Арабо-ізраїльські війни
|
| « | Ми завжди повторювали, що в нашій війні з арабами ми мали секретну зброю - відсутність альтернативи. | » |
— Думка четвертої прем'єр-міністерки Ізраїлю про сабж |
Арабо-ізраїльські війни - низка скажених військових конфліктів між євреями та арабами на Близькому Сході протягом останніх 100 років. З точки зору арабів - мета війни винищити усіх євреїв (їх вони називають також окремим терміном "сіоністи"), "скинути їх у море". З точки зору євреїв мета війн - дати пизди арабам, щоб ті не залупалися на священну землю Палестини і нарешті змирилися з існування Ізраїлю.
Спочатку було вигнання
Ця історія повертає нас у дуже давні часи. Часи міфів та легенд. . Як відомо - євреї століттями були позбавлені можливості мати свою країну в чітких кордонах, зі своєю армією, урядом та власними законами. Розсіювання по світу почалося ще в часи Вавилона, продовжилося після Юдейських війн проти Риму і дополіровувалося вже в Середньовіччі. Звісно євреї постійно піддавалися дискримінації та насильству, бо завжди були цапами відбувайлами для місцевого бидла і для сильних світу цього.
Як євреї вирішили повернутися в Палестину
Передумовою війн за Палестину звісно стали нацисти, що почали активно брати участь у смерті євреїв усієї Європи. Гітлер спочатку мав окремий план щодо вирішення єврейського питання — після поразки Великобританії відправити їх до Палестини. Була також пропозиція відправити їх в єбені пустельного Мадагаскару[1], але оскільки війна затягувалась, євреї Європи удостоїлися усім відомої долі. Ті з них, хто вийшов живим із концтаборів та м'ясорубки Другої Світової війни, були не стереотипними євреями-торговцями та кравцями-лихварями — ці люди були вже загартовані, поплавлені війною і готові на все, щоб показати: євреї вміють битися і пиздити своїх ворогів. Тим більше, що на старих місцях де вони жили раніше, після 1945 року, наприклад, у Польщі, євреям були аж ніяк не раді (на їхньому місці, квартирі, дачі вже встигли обжитися уцілілі поляки). Сіоністський рух на той момент вже кілька десятиліть проводив огранізовану політику переселення євреїв з усього світу в Палестину і мав там вже сформовану систему яка приймала новачків, знаходила їм роботу, житло, інтегрувала в місцеве суспільство.
Палестина на 1945 рік була британською мандатною територією (захоплена в 1917-18 рр. у турків-османів, за активної участі арабів і, частково, місцевих євреїв). Британці не спішили давати Палестині незалежність, але постійно пизділи, як євреям та арабам, що ось-ось два-три тижні і скоро вони їм усе віддадуть, бо тримати Палестину під імперським управлінням дорого, треба мати тут великий контингент військ і взагалі - Палестина не Індія, щоб за неї триматися зубами. На практиці ж британці вели по відношенню до місцевих політику «поки ви пиздите тихенько один-одного і не заважаєте адміністрації, я на вас не дивлюся». До кінця 1920-х земельні ділянки євреї організовано і спокійно викуповували в арабів (як християн, так і мусульман) за рахунок єврейських громад з усього світу, то чим ближче була Друга Світова то все стало цікавіше. Суперечки за земельні ділянки плавно переросли в релігійний срач: мусульмани вважали, що понаїхавші жиди, діють на користь проклятих англосаксів, не даючи можливості арабам створити незалежну Палестину; євреї були тієї ж думки щодо арабів.
СРСР та США в 1945-му були не проти єврейської держави, британці тягли час. Але арабам Палестини було не по собі від потоку євреїв, що ставали з кожним роком все багаточисельнішими. Багато з нових євреїв були з активною громадянською позицією і не рефлексували коли бажали дати пизди опонентам. Британці не просто тягнули з вирішенням питання, а й просто клали прутня на ситуацію, хоча чудово бачили куди все несеться. Вони стали зовсім брутальними і почали активно карати жидів, лише коли смажений півник клюнув власне британців в 1946 році - єврейські повстанці-терористи наїбнули в повітря резиденцію британської адміністрації в Єрусалимі і тим самим викликавши нарешті у джентльменів помітне занепокоєння трохи нижче спини. Почалися регулярні напади на гарнізони та патрулі британців. Лондон, нарешті, серйозно замислився, що робити далі. По розрахунках потрібно було вводити 100-тисячний контингент військ, щоб пацифікувати Палестину, але на той момент британці настільки були зайобані фіналом Світової війни, а їх імперія та економіка вже була напівмертва, що у метрополії почали вирувати настрої серед народу і можновладців, подібні до популярних в РФії під час Першої Чеченської війни: «Нахуя нам потрібні ці євреї? Хай відокремлюються!»[2]. Англійці нарешті скинули пиздецьовий регіон на плечі ООН і почали збирати свої речі.
-
Варіант розділу 1937-го року. Не реалізувався. -
Перед війною за незалежність (1948) розклад був такий.
Війна за незалежність Ізраїлю
На фоні того що британці збирали свої речі, починалася перша повноцінна війна Ізраїлю з арабами. Проголошення незалежності стало тригером. І на старті у євреїв було мало шансів, бо їм протистояли хоч чисельно і невеликі, але технічно краще упаковані армії п'яти арабських країн. Через це власне і мобілізували в армію УСІХ, і жінок в тому числі. Єврейські поселення на той момент вже були звісно давно укріплені в постійних сутичках з місцевими арабами, і більшість з них витримали перший удар арабів. У арабів навіть були початкові успіхи - вони змогли захопити Єрусалим. Бронетехніки у арабів було значно більше (більшість зброї, раптово, була британського виробництва), у євреїв було усього два танки, та й ті вони спиздили у британців.
Перша серйозна війна
-
На початку араби атакували ось так
Суецька криза та війна Судного дня
_israel.jpg)
-
Радянські втомлені демонстранти
Ліван та Хезбола
Сучасні події
Хто поганий, а хто хороший?
В сучасності, рандомному українцю, посеред кацапських обстрілів, якось важко співчувати палестинцям (які дійсно втратили свої домівки). Простіше асоціювати палестинців з нашими ватанами-малоросами, (але більш радикальнішими та здатними на шахід-теракти). Коли на твоїх вулицях починають вибухати автобуси, на твоє місто сиплються арабські ракети (і ти по кілька разів на день здійснюєш пробіжку до бомбосховища), а навколо помічаєш підозрілих бородатих мужиків, начебто одягнених нормально але у супроводів носійок хіджабів, — починаєш тихо, а потім голосно не любити арабів.
В останні років десять ізраїльсько-палестинська проблема відійшла далеко на задній план. По факту Палестина (точніше «Фаластин», як її називають араби) як суверенна незалежна арабська держава НІКОМУ у світі нахуй не потрібна: ані Ізраїлю, ані навколишнім арабським країнам. Одна річ бомбити сєпарів «як би» на своїй території, і зовсім інша — на території іншої держави (але ж бомбити доведеться — Махмуд гарантує це, бо бажання знищити державу Ізраїль нікуди не зникло - просто притихло). У період окупації територій Палестини Єгиптом та Йорданією з 1948 по 1967 рік ними не було зроблено НІЧОГО для державотворення «Палестини», хоча всі можливості були.
Арабам Ізраїлю теж нахій не треба Палестинська Держава — так-так, незважаючи на позиціонування Ізраїлю як виключно єврейської держави для євреїв, у ньому проживає близько 20% лояльних до Ізраїлю мусульман. Вони мають навіть свої партії в Кнесеті. Люті патріоти Палестини, що радісно кричать про «п'яту колону» героїчної палестинської держави в цитаделі Сатани, можуть обламатися — навіть незважаючи на те, що більшість із них сповідують іслам, місцеві араби не горять бажанням вливатися в джихад і навіть дружать із євреями, а не вибухають на черговому блокпості. Відмінним мотиватором є найвищий рівень життя в Ізраїлі на всьому Близькому Сході і тотальні злидні Священної Землі Аллаха по сусідству з постійними війнами та різними бідами у головах. Адже в багату Саудівську Аравію або ОАЕ братушок-палестинців теж чомусь не хочуть пускати - чому так, висновки робіть самі.
Навіть керівництву цієї самої Палестини фактично не потрібна справжня держава: гуманітарна допомога «окупованим територіям» та уряду у вигнанні з усього світу і досі регулярно виділяється і розподіляється між родичами, палестинські лідери комфортно живуть у своїх особняках і вільно катаються на різні міжнародні форуми. Ізраїль регулярно і БЕЗКОШТОВНО поставляє електрику та бензин на "окуповані території". І що важливо — завжди можна поскаржитися хоч в ООН, хоч США, хоч Рашці, хоч своїм багатим братам муслімам, хоч власне Ізраїлю — завжди є причини і завжди можна отримати профіт. І до речі в реальності існує дві «Палестини»: Західний берег річки Йордан (Ізраїль відбив його собі у Йорданії ще в часи війни за Незалежність) та Сектор Газа (те саме, але у Єгипту). У першій рулить організація ФАТХ, у другій - ХАМАС. Обидві люто ворогують один з одним і обидві претендують на управління «Палестиною».
Висновок вельми суворий - доки на Землі будуть існувати євреї та араби доки і буде срач. Третьої сили, яка б з дуру прийшла в регіон і розвела ворогів по куткам не існує - так що араби та євреї будуть ще довго та нудно ворогувати один з одним.
Легенди про ізраїльську армію
В Ізраїлі призов до армії є обов'язковим, у тому числі для представників статі з пиздою. В армії минулорічних школярів протягом 24-30 місяців учать любити батьківщину та слухатися старших. Але існує постійний недобір офіцерів до прикордонних підрозділів «голані»: їх там не особливо шанують. Однак дідівщини майже немає, і вона жорстко карається, а служити почесно і потрібно для кар'єри. Дійсно почесно служити пілотом ВПС чи у розвідці. Офіцери вітаються з рядовими за руку, їдять в одній столовці, та й бухати у звільненні разом — у порядку речей.
В армію не беруть іноземних добровольців-неєвреїв, а бажаючі є. ЦАХАЛ нагадує доброго дядечка, готового пригріти сиріт: здійснюється підтримка «солдат-одинаків», яким видають допомогу щомісяця плюс допомога молодятам якщо ті вирішать оформити шлюб, а також деякі пільги. Окрім ортодоксів і радикальних пацифістів, від армії євреї не петляють. А, ну і ще колишні росіяни, адже єврей може виїхати з Росії, а Росія з єврея ніколи. Колишні громадяни Росії приносять до Ізраїлю свій менталітет з закономірними приколами і проблемами.
Відео
Див. також
Примітки
- ↑ Є думка, що цей варіант форсив відомий в рейху спеціаліст по єврейському питанню і менеджер логістики, по знищенню євреїв в газових камерах - Адольф Ейхман. Якого, до речі, потім євреї впіймали в Аргентині, привезли в Ізраїль і там судили на смерть
- ↑ А також до настроїв у США під час В'єтнаму, Іраку й Афганістану
| ||||||||||||||||||||||
_israel.jpg){kind=link}
| ||||||||||||||||
