Україномовне антиукраїнство

«	Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди	»
	— Симон Петлюра

Представники

Україномовне антиукраїнство (україномовна українофобія) - явище у рамках якого злочини проти українців намагаються виправдати українізацією та створенням україномовного контенту чи іншою діяльністю для української мови і культури. Якщо ніхуя не ясно, то представниками такого на різних рівнях є Радянська українізація, УПЦ МП (РПЦ в Україні), Аманоґава, в минулому українські проросійські політичні партії і їхні телеканали.

У суспільстві дедалі більше говорять про те, що виправдання злочинців чи брехунів за рахунок перекладацьких чи медійних навичок - нонсенс. Зокрема висміюється захист Спартака Субботи аргументом "зате він робить український контент і донатить ЗСУ".

Історія: стаємо на ті самі граблі

Традиційний концепт української ідентифікації передбачає опір на мову: протягом століть окупації Росією чи іншими державами українці опиралися на неї як на основний фактор самоідентифікації. Мовляв, якщо хтось підтримує українську мову і сприяє їй, то він українець і патріот. Практика показувала, що це не завжди так, але іншого не було. Навіть зі здобуттям незалежності тримається віра в непорочних українізаторів.

Проблема старої парадигми дає можливість багатьом нечистим на руку українцям так і зовнішнім шкідникам використовувати "україномовну карту" проти самих українців. Зорема існує явище хуячів українізації, які виправдовують своєю участю в українізації свої зловмисні дії проти українців.

Як наслідок сакралізація української мови в поєднанні з хуячизмом дає спочатку підтримку священних корів масами населення, а потім повне їхнє розчарування у самих ідеях українізації ("нас надурили"). В результаті маємо те, що маємо, а саме апатію і втрату інтересу до будь-чого пов'язаного з Україною.

Сучасна стадія явища розвивається з початком російсько-української війни у 2014 році. Відтоді російська мова та культура відступає і маргіналам, консервам чи КДБістам стає незручно вести свої дії у відкриту. Народився новий гібридний спосіб: купівля публічної репутації культурною діяльністю з одночасною протидією українському в практичних питаннях: матеріальних, політичних, громадянських.

Явище порівнюють з виправданням чи пом'якшенням звірств і злочинів москалів через "Вєлікую Рассійскую Культуру". Мем хуяч українізації відсилає до манери москалів виправдовувати своїх вождів, конструкція "ВОЖДЬ, звісно, ЗРОБИВ ПОГАНЕ, але ж він ЗРОБИВ ХОРОШЕ". Наприклад: Сталін, звісно, убив 60 мільйонів громадян совка, але ж він промисловість побудував.

Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року ми отримуємо низку нових доказів актуальності цієї методи: україномовні з лиця патріоти бува пиздять волонтерку, ФСБ МП налаштовує прихожан проти захисників України.

Приклади

Файл:Членін-Сралін.png

Героїв не забуваємо.

• Радянська українізація від КПРС. Умиротворення населення культурним підлещуванням.
• Безліч письменників і митців радянського союзу, які створювали твори українською, але співпрацювали з комуністами і пропихували їхні ідеї.
• Окупанційна нацистська адміністрація, яка теж використовувала українську.
• Сучасні утворення - політичні (опзж, кпу) чи ні (аманогава, проросійські ЗМІ в Україні).
• Г + Г в конфлікті з меншими україномовними ресурсами, які критикують сабж з позицій якості контенту.

Суть

"Україна це не там, де контент українською, а там де українців не пиздять ногами" - анон з кропивача

Змучені століттями протистояння з москалями українці панічно хапаються за мову як безперечний засіб самоідентифікації. І українська карта стає чимось подібним до соціальної маніпуляції, слабкого місця, який використовують особливо обдаровані хитруни. Зокрема і з числа самих українців.

Мораль просто: не все золото, що українською. Україномовність і навіть тони українськомовних видань чи іншого роду контенту не дають можливість судити, що людина чи організація в усіх сенсах проукраїнська.

Має навіть більше значення навіть, як особистість ставиться до українців і особливо тих, які не можуть бути корисні з матеріальної точки зору. Які приклади для наслідування стоює дана організація? Якщо вона витирає ноги об колишніх союзників і при цьому тотально україномовна, то яку саме Україну такі виродки хочуть побудувати? Замість чорнобілого розподілу на своїх і москалів відкривається дуже багато дискутивних питань, які українці століттями намагалися не вирішувати.

Такий висновок не означає, що ігнорування української - щось хороше чи те, що не має значення. У наці можуть і мають бути свої засоби ідентифікації і якщо вже у анона є бажання вважатися своїм, то непогано би виказувати цим символам хоча б формальну повагу (розмовляти українською на публіку, при повній приватній російськомовності).

Див. також

Портал "Суспільство"