Запорожець
|
| « |
Там, где пехота не пройдёт |
» |
— фольклор Тієї країни |
Запорожець (він же ЗАЗ моделей до Таврії, Жопорожец, Запаршивец, Замок, Жопер, Жужик, Собакорожець, Зверожопец, Зюзік, Джексон) — відомий український болід, що став легендою вітчизняного автопрому ще за життя завдяки унікальній сукупності живучості конструкції, високій прохідності, динаміці й керованості, єдиними конкурентами за цими параметрами були НДРівский "Трабант" і чеська Шкода-100.
Випускався в однойменному місті на однойменному автозаводі.
Історія і модельний ряд
Найпершим Запором, про який мало хто вже й згадає, була модель ЗАЗ-965 aka "Горбатий". ЗАЗ-965 був задньомоторним дводверним спорткупе з V-подібним двигуном повітряного охолодження. Як і деякі інші савєцкіє драндулєти, цей Квазімодо від автопрому був частковою копіпастою італійського FIAT 500/600 1956 року, що зробило непередбачений розробниками вклад у москаля типу Москвич-444.
Наступна модель — ЗАЗ-966 — за характерний дизайн повітрозабірників отримала в народі прізвисько "Вухатий". Школота його фактично не бачила, а люди старші якщо й бачили, то пам'ятають погано, хоч його виробництво було цілком масовим і серійним [1]. Мав уже новий корпус — «Мильниця». Характерна особливість, яка вирізняла 966 від 968А, — відсутність ліхтарів заднього ходу, відповідні місця заглушені, і винесена назовні горловина бензобака у 966, і не закривається, що дозволяло беззаборонно зціджувати з них бензин.
Наймасовішою моделлю був ЗАЗ-968 і модифікації: 968 і 968А, що випускалася досить тривалий час, — вухатий кузов і 40-сильний мотор. [2] Різниця в тому, що на звичайну "сороковку" ставили карбюратор "тип-2101" і повітряний фільтр "сухого типу", які були схожими, але не взаємозамінними з карбюратором і фільтром від ВАЗ-2101, як писалося у вумній книжці).
У 80-х ще випускали 968М. Мав безвухий кузов, забирання повітря в двигун згори, з капота, куди часто чіпляли бляшаний повітрозабірник або хлібницю з відламаним дном (намагаючись подолати перегрівання на швидкості); деякі ставили кронштейни під кришку моторного відсіку і робили решту процедурок у вигляді зовнішнього очищення голівок циліндрів, зміни олії на "камазівську" (чи добавки присадок типу "smoke stop"), регулювання запалення, примусової фіксації термостатів і розгинання "жабрів", після чого машина таки переставала грітися; і двоконтурні (нарешті!) гальма, які були присутніми і на 968А, хоча, можливо, і не на всіх.
BTW, у тодішньої совєцької школоти були свої прізвиська для усіх висерів автопрому. Наприклад, 966 за характерний зовнішній вигляд звався "Плаксою", а 968 — "Сміхуном".
Інваліди
У СРСР запори, як найдешевші машини, роздавали різноманітним інвалідам по соціалці. для чого, починаючи від "Горбатого", було випущено декілька інвалідських модифікацій з ручним управлінням (968-МБ,-ММ,-МД,-МР), що створило спеціальний клас водіїв "інвалід на Жопері", які їздити не вміють, не можуть (спробуй-но швидко покермувати на ручному управлінні замість крутіння керма, смикаючи численні важелі, що заміняють педалі), та й не хочуть, бо машину їм все одно дали безкоштовно, а більше у них нічого і немає.
ЗАЗ 968М
У цьому ряду особливо почесне місце займає модифікація 968МР для інвалідів з однією ногою і однією рукою. Уже в часи ГАЗ М-21 "Волга" існувала планетарна коробка передач, одне креслення якої викликало нервові судоми у будь-якого технаря. Але розробники 968МР "пішли своїм шляхом", і створили феєричний агрегат, в якому чотириступінчаста механічна коробка керувалась спеціальною такою вилкою, куди пропонувалося сунути куксу відсутньої ноги, ручкою з кнопками на кермі, за яку потрібно триматися єдиною рукою і ще одним допоміжним важелем для включення заднього ходу. Зчеплення там було не яке-небудь, а автоматичне електромагнітне! Усі електроніки нервово палять в кутку - в жоперському зчепленні були не які-небудь фрикціони і диски, а електромагнітний клапан, що керує гідроваккуумним підсилювачем, який приводив у дію звичайне, "сухе" зчеплення (на випадок відмови "автоматики" була укорочена педаль зчеплення). У більш ранній моделі (968АР) ваккуумного підсилювача не було, а був потужний соленоїд, що при увімкнеенні струму замикає половинки магнітопровода в зчепленні. Керувалось це усе жахливою схемою з релюшок і транзисторів, зав'язаною на генератор двигуна, забезпечуючи хоч якось плавний старт і посилення струму при зрості обертів. І це - у той час коли уся Америка поголовно їздила на тачках з автоматичними коробками. Легендарний пепелац Ford-O-Matic міг би пережити 5-10 інвалідних замків підряд, враховуючи їхні, не дуже великі, пробіги.
Анатомічні особливості
Конструкція Запорожця зближує його з фашистським трактором Фердінанда Порше (звідси - "Запорше"): повітряне охолодження (968В була з водяним, але знайдіть її мені) і тупе розташування агрегату, відповідно, фантастична швидкість і глибина його засирання дорожнім брудом, який він тягне в себе, як могутній порохотяг (пилосос), промаслює і аж бігом засмажує температурою 110 градусів Цельсія. Двигун досить голосно торохтів, за що дотепно прозвали Жопер "надзвуковим". Спершу чути звук, потім з'являється машина. А все через дві причини: відсутність рідинної «сорочки» охолодження, і часто пропалені елементи системи випуску відпрацьованих газів, бо короткі труби цієї системи (двигун в дупі) викликали страшенну різницю температур з внутрішньої сторони глушника і ззовні, спричинену дорожнім снігом. На сабжі ліпилися різноманітні саморобні глушники, що додавало особливої витонченості його, і так витонченому, дизайну.
Особливо примітним є і те, що двигун Запорожця — V-подібна четвірка з картером з "авіаційного" магнієвого сплаву МЛ-5, з гільзами, а не обридла рЯдна четвірка з чавуну. Деяким індивідуумам з цього дивного агрегату вдавалося легко витягнути поршневу і інші металеві потрухи. При лютому перегріванні блок згоряв, залишаючи користувачеві купу сірого попелу і залізяччя. Проте, конструктори доклали усіх зусиль, щоб автомобіль не міг завестися без примусу при −5 за Цельсієм і безапеляційно грівся при +25 (того ж Цельсія). Від того автор, що чотири роки їздив на сабжі, називав свою ластівочку «демісезонним автомобілем».
(Насправді, перегрівання цієї машини було від тотального ледарства окремих власників і заводу в цілому. Завод вирішив застосовувати нанотехнології того часу у вигляді автоматичних термостатів із спецречовиною в капсулі, які ніколи не працювали. А власники часто забивали на примусове відкриття цих пристроїв, таким чином, двигун не обдмухувася при їзді, швиденько так нагріваючись до кольору гладенького червоного буряка, оскільки кипіти там було просто нічому. Такі справи.) Втім, НАМИ пропонувало так само і оппозитний двигун (як у Порше).
Опалювач, чи пічка в "Горбатому", як і в подальших моделях — атомна автономна бензинова. Отакий кишеньковий ґазенваґен - бензин від регулятора подачі помалу тече в котел, горить і пускає чадний газ, а заразом і трохи підігріває повітря, що продувається мимо. Піч "Горбатого" знаходилася в моторі, тобто ззаду, і тому до лобового скла і водія ніяке гаряче повітря від неї не доходило зовсім. Чадний газ, проте, доходив. Зате можна було підігрівати піччю двигун під час спроб запуску, поки не здихав акумулятор. Потужності генератора (особливо перших моделей, з генератором постійного струму 160 Вт, і подальших, з генератором 350 Вт) не вистачало не те, що на заряд акумулятора після запусків мотора і розкочегарювання печі свічкою розжарювання, але і просто на увімкнене світло + працюючу піч + склоочисник. Тому винахідливі ЗАЗоводи переходили на електроіскровий розпал опалювача, або придумували інші системи опалювання, наприклад, від олії, яка нагрівається двигуном, або від вихлопних газів (ставлячи замість глушника саморобний котел).
Слід також відмітити перевернуту догори дриґом відносно звичайного розташування (1 і 3 - на себе, 2, 4 і зх від себе) "схему перемикання передач" на 30-сильному 968М-005, обумовлену конструкцією коробки передач. На машині з 40-сильним силовим агрегатом (у нього інша коробка) розташування передач звичайне, не перевернуте, а важіль перемикання КПП такий же, як у 30-ки. Також не можна не відмітити і ще одну приємну особливість: при їзді виключно по ґрунтових дорогах коробку доводилося перебирати ніяк не рідше за раз в рік. Частота перегородки зменшувалася шляхом інсталяції гумових вантузів на півосі.
Крім того, "Запорожець" є справжнім купе (а не дводверним седаном, як деякі вважають), оскільки на задньому сидінні з комфортом розміститися може тільки чотири мішки картоплі. П'ять здорових мужиків влізають туди тільки після хорошої п'янки (і ще два на переднє сидіння).
Салон Запорожця спереду досить просторий, за рахунок відсутності двигуна і збільшеним простором в ногах, де може розміститися ще одна людина, що не характерно для представників радянського автопрому в цілому.
Для водіїв, яким не доводилося їздити затиснувши вуха колінами, видавався радіоприймач "Урал-Авто-2". Інші задовольнялися тільки фірмовою заводською попільничкою і електромеханічним годинником.
У "Горбатому" також лулзів доставляло відсутність ременів безпеки і відкидні передні сидіння, що не фіксувалися. При аварії дуже весело сидіння катапультували переднього пасажира нахуй через лобове скло. Водій бився грудною клітиною об кермо, маточина якого проламувала йому цю саму клітину, після чого водія можна було здавати в оренду Рідлі Скотту, на роль жертви Чужого.
Запорожець у постсовковій культурі
| « |
|
» |
— з пояснень вірменського радіо. |
Запорожцю заслужено відвели особливу роль в культурі країн колишнього ЦПЦП, навіть на фоні зникаючої малої різноманітності автомобілів савєцкої епохи.
Традиційна тема анекдотів "у мерседес, що зупинився на світлофорі, врізається запорожець" теж має свою технологічну основу - як зазначено вище жопери до 968М мали одноконтурну систему гальм. Тобто при ушкодженні її у будь-якому місці (лопнула гнила трубка, перетерся гумовий шланг лайна) гальма пропадають повністю, педаль провалюється в підлогу і гальмувати можна виключно шляхом заїзду кому-небудь у дупу. А також за допомогою ручника, але не в усіх вони працювали, скажу Вам, у більшості не працювали, та і не усі мали езотеричні знання про цю допоміжну гальмівну систему.
До слова, назбиравши за багато років масу лулзів з конструкції сабжу, двоє жидів Теркель & Теркель написали мудру книгу — "Для тих, хто вибрав «Запорожець»", яка стала біблією ЗАЗоводів, котрі виконували роботи напилком на колінах у приватному гаражі, а от конструктори АвтоЗАЗу чомусь її так і не змогли перемогти, тому одні і ті ж лулзи продовжували доставляти, перетворюючись на баяни, але десятиріччами так і не усувалися заводом-виробником.
БЕЗУМСТВО
Через низьку, посильну навіть біднякам, вартість, "Запорожець" в 90-х роках був улюблений студентами, совєцькими інженерами, дачниками і пенсіонерами.
Зараз активно використовується гонщиками на баґґі і молодими жителями сільської місцевості на селі, після тюнінгу, часто несумісного з життям "Запора".
Зараз існують клуби любителів жоперів, члени яких стверджують, що після мінімальних доопрацювань "Запор" цілком придатний для використання. Проте, варто відмітити, що доопрацювання не завжди є дорогими і у основній своїй масі, робляться з використанням деталей від Таврії і ТАЗиків. Деяким героям навіть вдавалося підвищити потужність рідного 40-сильного двигла до 50, а то і 55 коней, що для такої машини цілком відчутно. Встановлювали навіть турбонагнітач зроблений з турбіни пилососа. До речі, і сам ЗАЗ випускав невелику кількість "форсованих" "Жужів" з 45 і 50-сильними двигунами (останній їв 93-й бензин). Нині Запор улюблений маніяками за раритетну цінність, і школотою за невисоку вартість та низьке ВВВ даної категорії поцієнтів.
Також заслужено улюблений всілякими байкерами унаслідок наявності в сабжі мотора з чарівною формулою "V-4", досить малогабаритного і легкого для спорудження пекельного мотоцикла на його базі. Разом з коробкою і деталями підвіски дико котирується також будівельниками трайків і баггі.
В абхазькій армії на "вухатих" знімали дах і ставили саморобну РСЗВ. Отримана вундервафля, за чутками, доставляла своїм виглядом і прохідністю.
Примітки
Посилання
- Архівна версія статті. Неповнолітнім, вагітним жінкам та людям із вразливою психікою не рекомендується.
- Педія про сабж.
| ||||||||||||||||
