Янцзи і такого ж напівлегендарного князя Юй . А китайські вчені, як і з кістками синантропів, з усіх сил намагаються зістарити докази, що на теренах Янцзи та Хуанхе цивілізовані держави поставали вже в 3-му тисячоліття до н.є. Для білого варвара, який не знає як перевіряти пруфи або сортувати партійну ідеологічно правильну історію Китаю, важко відсортувати де в офіційній сучасній історії про ті давні часи - точні наукові дані, а де притягнути за вуха припущення. Якщо по факту - на центральній китайській болотяній рівнині існували низки невеличких державних утворень, масштабів грецьких полісів, різних племінних союзів та теократичних князівств, які пізніші китайці увесь час намагалися показати як потужні та великі королівства з чіткою централізованою владою. Навіть виник міф про першого Жовтого імператора, такого собі Прометея Китаю, що ніби-то правив десь в 3-му тисячолітті до н.е.
-
Шанування Жовтого імператора нікуди не зникло і зараз.
Концепт імперії і перші династії
Ідея великої імперії яка б об'єднувала усіх китайців та сусідніх варварів виникла не на пустому місці. Китайські дрібні царства, міста-держави та різні племінні об'єднання були багато-чисельними ще в ті часи, коли греки билися з персами на Марафонських полях. Усе це кубло прото-китайців активно різало один одного і ніяк не могло ужитися, постійно шукаючи способи піднасрати сусіднім державкам. Часто вони навіть говорили дуже різними мовами і не сприймали сусідів як таких самих китайців.
Амбіції китайський царьків та знаті ще з часів бронзового віку зашкалювали, а ефективне сільське господарство завжди постачало амбітним володарям дохуя солдат (і плювати, що озброєння та навички цих солдатів майже завжди були нижче рівня Янцзи - класика м'ясних штурмів дуже характерна для китайців навіть тих давніх часів). Природна схильність китайців до організації та упорядкування усього, народила бюрократизм якого ще не знала тодішня людська цивілізація. Навіть найлінивіший селянин в тодішньому Китаї вмів організовувати навколо себе господарство, а враховуючи що колективізм завжди там мав першочергове значення, то і рано чи пізно над селянами формувалася управлінська бюрократія. Культ предків закріплював пошану до старших і став основою для конфуціанства.
Воюючі царства
Якщо вам не треба здавати екзамен по історії Китаю, то вчити усі ці давні держави для вас не має сенсу. Просто знайте - період Воюючих царств це приблизно 250 років жорсткої конкуренції, перманентних війн і хитрих інтриг, на фоні якого сформувалися усі ознаки тої самої китайської бюрократії та філософії, що далі стало основою усіх китайських імперій. І що цікаво на фоні цього постійного пиздецю неймовірно прокачалася комерція та торгівля з грошовими відносинами між китайцями, які навчилися не тільки торгувати, а й виробляти багато чого цікавого.
Переможцем в цьому забігу стала держава Цінь і її правитель, який всадив свою сраку на перший загальнокитайський імператорський трон. Цінь Шіхуан Ді був непересічною людиною, таким собі давнім Сталіним, що дуже полюбляв карати, репресувати, займатися переселенням народів і будівництвом мега-проектів.
Перша імперія - (Цінь) Qíncháo
| « | Є в мене вже давно одна теорія, яка не йде з голови. Зараз розповім.
Ця теорія виникла, коли я сильно цікавився давнім Китаєм і його культурою. Отож, колись в тодішньому Китаї правила династія Хань, яка була встановлена після смерті всіма відомого Цінь Ши Хуан-Ді та відсторонення від престолу його синка, з 2 ст. до Р. Х. - це як Римська імперія, але сильно натягнута на китайські порядки і традиції. А ще з імператорським гаремом і євнухами, так-так, то є не винахід проклятих мусульман. Коротше, золота ера і "античність" для Китаю, тиша і споглядання за квітучими сливами. Правда це щастя, тривало десь до 1 ст після Р. Х., коли влада серед імператорів почала вартувати все менше і менше, і стало зрозуміло, що їх задача суто церемоніальна - бо мандат неба і божественність влади ніхто не заперечував. Пройшло повстання такого чоловіка, як Ван Ман - він захопив владу по всій імперії, зробив свою династію, але правив недовго і нічим не запам'ятався (почитати про нього можете і самостійно). Владу Хань повернули. От власне і тоді, місцеві можновладці почали казати "вже не те" і... робити собі масову кастрацію. Адже праця євнуха в гаремі імператора, була досить шанованою і підходила під вчення дао. Самому імператору було все одно на них, бо претендувати на свою династію вони не можуть, через неможливість зробити дитину з рандомною служницею. І взагалі в нього справ було купа, наприклад прокачка вмінь філософії дао медитування під чайним кущем цілий день і нічогонероблення, важко, чи не так?. А це їм і було потрібно. Вони гребли гроші усюди і звідусіль, де могли, робивши собі з цього цілі статки (а імператорський гарем обходився казні Хань досить дорого, на додачу до розповсюдження корупції від євнухів). Пізніше вони почали й у владу лізти, і справами країни керувати, а від цього всього безладу, до влади почали пробиватися наложниці з гарему. Імператор має бути духовним орієнтиром, і нічого йому голову засмічувати адміністративним управлінням чи керуванням коштами на будівництво доріг. Звичайні люди на те дивляться, і думають потайки: "- ви в своєму розумі? які жінки при владі? які євнухи? дао сила, конфуціанство могила". На фоні стагнації імперії, набувають розповсюдження досить трешові вчення монахів та започатковуються різні релігійні секти, перерахувати тут усі я не в змозі, тому пройдемося по найцікавіших. "П'ять жмень рису" - секта, створена монахом Чжан Даоліном, набула популярності на південному сході сучасної провінції Шаньсі. Винайшли чи сформували, як вам зручніше, поняття "ці" - якщо коротко: то є джерело життя, яке живе глибоко в тобі, і з якого власне і підтримується твоє існування. Щоб у тебе все було норм із ці та в твоєму тілі запанувала гармонія, треба дотримуватися суворих практик і медитувати (і звісно ніяких обіймашок із чяночками, бо секс погано впливає на неї - буквально зі спермою виплескуєш свою ці, і зрештою ти помреш). Сама ідея ці допускала те, що вдало підтримуючи її, можна бути фактично безсмертним і просто "обманути смерть" коли буде потрібно, продовжуючи жити в іншому, потойбічному вимірі. Сторонники цієї секти створили власну державу, коли вже зовсім стало все погано в "тисячолітній" імперії - Чжанхань. Державу розгромили місцеві варлорди і вони реформувалися у Школу небесних наставників, сліди діяльності якої є в культурному житті Китаю і сьогодні. Врешті решт, з'являється секта Тайпіндао, яка буквально каже, що в імперії наступив it's over, "ти все просрав імператор", владу заполонили євреї євнухи і billions must die, бо місця у Небесному королівстві (воно мало встановитися після того, як усі імператори, євхухи і негідні здохнуть) було небагато (>99% населення тодішньої імперії Хань, а це близько 70 мільйонів, мало загинути). Вони пішли різати УСІХ, хто трапиться їм на шляху, бо "за жовтими пов'язками - правда, вбивайте всіх - Хуан Лао впізнає своїх". І десь так, одна з наймогутніших держав за всю історію Китаю, еталон того, як потрібно будувати імперії, загинула в агонії та муках, а до цього сильно доклалися ті ж євнухи-господарники, які розбирали імперію по шматочках. Так от, я думаю - контекст ви зрозуміли. Перейдімо до діла. Неодноразово мені в очі потрапляла інформація, що сидяча робота фахівців у IT призводить до імпотенції трохи раніше, ніж зазвичай вона виникає. Моя теорія полягає у тому, що в них (айтішників) зараз таємно розвивається свій культ "без жінок" і целібату, і рано чи пізно вони прийдуть до думки про добровільну кастрацію. Адже це можна пропагувати як "звільнення від кайданів статевих потреб, унеможливлення загрози зґвалтування жінкою та подальшого шантажу з її сторони, здорове життя без гріховних спокус і благодєнствіє". Тоді, поступово сформована секта айтішників-незайманців буде проникати у виконавчі органи влади, в парламент та суд, в політичні кола, де просуватиме свої ідеї і стане вагомою тіньовою силою, яка буле керувати країною. В один момент, вони офіційно встановлять ноусексократію, і заборонять секс та мастурбацію на офіційному рівні. Зараз популярність роботи у сфері інформаційних технологій, в Україні досить висока. Настільки, що за більш-менш нормальну посаду в молодих джуніорів, вивчених на курсах від дядька Надур Щикгоїв за 1 рік, виникає запекла конкуренція. З сеньйорами все трохи ліпше, проте на мою думку, не настільки. Додам те, що айтішники виправдовують свій вибір у професії тим, що це - одна з єдиних, на зарплату з якої можна жити, а не виживати. Панове, в нас цілком великі шанси встановити тут першу в історії, державу євнухів. Саме тут може творитися в недалекому майбутньому, історія всього людства, і ніхто не знає, до чого це призведе. Сподіваюся, що цей допис приверне увагу до тенденції, в яку рухається провідний клас робітників сфери надання послуг і викличе дискусію в суспільстві (кропивацькому) стосовно цієї думки. |
» |
Період Саньґо (Троєцарство, Three Kingdoms)
Дуже популярний в китайській культурі період з історії (190-280[1] років нашої ери). На перший погляд звичайний для китайців проміжок після розвалу однієї імперії і до закріплення у владі нової династії, але жителі Піднебесної навіть зараз дуже полюбляють читати, грати і дивитися серіали про цей період, бо він сповнений цікавими персонажами, сталевою силою волі, епічними битвами, зрадами, хитросракими диктаторами і підступністю. "Троєцарство" це навіть окремий здоровенний роман-компіляція, який давно є основою китайської літератури, хоча по факту це якісна літературна агітка, що пояснює китайцям, чому саме династія Цзінь була варта того, що перемогла в тому кривавому срачу. Анімовану карту пиздецю цього періоду можна наочно подивитися на вікі.
Династії Суй і Тан
Дві династії раннього середньовіччя (581-907 роки) яких китайці дуже люблять, бо в той час могутність імперії була найбільш яскравою та потужною. В країні поширився буддизм (тодішні імператори його форсили сильно і це вийшло боком буддистам, коли змінилися династії і буддистів почали частково щемити праворінні віруни у старі добрі конфуціанські порядки), вплив імперії розповсюдився аж до Аральського моря, почалися навіть війни з арабським халіфатом за вплив на степові народи та торгові шляхи. З цього періоду як раз і походять печерні буддистські храми та епічні статуї будди в Китаї. На додачу - в цей час вперше китайські мудреці спромоглися звернути увагу на іноземну культуру (бо раніше китайці зневажали усе що могло приходити закордону) і це завдяки тому ж проникненню буддизму - адже усних проповідей китайцям було мало і хотілося перекласти багато чого по буддизму з індійських мов [1].
"Китайські" країни і кочівники
- Тибет. Довгі століття Тибет був найбільш важкодоступним регіоном в Азії. Індуси та китайці сюди не ризикували потикатися з військовими походами - бо суворі умови, холодні гори і місцеві агресивні народи, які довгий час живилися тим, що спускалися з гір в набіги на навколишні сільськогосподарські країни. Тибетці були вправними вояками і поки сюди не прийшли буддійські проповідники - любили грабувати, вбивати та усіляко принижувати навколишні країни. Поводилися схоже, як германці що жили поряд з Римською Імперією.
- Гунни. Сукупність чисельних племен та кочових народів що жили в степах Монголії, Північного Китаю та Забайкалля.
- Монголи. Завоювали Північний Китай, закріпилися там, а потім вже як представники китайської влади добили південні китайські держави що свого часу залишалися незалежними від монголів. На відміну від своїх попередників - формували чиновницький апарат з великої кількості іноземців, за що корінні китайці їх люто ненавиділи але довгий час корилися. Також монгольська влада вельми активно щемила традиційних конфуціанців і не давала їм занадто багато влади та посад в держапараті. За що китайці наступних поколінь теж люто ненавиділи тих монголів.
- Чжурчжені-маньчжури - зіграли вирішальну роль у долі китайців в 16-19 столітті, бо як поважні кочівники-завойовники підкорили Китай собі і володіли імперією аж до 1912 року.
- Ойрати - ще одні кочівники які намагалися завоювати як Китай так і навколишні степи в 15-му столітті. Посилилися через занепад монголів і мали свого правителя Есен-тайши що косплеїв Чингізхана і проголосив себе великим каганом. Есен-тайши і його браві кочівники розбили величезну китайську армію, захопили в полон імператора і вже мріяли про трон імперії. Але китайці наїбали Есена - сказали що у них тепер новий обраний імператор і платити викуп за старого не будуть. В результаті довгих торгів - ойрати відпустили полоненого імператора за безкоштовно і ніякого завоювання Китаю не сталося.
Китайський світ (про 17-19 століття)
Маньчжури і їх імперія
Цей період китайці люблять менше аніж епічні часи раннього середньовіччя, адже імперія Тан для сучасних китайців виглядає набагато більш пафосніше та потужніше, аніж маньчжурський Китай, який виявився ну дуже посереднім в протистоянні з західними колоніальними державами і міг, хіба що нормально ганяти кочівників та дрібні народи околиць, але мало що міг протиставляти коли справа стосувалася сутичок з британцями, французами чи японцями.
Маньчжури завоювали китайців по суті по щасливому випадку, бо хоч вони постійно і набігали на імперію Мін, але не мали планів підкорити увесь Китай - напочатку, маньчжури, поки що названі чжурчженями, просто вели свій прибутковий бізнес - торгували з імперськими китайцями - продавали коней в обмін на дорогі тканини і чай. А чай кочівники любили темний і міцний - китайці такий не вживали і вважали варварським напоєм.
Маньчжури спокійно вели собі торгові війни з конкурентами - монголами, які після розпаду імперії Чингізидів та падіння їх влади в Китаї, були у поганому стані і не дуже вміли в стронгову державу лютих завойовників. Але тут амбіційні маньчжурські правителі стали покращувати свою систему управління і армії, нарешті завели собі пристойну артилерію і серед чиновників у них було багато китайців. До того ж, маньчжури вели якісну пропаганду серед сусідів і змогли переманити монгольські клани на свою сторону, виїхавши на тому, що вони нащадки справи великого Чінгісхана і можуть повторити його подвиги. Напочатку у маньчжурів нічого не виходило, але на їх щастя, в китайців почалося чергове масове селянське повстання і деякі урядові генерали перейшли на бік маньчжурів, бо на фоні хаосу кочівники з півночі виглядали не таким вже поганим варіантом для встановлення порядку.
Маньчжури витратили майже 40 років, але змогли все ж повністю завоювати собі Китай і навіть вперше в китайській історії підкорити Тайвань, куди з'їбалися деякі лоялісти минулої династії та пірати. Тобто, чергові кочівники, отримавши владу в імперії, досить спокійно перейняли китайську ментальність і китайський світогляд. Це називалося династією Цін. А так як зарозумілість та презирство китайців до лаоваїв нікуди ніколи не зникало, то імперський снобізм закономірно і далі грав з ними злі жарти. В принципі, справедливо.
Опіумні війни та погані новини для китайців
Відео
Пиздець 20-го століття
Майже усе 20-те століття китайський люд не мав покою - страждав, вимирав, воював, голодував, пригнічувався, геноцидився, ґвалтувався і всіляко відчував на собі усю жорстокість буття. Цей пиздець почався з падіння чергової династії на імператорському троні і початку бурхливих політичних та економічних проблем на величезних просторах напівгнилої та корумпованої імперії манчжурської династії Цін. У китайців цей період отримав назву "Сто років ганьби".
Цей пиздець через свій масштаб та довготривалість заслуговує на окрему статтю, але поки що обмежимося головними етапами.
Зкочування Цін в пиздець
Зкочування Цін в пиздець (1890-1911) - пиздець, кров, кишки, різанина, релігійна та расова нетерпимість. Сучасна китайська пропаганда показує династію Цінь як таку, що не дозволяла проводити жодні реформи аби тільки утримати свою владу. Але, насправді, імператриця Цісі, яка довгі роки вміло тримала владу у своїх руках, криво-косо все ж щось робила для хоч якоїсь модернізації Китаю, але все це було мало, однобоко і не так як треба. Верхівка тодішнього Китаю не хотіла гратися у всі ті демократії з великою кількістю опозиційних партій, ця верхівка просто хотіла собі велику сучасну армію, відсутність білих чужинців у свої містах, ніякого більше християнства і місіонерів, і щоб усі варвари навколо знову поважали імперію. А загравання уряду з різними релігійними фанатиками місцевого розливу і ксенофобним бидлом вилізло усім боком, коли ці чудові люди знахабніли і почали різати усіх некитайців, до кого могли тоді дотягнутися[2]. А це в свою чергу спричинило найбільше тоді іноземне вторгнення в Китай міжнародних військ і ще більші проблеми з залежністю від іноземних капіталів та кабальних договорів.
Сінхайська революція
Сінхайська революція (1911) - помірний пиздець, навіть щось хороше сталося. З початком республіки в Китаї почали активну і бурхливу діяльність тисячі різнобарвних політичних діячів та ентузіастів. Бо усе це було нове та перспективне для тодішньої молоді. Усі мріяли як щойно запилять парламент та багато партій, то швидко зроблять Китай знову грейт еген, позбавляться впливу західних капіталістів, навчать мільйони темних селян сучасної освіти та анулюють несправедливі договори, якими обложили Китай за багато років. Але хаос в Китаї це завжди ХАОС з ВЕЛИКОЇ букви.
Військова верхівка в особі генералів та командирів старої Цінської армії дивилася на республіку скептично, практично усі вони до того вірно служили династії Цінь і думали не про якусь демократію, а про старі-добрі китайські зміни династій - усі ці військові прекрасно знали багатостолітню історію і очікували, що ось-ось почнеться стара-добра різня за становлення нової династії. Та й багато тодішніх політиків наголошувало, що народна маса китайців наразі тупа, дурна, неосвічена, забобонна і їй республіка та демократія нахуй не потрібні ще кілька десятиліть.
Головним відомим революціонером цього періоду є Сунь Ятсен, якого сучасна китайська офіційна пропаганда поважає і набудувала йому величезну кількість статуй, хоча цей діяч не був соціалістом або комуністом. Що цікаво - батьком нації його рівнозначно вважать як комуністичні китайці так і тайванці.
-
Сунь Ятсен Китайська копія статуї Лінкольну -
ДідусьЛенінСунь Ятсен
Беянські_мілітаристи
Епоха Беянських мілітаристів і Китайська республіка (1912-1927) - хаос, сєпари бігають, спроба відновити імперію одним амбітним дідусем, військові лорди на місцях замість губернаторів, корупція і можливість заробити шалені гроші та мутках та зброї.
В цей період колишні цінські генерали та місцевій князьки конкурували з свіжовилупленими політиками які мріяли або про побудування республіканського устрою на хаотичних теренах Китаю або про соціалістичні експерименти. Республіканські віяння приходили з південних провінцій, де завжди тусувалися опозиційні до столиці діячі і настрої були вельми критичні до талантів та здатностей столичних чиновників. Генерали були не дурні, вони не сильно намагалися захищати маньчжурських імператорів і устрій імперії в 1911 році і один з них, такий собі Юань Шикай, спочатку прикидався захисником республіканських ідей, пропхнувся в свіжостворене президентське крісло молодої республіки на кілька років і активно став форсувати ідею, що пора його зробити новим імператором. Але часи були вже не ті. Його колеги-військові ідею не оцінили, активні громадяни теж покрутили носом - усі навколо дали Юань Шикаю зрозуміти, що він утнув хуйню. На додачу політична ситуація всередині країни і навколо тільки погіршувалася - Юань Шикай ніяких демократій впроваджувати не хотів, без рефлексій придушував селянські та робітничі виступи які тільки зростали, японці вимагали собі все більше китайських територій і пільг на торгівлю та бізнес. Проблеми тільки збільшувалися. Дідусь сильно зажурився і як кажуть історики - у нього загострилися хронічні хвороби на фоні політичного позориська. Імператором дід пробув усього 82 дні - тихенько відмінив своє оголошення імператором і помер в 1916 році.
Війна Гоміньдану з комуністами
Війна Гоміньдану з комуністами і сепаратистами різних мастей (1927-1937) - фактично пік могутності Гоміньдану в Китаї. В 1926-му році Чан Кайші (домовившись з комуністами) розпочав свій знаменитий Північний похід проти сепаратистів і місцевих варлордів, які ігнорували і клали прутня на спроби Гоміньдану і Сунь Янсена хоч якось зліпити країну в одне ціле політичним шляхом. Армія так сяк змогла розбити більшість варлордів і пафосно було проголошено про початок політичної опіки Гоміньдану над країною (завуальована форма диктатури однієї партії), але в провінціях бардак нікуди не зник. Помірний пиздець, корупція, репресії проти комуняків та повзпроходьків, але трішки легше стало в деяких провінціях та містах.
Війна проти японців
- Війна проти японців (1937-1945) - пиздець, голод, геноцид. Мотивація японців була проста - китайці повинні були стати другосортними підданими Японської імперії, усе треба знищити і завоювати, а ресурси повинні були йти на розбудову Японії. Нічого гіршого за японських окупантів для китайців не було, бо самураї були знавцями в ксенофобії та на повну відривалися на рандомних китайцях і не жаліли нікого. Навіть колаборанти могли постраждати від примхи японського начальника, бо ніяких обмежень і заборон щодо місцевих, японське командуванні ніколи не ставило своїм підлеглим.
Продовження війни з комуністами
Продовження війни з комуністами (1945-1947) - подвійний пиздець, ганебні пройоби Гоміньдану, голод, хаос і зрада.
-
Навіть в 1948-му році ніхто не міг передбачити швидкого фейлу Гоміньдану.
Китайська Народна (блядь) Республіка
- Основна стаття: Мао
- Основна стаття: Тоталітарне мистецтво#Китай
Китайська Народна (блядь) Республіка (з 1945) і усі експерименти комуністів - потрійний пиздець тим, хто вцілів в минулі роки і чомусь не здох.
Українські відосики про історію Китаю загалом
Примітки
- ↑ Іноді пишуть про 220-280 роки, коли Три Царства оформилися і стабілізувалися
Див. також
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||
