У вірменського радіо запитали: — Чи правда, що всі країни живуть у ХХ столітті? — Так, окрім двох винятків: Японія живе у ХХІ столітті, а СРСР - у ХІХ.
Японія (яп. 日本, ЖпеньНіхон, Ніппон, Батьківщина Сонця; ґайдз. Сіпанго, Їппон, Країна вранішнього сонця) — колись чарівна країна, де нічого не потрібно робити і все є було. Незважаючи на практично повну відсутність природних ресурсів (окрім людського), є третьою економікою світу. Батьківщина камікадз, педобірів, іміджборд та, як не дивно, китайських порномультиків. А ще там відсутнє таке поняття як "державна мова". Варвари, що з них узяти?
Японія складається з чотирьох великих островів: Хонсю в центрі, Хоккайдо на півночі та Шікоку та Кюсю на півдні. На додачу до них, існують тисячі менших островів, які також є частиною Японії, наприклад, Окінава. Японія знаходиться південніше Росії, північніше Філіппін, ліворуч знаходиться Китай, а праворуч багато води і немає нічого, вода та й вода.
Японії страшенно пощастило опинитися на вершині межі "деяких" тектонічних плит, що спричиняє багато землетрусів. Але зі швидкістю руху континентів скоро вони вийдуть із небезпечної зони. Зовсім скоро, через кілька мільйонів років, і потраплять у ще небезпечнішу зону. Ці землетруси спричиняють катастрофи, вбиваючи тисячі людей (жах для отаку, які бояться, що манґака помре). А все через те, що деякі тектонічні плити є феміністками і вимагають рівних прав, і врешті вони борються одна з одною, як у сумо, а бідна Японія страждає у цій боротьбі.
Японія - надзвичайно багата на краєвиди і різні цікаві місця країна. Тут перерахована лише частина з них, бо автору влом.
Хонсю
Як не дивно, найбільший і найзаселеніший з островів. Відповідно Отаман підказує, що більшість видатних місць країни теж є тут. Клімат дуже різниться: від 40 см снігу в Аоморі до ядерної спеки в Хірошімі. Історію читайте вище, тут переповідатисч нічого не буде, те саме справедливо і до двох єнших островів. Ділиться на кілька регіонів, таких як Тюґоку, Кансай, Тюбу, Канто і Тохоку.
Звісно ж Токіо, аякже ж! Взагалі цьому місту потрібна окрема стаття, але ніхто її не напише, бо нікого нема. Дослівно означає "східна столиця", а до 1872 називалося Едо, як ви знаєте, але зараз це не місто, це префектура з 23 містами, які після 1943 перейменовані в спеціальні райони. Всіх їх нема змісту описувати, тому тут лише три з них. Ну і ще на північному заході є трохи сільських муніципалітетів, ате то таке. Разом з сусідніми містами Йокоґама на південному заході, Сайтама на північному сході і Чіба на південному сході складає одну з найбільших в світі Токійську агломерацію, а разом з їхніми префектурами (+ Ібаракі) складає регіон Канто. Місто саме по собі занадто велике для самостійного експлоринґу, мені здається там і року не вистачить, щоби обійти, хоч воно і має і метро і розвинутий транспорт, тому вкрай рекомендовано брати собі місцевого гіда.
Токійська вежа - колись найвища будівля Токіо, теле- і радіовежа, збудована в 1958 році, один із символів міста. На неї зарпз, як і на Ейфелеву вежу, водять туристів.
Чійода - район, де розміщені урядові будівлі, тому тут порівняно більше більш-менш старих будівель 1870-1920-х років. Саме тут розміщені Токійський вокзал і Імператорський палац, які сполучені між собою прямою вулицею.
Акіхабара - район електроніки і оняме, колись подавали також побутове приладдя. Рай для отакунів, вже в самому зовнішньому вигляді району тонни фансервісу, не кажучи вже про самі заклади і магазини. Кожен анімешник мріє хоч раз побувати тут в житті. Існує навіть ціла субкультура отакунів Акіба-кей.
Шібуя - район (колись місто), у вужчому значення місцевість навколо станції Шібуя, одної з найзавантаженіших у світі, відомої також як місце очікування Хатіко. Сама місцевість є японським центром моди і косплею, а також і центром культури ґяру.
Шінджюку - місце засідань самого уряду, а також бізнес-район міста, де розміщені хмарочоси більшости великих дзайбацу Японії.
Рибний ринок Цукіджі - головний рибний ринок міста. Фактично всі суші-ресторани регіону Канто купували рибу саме тут. Для роздрібних покупців тут завжди були також крамниці з морською жратвою, вже смаженою, вареною і приправленою. На жаль, в 2018 ринок закрили, а продавці переїхали до ринку Тойосу. Good night, sweet prince.
Ґіндза - колись центр новочасного Едо, зараз це місце, де знаходяться всі флагманські магазини міста; такий собі головний торговий центр міста, який часто порівнюють з Бродвеєм.
Цукуба - невеличке містечко в префектурі Ібаракі, яке є центром всієї японської науки. Саме там розміщений Цукубський універ, науково-дослідницькі інститути різних виробників, саме там є трек для випробування нових автомобілів, саме там розташована Японська космічна агенція з її музеєм і ракетами при вході, і саме це місто є закритим, бо тут вирощують дітей майбутнього.
Кансай - регіон з 4 визначних міст, колишній столичний регіон. Діалект цих країв знаний по всій Японії. Між Канто і Кансай проходить шлях Токайдо - найзавантаженіший японський шлях і один з найзавантаженіших шляхів світу.
Кіото - давня столиця Японії, якою вона була 1074 роки, аж до 1868. За наполяганням Макартура, який мав тут медовий місяць, Кіото не стали бомбити, і тому це є місцем для всяких туристів, поціновувачів старовини і культури. Також сюди їдуть отакуни зі всього світу задля студії Kyoto Animation, яка тут ще й тримає свій магазин фансервісу.
Осака - найперша столиця Японії (як Нанива), сучасне ж місто засноване в 16 столітті і розвивалося як місто купців і клятих буржуїв. Нині третє найбільше японське місто, в самому місті варто відвідати район Ніппонбаші.
Нара - колишня столиця Японії, ще до Кіото, після цього була місцем заслання. Має дуже багато буддійських храмів, розвивається тільки через туризм.
Кобе - великий промисловий центр, відомий нам втім тільки землетрусом 1995 року і мармуровою яловичиною.
Наґоя - місто промисловості (ваші любі лєксуси робляться саме тут) і культури з безліччю арт-центрів та фестивалів. Четверте[4] за населенням місто Японії. Відомою є телевежа, зроблена за подобою Ейфелевої, торгівельний район Осу, а також музей шінкансену зі всіма маґлевами і звичайними потягами. Також є музеї трамваю, науки і мистецтва періоду Токуґава.
Гора Фуджі - найвища гора Японії і досі діючий вулкан, який нещодавно ледь не йобнув. Популярна атракція для туристів і альпіністів[5], поруч є п'ять озер, де всі приїжджають на курорти і гарячі джерела. Гора досі належить якомусь буддійському монастирю.
Озеро Біва - море посеред острова, назване в честь давньої японської музичної кобзи. Знаходиться одразу за Кіото за горою на схід. Саме там знаходяться купу разів фоткані торі святилища Шірахіґе. В самому озері ж розводять прісноводну рибу і перлини.
Хірошіма - місто, нюкнуте 6 серпня 1945. Після цього хоч швидко відбудоване, проте мешканці довший час страждали від хіросімського комплексу, коли до тих, хто пережив ядерну бімбу, боялися навіть торкатися. Знане також святилищем Іцукушіма на воді, одним з найгарніших замків Японії і Меморіалом миру - зруйнованим залізобетонним будинком прямо коло епіцунтру вибуху.
Фукушіма - випадково 11 березня 2011. Якщо ви поїдете в саме місто Фукушіма - там забороненої зони нема і не було, вона на східному березі префектури. На відміну від Прип'яті за 10 років територію норм так деактивували, в тому числі зрізанням верхнього шару землі та відправленням в Німеччину. Втім і досі частково закритими лишаються Томіока, Окума і Наміе, а Футаба - повністю. Карма... В той час на майданчику самої АЕС накопичилося допрутня радіоактивної води, яку через нестачу місця почали скидати в море, роблячи нормальний такий сюрприз для відвідувачів суші-ресторанів сусідніх префектур.
Наґано - альтфаки згадають зимову олімпіаду 1998 року.
Аоморі - місто, яке щороку завалює 40 сантиметрів снігу в день, і в цьому воно перевершує навіть Хоккайдо і Чішіму.
Кюсю
До 7 століття належав племенам південних варварів, в решті історія, як у решти Японії. Клімат теплий.
Наґасакі - місто, яке йобнули американці 9 серпня 1945, а до того яке служиловікном Японії в зовнішній світ. Серед цікавинок до 20 століття мало штучний острів Деджіму, який втім засипали і зруйнували, але поруч є його музей, де можна дізнатися, що голандські купці їли і серли.
Кітакюсю - місто, яке 9 серпня мали йобнути, але не йобнули через хмари. Над Наґасакі типу хмари теж були, але навідник побачив стадіон і скинув бімбу. Також там є міст на материк острів Хонсю і підводний пішохідний тунель.
Фукуока - японська столиця рамену. І коли я пишу рамен, то я маю на увазі справжній рамен, свіжозліплений і свіжозварений, а не мівчине хрючиво з бомжпакетів.
Кумамото - місто і префектура, відомі кумамоном - відомим талісманом в світі, чимось схожого на кртека і який походить від покемонів.
Шікоку
Найбільш далекий від цивілізації з чотирьох островів, навіть беручи до уваги Хоккайдо: всі зв'язки між сусідніми островами виключно поромом, жодних мостів, а відповідно і ліній шінкансену. Клімат також теплий.
Наруто - ніт, не аніме, а місто з вирами в протоці поруч. Вони стаються через різну густину води у внутрішньому Японському морі і Тихому океані, і є предметом гордості містян і японців до такої міри, що вони в честь них назвали оняме.
Хоккайдо
Найхолодніший і найпівнічніший (якщо не враховувати Курили) острів Японії, хоча в тому ж Аоморі здається холодніше. Довший час був заселений айнами спершу джьомонської, а потім і сацумонської культури. Япошки на острів почали проникати лише в 13 столітті, спершу як біженці, а потім з'явилися поселення, які почали замахуватися на айнські землі, в результвті чого ті повставали спершу в 1457, потім в 1669, і врешті в 1789. Япошок цне не спиняло, вони просувалися все північніше і північніше, аж доки зовсім не захопили острів, проте ще в 1870-х там було лише 25 тисяч японців. В 1869 прихильники шогуна проголосили єдину в історії Японії республіку, яка протрималася 4 місяці і впала без будь якої підтримки зовні. Масовий притік сюди їх почався після того, як японці за підтримки американців почали готуватися до війни з тоді ще росімперією, за 20 років прибуло коло 200 тисяч, далі більше. Айни були зігнані в резервації, з яких їх випустили після асиміляції. Під час війни було сплановане вторгнення з боку цццп, в Японії сил опиратися не було, проте маленький бій на маленькому курильському острові відвадив сталіна від вторгнення на Хоккайдо. Ще кажуть, що під час війни посеред поля на Хоккайдо виросла гора, і японці вважали це знаком до поразки. Згодом після війни саме на Хоккайдо обладнані позиції проти совіцького вторгнення, кеп підтвердить. Шінкансен на острів провели лише в 2016 році. Адміністративно острів становить єдину після укрупнення префектуру. Цікавого на острові мало що є, хіба ви хочете показати факи кацапам здалеку.
Саппоро - столиця префектури, найбільше місто острову. Має пиздатий фестиваль снігу.
Хакодате - один з міжнародних портів епохи бакумацу, тому тут є багато різних церков і класицистичних будівель. Взагалі місто міксу культур.
Вакканай на півночі і Немуро на сході - можна показати кацапам з Карафуто і Курил відповідно факи.
Менші острови
Їх дохуя і більше, проте, на жаль, таких аби знаних не дуже вже й багато.
Цушіма - місце бойової слави самураїв, випиздування двічі монголів (яких опісля здувало вітром), випиздування кацапів з їхніми "варягами" в 1905 і сетингу гри Ghost of Tsushima. Заселена в основному рибалками, також в минулому улюблена пристань для перацьких Жовтого моря, звідки вони рейдили корейців, китайців і манчжурів, така собі японська Тортуґа. Здавна (останні років 1600 точно) заселена японцями і належала (окрім короткого періоду, але про це далі) Японії, проте десь від часів приєднання острова Чеджу корейці заднім числом записали острів у віковічні корейські володіння. Проте в той ж час острів довший час служив форпостом японців для торгівлі з Кореєю і для дипломатії, а клан Со, який володів островом, заграбастав всю торгівлю з Кореєю та іноді Китаєм. Корейців оце перацтво врешті заїбало і в 1389 році вони раз рейданули острів, але одного разу виявилось мало, більше того, в помсту вони в 1418 рейданули Корею. Тому того ж року корейці вторглися на острів, спалили кораблі і будинки, поперебивали піратів та місцевих, а правителя острова змусили прийняти підлеглість кореї взамін на дозвіл торгівлі з ними. Також вони готувалися разом з мінцями вторгтись і розкатати Японію. Японців така перспектива зовсім не влаштовувала, тому вони піддались і відправили послів, визнали острів корейським, який повернути вдалося лише в 1443 році. Вся торгівля острову з корейцями, втім, закінчилася після японського бунту в 1510 році, і острів знову став лише рибальським. Після ДСВ втім, під час поділу імперії, Синман вимагав двічі острів для себе, і двічі МакАртур пігнав його на гній, проте деякі корейські кола, зокрема нацики і сусідні міста, вимагають далі його повернути (ніби в них своєї землі нема) і навіть називають його инакше - Демадо. Хороший острів для літнього відпочинку на природі коло моря.
Садо - золота жила Японії у всіх значеннях слова. Серйозно, з 13 століття і аж до 1978 там безперервно добували золото і срібло, та так, що ота гора, яка посеред острова була, стала двома, розділеними каньйоном. Зараз туди лише водять туристів, які намагаються вивудити з піску хоча би якісь крупинки золота. Ще можна спробувати дістати одною рукою 31-кілограмовий золотий зливок з коробки, проте в нагороду дадуть лише 0,5 г пластинку. Острів відомий і тим, що свого часу звідтам КНДРівські шпигуни крали японців для своїх брудних справ.
Скелі Ліанкур - ще одна претензія до Кореї: по-корейськи острови називаються Докдо, в той час як по-японськи - Такешіма, що означає "самотні..." і "бамбукові острови" відповідно, англійськомовна Драматика радить тролити японців і корейців цією грою з назвами. До 1905 були нічийними, хоча ще з 1675 туди заходили японські моряки і малювали його карти. Незадовго до корейського аншлюсу приєднані до Японії, до складу генерал-губернаторства не входили, після війни їх забрали спершу американці, а після незалежности Японії острів миттєво раптовою атакою забрала південнокорейська армія. Японці відібрати острів не пробували, але час від часу відбуваються срачі навколо них через то японський, то корейський бік.
Рюкю - архіпелаг на південь від Кюсю, відомий здебільшого своїми пляжами. Довший час до власне Японії не входив, і там розвинулася власна подібна до японців народність із суміші айнів та австронезійців - рюкюсці. Первіснообщинний період вони пройшли до 12 століття, а вже в 13 там згадуються перші феодальні володіння. В 15 столітті вони всі були об'єднані у ванство Рюкю, формально васальне Китаю. За кілька наступних десятиліть воно нормально так пішло на північ, тому тодішнє Рюкю - це не тільки сучасна префектура Окінава, але й острови Амамі і Токара в сучасній Каґошімі. Так тривало коло 170 років, за які Рюкю процвітало від торгівлі з Китаєм, саме тоді з'явилися народний інструмент сансін, який в зміненому вигляді поширився на решту Японії, а також "японські" бойові мистецтва. Але володар Сацума-хан проїбався з вибором оверлорда (обрав бік Тойотомі замість Токуґави), і тому був позбавлений більшости своїх земель. Тоді він згадав про ці острови на південь, які багаті, але якогось біса без армії. Зовсім. Ну, не хотіли годувати свою армію - стали годувати чужу, і 1611 року князівство стало залежним від Сацума-хану, ще й віддало половину своєї території (вже згадані Амамі і Токара). Відповідно князівство було єдиною довгоіснуючою державою світу, яка була васалом одразу двох країн. 1871 Японія, яка оклигала від наслідків розрухи, яка тривала 500 років, кинула оком на Рюкю (і Тайвань) і ліквідувала самостійність, а 1879 і автономію. Китай охуїв від такої заявочки і потребував повернути, проте ніпрутня нікому не вдавалось аж до війни 1894-95, в якій перемогла, а відповідно і все забирала саме Японія. До 1912 японці взагалі боялись щось чіпати на островах, тому економіка була не дуже розвиненою. Все змінилося, коли сюди прийшли амери після поразки Японії, які з одного боку намагалися вливати нормальні гроші в острови, а з іншого - виховувати окрему ідентичність. Звісно, фони зафейлили, населення вимагало назад до Японії і острови довелося віддати в 1972 році. З того часу через теплий субтропічний клімат туди на літо з'їжджається пів Японії. Альзо років з десять на вікіпідії у всіх розділах висів прапор з трьома комами у різних версіях, який називали "державним прапором князівства Рюкю", але виявилося, що Рюкю була протомодерною державою і ніяких державних прапорів не мала, а один з них був морським прапором, а інший - прапором, створеним окремо одним новелістом і американською окупаційною адміністрацією.
Окінава - головний острів архіпелагу, південна частина по суті одне велике місто, поділена на менші, серед яких Наха - центр префектури (до нього включили і давню столицю Шюрі, замок якого є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО), а на півночі майже все гори, села і місто Наґо. Для джапів острів курортний, на кштальт нашої Затоки (чи Криму до окупації). В 1945 тут відбулася епічна битва між американцями і японцями, в результаті американці окупували острів. Це була остання сухопутна битва Тихоокеанського ТВД ДСВ. Довший час на острові зберігалися бімби проти кнр і кндр, проте році в 1971 їх прибрали.
Сенкаку - острови розбрату між японцями, тайванцями і самопроголошеною КНР, яка погрожує поділити Японію на 4 країни з рф і кндр, якщо та не припинить підтримувати тайвань і не віддасть ці острови.
Танеґашіма - острів, хоч геологічно є частиною Рюкю, адміністративно та культурно втім прив'язаний до Каґошіми. Саме з цього острова почалося знайомство європейців з японцями, саме на цьому острові створено перші японські аркебузи (які потім називали "танеґашімами"), а тепер саме тут Джапан може в космос. Власне, заради космодрому і варто сюди приїхати, є на постаментах всі види ракет і навіть власний музей.
Острови Ідзу та Оґасавара - невеликі вулканічні острови, які ланцюжком протягнулися від Токіо і аж до Маріанів, у які переходять. Цікавого нема нічого[6], лише рибалки та рибалки, але можна спробувати як місце відпочинку влітку. А, і так, один з островів називається Хатідже-джіма.
Іоджіма - краще подивіться на цю фотографію. Єдине, що додам, це те, що острів досі використовується як амерська військова база і те, що японці його нещодавно перейменували на Іотоджіма, щоби зняти з нього негативне (для них) реноме.
Острови Чішіма, або Курили. Так, саме ті, які совки відібрали, а кацапи мають. Також Північні території. Якщо всякі реднеки дозволяють собі обирати бік, то для нас це здається самоочевидним. Складаються з островів Еторофу, Кунашірі, Шікотан і скель Хабомаї. Існує легенда, що Єльцин хотів передати острови Японії, але злякався результатів волевиявлення, де 100% проголосували за приєднання до Японії. Зараз битви за острови точаться в інтернетах між кацапами, українцями і японцями, в тому числі і на піксельних полотнах.
Технології
Завдяки значному прогресу в економіці та електроніці Японія славиться проникненням технологій в повсякденне життя. Тож, якщо ви опинитеся там - не дивуйтеся, коли бачитимете роботів вже з аеропорту. По дорозі ви можете зустріти танцюючих роботів або зайти в клуби, де проводять вечірки з цими ж танцюючими роботами. Можете також зайти в кафе, які не мають офіціантів, всі замовлення роблять через тачскрін, страви рухаються по конвеєрі, а сума обчислюється за тарілками, викинутими в спеціальний отвір. На вокзалах квитки купують теж не в людей, а в терміналів, типу тих, які поповнюють рахунок. Та навіть сральники в них роботизовані здебільшого, хоча де-не-де ще лишилися "дірки в підлозі". Реакцію типового американця/європейця на такі туалети обіграно в мультфільмі "Тачки-2". Через невміння ґайджінів користуватися тими сральниками, системами клімат-контролю і иншою багатокнопочною хуїтою японці бояться здавати їм квартири.
Закордоном ж японці відомі своїми приставками. Нінтендо, Сеґа, Плейстейшн всі зроблені тут у В'єтнамі на замовлення японців. Ігри до них також вони пишуть: Сонік, Зельда, Креш бандікут тощо. Щодо компухтирів, то тут не так все однозначно: поряд з вінрарними 8-бітними MSX, які навіть в совок імпортувалися як навчальні, тут були не настільки вінрарні компи NEC та Fuji, проте технічний прогрес і закритість ринку все ж таки вимусили японців перейти на пісюки. Окрім цього джапи виробляють автомобілі, які в основному їздять на наших дорогах (в тому числі лухарі) та не можуть ніяк нормально вкотитися в літаки. До речі, про транспорт: японці надають перевагу маленьким двомісним автомобілям з меншими витратами, вони мають жовті номери і на них менші податки, а ще вони займають менше місця, що важливо для такої запакованої країни. Потяги (ні, не щінканщени, про які нижче; так, ті самі потяги, які отакуни щодня бачать в оняме) ж здебільшого як наші електрички, тільки мають менше вагонів і сидячих місць.
До речі, японія може в космос, але не зовсім самостійно. Самостійно вона виводить супутники і іншу хуїту, але щоби самих японців вивести, вони звертаються до амерів з їхніми спейс шатлами драконами ілона маска.
Японія також відома виробництвом засобів проти самотності і хікоморства. Основною продукцією є ґумові ляльки для сексу (особливо зараз, у ковідні часи) і всякі іграшки, які пхають і куди пхають. Є навіть відома у вузьких колах байка про робота-пиздойоба. Японія також є батьківщиною вокалоїдів (про це нижче), але для того, аби хікани і далі замикалися в собі і своїх комплексах вони засунули вокалоїда в чайник і стали його продавати. Тепер той чайник їх будить, з ними переписується, є їхнім єдиним співрозмовником у житті. Про той чайник вже пишуть хорор-сторі.
Шінкансен
Зараз найвідоміша в світі система швидкісного залізничного сполучення. А починалась вона як атракціон до Олімпійських ігор 1964, проте місцевим вона настільки сподобалася, що окупила себе аж за 3 роки. Тому недовго думаючи влада вирішила побудувати ще шінкансени по всій країні. За три роки напланували огого, проте настав нафтовий пиздець 1973 року, і в підсумку до приватизації встигли побудувати лише 2 з шінкансенів, в обидва боки від Токіо. Ще один до аеропорту Наріта було скасовано через спротив мешканців, в підсумку це єдина скасована лінія шінкансен за всю історію[7]. Після приватизації, хоч і в умовах кризи, справи пішли жвавіше, і за наступні 35 років було відкрито 4 лінії шінкансену від Каґошіми до Хоккайдо і ще дві перешиті зі стандартної японської колії. За наступні кілька років планують подовжити вже існуючі і відкрити гілку до Наґасакі і першу маґлев-лінію на далекі відстані.
Це якщо коротко. Якщо ж довше, то для початку, щоб зрозуміти чому в японців щінканщен став настільки популярним, варто подивитися на саму Японію і її транспорт що тоді, що зараз. Японія - дуже густонаселена країна: в них на вдвічі меншу площу, ніж у нас, живе вдвічі більше людей, і це коли в горах (60% їхньої території) вони не живуть. Фактично вони живуть один в одного на головах, а для такого потрібні місткі шляхи. В часи вестернізації і реставрації Мейджі Японія запросила британських інженерів бкдувати залізницю[8] і тим самим зробила фатальну помилку: з того часу всі загальні колії мали 1067 мм і всі пасажирські потяги відповідно були радше аналогами наших електричок (так так, ті самі пояги з ваших улюблених оняме), аніж звичайних дальніх потягів. Ну і звісно швидкості через вузькість колії будуть невисокими: один раз лише вдалося досягнути 150 км/год, а без збільшення швидкості не вдавалося збільшити як саму пропускну здатність, так і пасажиропотік (по залізниці раптово їздять і вантажні потяги). А скоро мала проходити олімпіяда між Токіо і Осакою і очікувався наплив туристів... І до Йолімпіяди вирішили побудувати виділенку для швидкісних перевезень.
Взагалі лінію планували ще до війни, і також до Олімпіади в 1940 (яка втім не відбулась через війну). До наступної олімпіади проєкт витягнули з ящика і добили за 6 років. Лінію спершу хотіли використовувати і для вантажних перевезень, проте пасажиропотік був настільки великим, що цю ідею поховали до кращих часів[9]. З того часу і до сьогодні окрім пасажирських потягів на лініях курсують хіба поштові, жовтенькі такі. Тим часом через те, що завдяки шікнансену не потрібно було пертись 12 годин між містами (а автомобілі тоді не у всіх були), а тільки 4, він дуже полюбився місцевим, і за 7 років повністю окупився. Настільки полюбився, що вже за 5 років вся лінія була максимально завантажена і довелося подовжувати потяги ще на 4 вагони до 16. Тоді вже японський уряд почав задумуватися про подовження мережі у всі боки. Три роки планували, але настала нафтова криза, і те, що встигли понаплановувати до сьогодні й половини не збудували. А минуло вже, між иншим, 50 років. Одну лінію через спротив мешканців таки скасували[10] за той час, це була відносно коротка лінія до аеропорту і про неї написано вище.
Нині щінканщен простягається (майже) по всій Японії і складається з 7 діючих ліній[11], 5 з яких раптово по факту є одною лінією через усю японію. Будують ж зараз продовження для двох з них, ще дві, а по факту одну лінію будують з нуля. Другу треба рахувати окремо, бо це перша міжміська лінія маґлеву в світі, і хоч приблизні графіки будівництва ясні, перспективи і майбутнє технології поки ніт і лінія, в яку вже вбухали 15 трильйонів єн, може ніколи не окупити себе. З інших плянованих ліній найбільші шанси для будівництва мають Шікоку щінанщен як до єдиної залізниці з групи, яка ще не має його, а також Уецу Шінканщен і Оу Щінканщен на заміну тим двом міні-щінкащенам.
Сформувалася в часи постійних воєн, стихійних лих та хронічної нестачі ресурсів (бо Японські острови століттями не мали своїх ресурсів окрім харчів та деревини), навіть худоба була в дефіциті. Убити усіх ворогів і красиво померти. Бо ти самурай, а не гівно. І не забувай скласти красиве хокку перед смертю. Для простих НЕ самураїв - це культура шани предків, батьків, підкорення колективу, культ сорому (коли зганьбитися перед поважними людьми гірше аніж вбити власну жінку), культ праці до виснаження та смерті.
Японія подарувала світу тисячі мультиків та манги і залишила цнотливцями мільйони отаку, що за переглядом улюблених тайтлів забули, як виглядають справжні дівчата або хлопці.
Аніме - головний експортний культурний продукт Японії, що завойовує мізки невинних діточок по усьому світу.
Манґа - японські мальописи/комікси, що є основою для створення більшості аніме. Мангу в Японії шанують і читають багато.
Косплей - похідне явище від перегляду аніме та манги. Переодягання в популярних персонажів і міряння прутнями чий косплей краще.
Фільмографія
Ґодзіла - велетенська рептилія-мутант (один з кайдзю) вигадана японськими кіношниками в 1950-х роках. Стала популярним символом японської культури в світі.
Те що в нас вважають довбаним збоченнями в них звичайна норма. А ще вони полюбляють підглдати за дівками та нюхати/облизувати їх трусики. Все що пов'язане з лайном та ссяками в них теж добре котуєтся.
Футаба Ченел - японський іміджборд, перший у світі.
Кухня
Японська кухня не обмежується лише їбучими суші-барами, в які ходиш ти і твоя лярва. Далеко не обмежується. Японська кухня різниться від ситних і нажористих страв з риби і ваґю (див.нижче) до зовсім вже дієтичних протухлих бобів (бо після них апетит пропадає начисто). Основних страв у них дві: варений рис і саке, яке по суті теж робиться із рису, всі решта страви є закусками до основних, як не дивно. Окрім цього, японці ще й знані естети, тому оформлюють їжу, аби було все гарно і симпатично, що аж їсти шкода. Навіть у дорогу вони пакують у спеціальні коробочки під назвою бенто, де все гарно розфасовано, але про них нижче.
Але повернемося до суші. Ми вважаємо, що суші це найпопулярніша страва японської кухні через стереотипи, які привезли з собою солдати американського окупаційного війська, які там тільки і жерли суші і спам, бо суші були найдешевшими і найпоширенішими з того, що було у зруйнованій хіросімами країні. Взагалі так склалось, що японці люблять рибу, просто тому, що в них мало придатної для землеробства землі (див. вище), а тому ту рибу треба було якось зберігати і юзати (не завжди ж сиру рибу жерти). І саме через це рибу макають в соєвий соус і васабі, а також аби не завелися всякі глисти і гострики, і саме тому, що в них макають рибу наші чомусь люблять туди засовувати рис, псуючи увесь смак суші. До речі, в самій Японії частіше їдять не те, що в нас називають ролами (а в них макідзуші), а невеличкі "цеглинки" спресованих риби і рису (у них ніґірідзуші), а серед самих макідзуші канонічними є ті, які норі назовні; суші з норі межи рисом і начинкою (плюс всякі авокадо і ікра) є новомодними і прийшли з часів все тої ж післявоєнної Японії, або навіть вже американських суші-барів (як от всім відомі роли каліфорнія і філадельфія). В самій ж Японії раджу не макати подані суші в соєвий соус чи васабі, аби просто не втратити смак, бо досвідчені кухарі ними вже мажуть суші і навіть іноді присмалюють вогнем заради скоринки.
Свого роду антиподом суші є онігірі, бо якщо суші робили для збереження риби, то онігірі - вже для збереження рису. Зовні воно виглядає як кулька[12] з рису, загорнута в шматок норі, аби рис не прилип. Всередині ж це фактично як кулька з фалафелю з м'ясом, рибою, хумусом - та будь чим. Саме з причин оцієї незрозумілости і дещо складнішого готування, аніж суші, в нас онігірі не сильно популярне. Іншою поширеною стравою є скибки сирого м'яса і риби, відомі як сашімі. Серйозно, їх навіть не смажать, але макають у соєвий соус, аби часом не підхопити гостриків та иншої біди. З іншого боку, з м'яса вони роблять шашлики, перейменовані ними в якіторі, в основному з курятини і надто мікроскопічні як для європейців. Повертаючись до сашімі й суші, варто згадати про м'ясо риби фугу, яке рекомендовано спробувати кожному. Сирим.
Проте найпоширенішою стравою японців усіх часів є яєчна локшина ака рамен. Так, першомівка походить із Японії. Там її можуть жерти на сніданок, обід і вечерю не тільки бідні студіози, але й цілком собі люди середнього достатку.
Цікавим є ще й той факт, що в сучасній Ніппонії є концепт "трьох великих супів", чотири супи, які японці вважають найсмачнішими. Це китайський суп із плавців акули, французький буябес(юшка з морепродуктів і прованських трав), таїландський том ям(суп із креветок та перцю чилі) та...український борщ! Враховуючи тягу японців до морепродуктів і факт того, що всі інші, окрім борщу, супи, мають морепродукти, можна уявити, наскільки японці поважають борщ.
Військо
Японія і ґайджіни
зверхність
Віабу
ненависть
На ПМП в джапан
понаїхи
Японія і її сусіди
ненависть та любов
Японія і Україна
похуй
Як тролити японців
Даний розділ перекладений з аналогічного розділу на англдрамі, тож не сприймайте все нижче написане дуже близько до серця, бо були вже прецеденти і спроби перетворити драму на другу вікіпідію. Один пункт був прибраний через прострочене відео.
Примітка
Що характерно є одним з найсмішніших випадків іронії всіх часів, найпрофесійнішими в тролінгу джапів по факту є віабу (див. вище - прим. пер.), їхні ж сучі діти, навіть якщо вони це чинять ненавмисне. Японці хочуть здаватися світові як цивілізовані строгі люди і роблять це шляхом цурання NEETів і і запроторення їх в кульпарків, але коли жирний віб, що одягнений у форму з Сейлор Мун і пахне як Pocky lands, кричить "BAKASUGOIKAWAIIDESUNE" всюди і змітає використані трусики японських школярок, цей весь маскарад дисципліни руйнується і показує Японію як світове посміховисько, наповнене аспергерами, яким вона є насправді. Ось чому коли ти зустрічаєш особу, яка виглядає нормальною і достатньо вихованою, але раптово з'ясовується, що він насправді японець, тоді впорися в 4chan, TV Tropes, покемона і найогидніший хентай, який тільки можеш знайти в інтернеті, повідом правду всім і прямо перед джапом зроби все це під шквал Sugoikawaiibakadesune а-ля Кріс-чян на стероїдах. Тож відколи всі знають, що це огидне аутичне лайно є Японською Культурою, він майже напевне буде назавжди принижений і можливо прінуждьон до харакірі.
Звісно, використання цієї тактики це як коли палестинець підриває себе в іноземному літаку чи посеред вулиці, аби вбити жидів, бо якщо твоя авдиторія надто короткозора, то вона може подумати що аспергер саме в тебе, а не в нього. Втім є й безпечніші, хоч і менш ефективні методи.
Сказати будь-що хороше про обидві Кореї, ну або будь що взагалі.
Сказати, що Zettai ryouiki переоцінене (бо воно таким і є).
Сказати їм, що Докдо і Дяодюдао належать Північній Кореї і Китаю відповідно, Iturup, Kunashir, Shikotan are parts of Russia а "Takeshima" і "Senkaku" є експансією і взагалі імперіалізмом.
Якщо ти жінка, ніколи не вдягати довгих шкарпеток, колгот чи тому подібне. В плані ніг джапи - араби, і страшенно ненавидять, коли ноги неприкриті. Для японців поява на вулиці з оголеними ногами вважається крайнім богохульством, гіршим за вбивство. Вони вб'ють кожну таку жінку і зґвалтують її труп.
Якщо ти робиш хентай, ніколи не малювати персонажів, які вдягають довгих шкарпеток, колгот чи тому подібне. (УВАГА: тебе можуть вбити.) Якщо ти японець, цей вчинок буде вважатися державною зрадою найвищого ступеня.
Сказати їм, що Хіросіма й Нагасакі були найщасливішими моментами для людської раси. Так, джапи то відсталі злі мавпи, створені Xenu.
Сказати їм, що зараз економічно вони американські лизуни навіть попри те, що вони одна з найбагатших націй світу. І що вони це заслужили через спробу надто розширити свої кордони під час ДСВ, після чого закономірно pwned амерами!
Писати назву японської столиці латиницею через 'i' замість 'y'[13].
Постити фотографію ядерного вибуху з підписом "pwnd".
Після чого сказати наскільки вони махнуті через сліпе фанатіння за лайняними співаками Jpop лишень через те, що вони японці.
Вивантажити понад 9000 японських модів до японських ж ігор для вільного скачування. Чим більше вивантажено - тим краще. MikuMikudance - чудовий приклад, бо спільнота MMD поводяться (як між собою, так і щодо гри) як сраний таємний гурток. Часто вони ставлять секретні паролі на ті небагато місць для завантаження гри, що їм належать. Тож в них дуже так непалено горить, коли хтось безкоштовно ширить MMD та моди до неї (як і паролі чи посилання). Особливо вони рвуться, коли хтось робить відео і моделі з R18, більше того, робить їх простими і зрозумілими для скачування; це без сумніву виведе з себе відсталих джапів.
Сказати їм, що тобі не подобається snuff і guro
Сказати їм, що не існує расово чистих японців.
Сказати їм, що вони пішли від жидів, особливо коли вони мали вплив в їхньому уряді[ Що? ].
Сказати їм, що ти любиш Ґодзілу.
Нагадати їм про вчинені їхніми військами злочини в ДСВ.
