Хаяо Міядзакі
| « | Anime was a mistake. It's nothing but trash. | » |
— І правда ж![1] |
Хаяо Міядзакі — легендарний японський режисер і у рамках анімації на всі руки майстер, тема фільмів якого гарно розкрита в IMDb Top 250. Просуває лолікон в аніме з 1984 року. Зробив стрічки про літаючий замок, ходячий замок, наступним може бути лише повзучий чи підземний замок.
Аналізуйте це
Червоною лінією крізь чи не усі стрічки Міядзакі проходять основні теми: польоти, екологія та стосунки сучасності зі споконвічною міфологією. Можна довго міркувати над тим, як йому в душу впало органічно поєднувати перше і друге. Але буде набагато кориснішим зазирнути в дитинство метра, батько якого працював директором фабрики запчастин для військових літаків, і саме за час життя якого Японія остаточно перетворилася зі країни, оповитої ореолом прадавності, де вклонялися предкам, на повсюдно залюднений синонім сучасності, де вклоняються долару єні. Деякі інші елементи стрічок, як наприклад хвора матір у "Тоторо", теж є віддзеркаленням особистого досвіду. Про те, звідки береться усе інше, можна лише здогадуватися.
Отже, дія у стрічках Міядзакі зазвичай відбувається подалі від шумних розвинутих районів, на тих шматках неторкнутої японської природи, які ще лишилися. ПедоПриродофіл, що іноді засідає в печінках при перегляді чергового його фільму. Там герої[2] поринають у чудовий, майже зниклий, світ чи то японської міфології чи чогось подібного іншої природи. Чимось усе це нагадує "Лісову пісню". І навіть у тому моменті, що попри ввесь екшн, немає злих і добрих персонажів, кожен діє в міру свого призначення. Стиль Міядзакі доставляє і мальовкою облич персонажів, які при уважному перегляді нагадують Форева-елоун-фейс. Також навмисно не використовує великі очі, супер-деформед та інші відмінні риси аніме. Іншими словами, його творчість — це практично звичні нам сімейні мультики, наче "Шрек" чи "Заплутана історія". Для дітей є колір і персонажі-плоди багатої уяви режисера, для хлопчиків є бійки, для дівчаток — романтика, для дорослих — якість. І так у кожному фільмі.
Одного разу російський кінематографіст Борис Іванов [хто?] написав пасту про всесильного Міядзакі, зацінити яку можна тут. Образи Міядзакі, не те, щоб були найвідомішими символами японського аніме, але доволі впізнавані, і тому основним фан-контентом є малювання олтугезеру персонажів, часто зі присутністю Батька.
-
-
-
-
Лего
-
Суші
До успіху дійшов
| « | — Чи можеш ти мені порадити аніме, мангу подібні до "Сен та Чіхіро в полоні у духів"? — "Віднесенні примарами", дуже рекомендую. |
» |
— Безос |
Ще до того, як стати таким епічним режисером зі власною студією, Міядзакі працював на інших студіях з не менш цікавими результатами. Він брав участь у створенні таких відомих аніме, як "Літаючий корабель-привид" та "Кіт у чоботях", які були свого часу шикарно озвучені Мосфільмом. Доклав він своїх старань і до Люпена ІІІ, особливо другої стрічки "Замок Каліостро" і до початків порівняно маловідомого у нас, але знаного в Європі, Театру Світових Шедеврів — серії аніме-екранізацій європейської дитячої літератури.
Після вдалого старту створив власну студію Ghibli (Ґіблі), названу на честь знову ж літака часів Другої світової війни, тільки цього разу італійського. Як і у більшості випадків до цього, спеціалізується на фільмах, а тому ненависть усього світу до довжелезних аніме-серіалів його майже не зачіпає. Вже першою стрічкою "Наусіка з долини вітрів", фактично створеною ще до заснування студії, перевернув нішу повнометражного аніме, популяризувавши окремі від серіалів стрічки. Довго, однак, ринок такого витримати не міг, і вже наприкінці Золотої Доби народ наївся і більш-менш успішні фільми зміг випускати лише здогадайтеся хто.
З того часу як студія, так і він сам, стабільно створюють аніме про танукі, свиней, котів і рибок. Тоторо, персонаж із "Мій сусід Тоторо", зокрема став символом самої Студії Ґіблі, українського аніме-клубу Міцурукі, та, напевне, ще багатьох організацій, пов’язаних з аніме. "Порко Россо" знімався для показу пасажирам під час польотів, але ми отримали чи не найдобріше кіно з усіх. Першою стрічкою, озвученою українською, стала "Принцеса Мононоке". "Сен та Чіхіро у полоні духів" отримала найбільше нагород, серед яких і Оскар, і взагалі вона 41-ий у IMDb Top 250, тобто є найбільш оціненим аніме серед не-отаку. Останнім шедевром митця є "Позичайка Арієтті", обережно, (спойлер: того дня ліліпутство отримало зловісне нагадування). Всі ми жили у страху перед людьми і були приречені на існування у цих клітках, які ми називали стінами... Від нової стрічки "Вітер дужчає" очікується не менше, чи принаймні те, що вона стане вже другою останньою стрічкою в його кар'єрі.
Доречно нагадати, що в студії Міядзакі не один. З ним працює ще кілька режисерів, один з яких — Ісао Такахата, його давній колега ще за достудійними проектами. Фільми Такахати, як би це сказати, натуралістичніші — одна "Могила світлячків" чого варта.
-
Головний творець
-
Міядзакі та Такахата
<spoiler show="Артбуки за окремими стрічками" hide="Артбуки за окремими стрічками">
- Наусіка з долини вітрів
- Мій сусід Тоторо
- Відьмина експрес-пошта
- Порко Россо
- Сен та Чіхіро у полоні духів
- Мандрівний замок Хаула
</spoiler>
На зупинці з Тоторо
Картинка з цього фільму, де сестрички стоять під дощем поряд з Тоторо, чекаючи автобуса, стала об'єктом численних фотожаб. Цим вона увічнила аніме серед інших.
-
Оригінал
<spoiler show="Більше" hide="Більше">
-
Воно ж у GIF
-
Гості з борд
-
Сонік
-
Мій сусід титан
</spoiler>
Див. також
Примітки
