Лі Куан Ю
Лі Куан Ю (Lee Kuan Yew) - правитель маленького, але гордого Сінгапуру, диктатор, антикомуніст з комуністичним методами правління та міцний азійський господарник. Об'єкт дрочу любителів ефективних диктаторів-економістів, бо зробив з колишнього британського стратегічного порту багату країну, з суворими законами, хмарочосами та "порядочком". Фактично, правив Сінгапуром майже 50 років. Етнічний китаєць.
Британія, Японія і війна.
Напочатку невеликий екскурс в історію.
Сінгапур це острівна держава на краю Південно-Східної Азії, в екваторіальному кліматі, між Малайзією та Індонезією. Започаткувала місто - Британська імперія і її колоніальні апетити. На початку 19-го століття в цьому регіоні вони шукали де б втикнути зручний форпост та надійну базу для своїх військових та торгових кораблів. Місцеві дрібні князівства те державки не були перепоною для їх планів. Аборигенами тут жили ядерна суміш з індусів, китайців, малайців та різних дрібних етносів, які постійно сралися один з одним і ворогували за контроль над торговими шляхами, бо регіон був (і є) повний торгових шляхів з купою піратів та смачних торгових кораблів з жирним лутом. Все це ще й підживлювалося давніми релігійними війнами, бо індуси тут люто ворогували з мусульманами, а мусульмани намагалися тут колонізувати (з 13-14 століття) найжирніші місця і смертельно навернути в іслам місцевих язичників та частково буддистів.
Лі Куан Ю народився в Сінгапурі в сім'ї китайських переселенців в 1923 році, які давно жили за британськими звичками і юзали щоденно в першу чергу англійську мову. Власне Лі китайську мову знав погано, аж до часів поки не зайнявся політикою.
Британський стратегічний порт Сінгапур був головною фортецею імперії в цьому регіоні Азії, тут базувався флот, тут були головні нафтобази і сюди сходилися транзитні торгові шляхи. Але оборона міста в 1941-42 роках виявилася найбільшим ганьбиськом Британії за всю її історію, цей епічний пройоб визнають навіть, власне, британці. Японці захопили, здавалося неприступний і захищений Сінгапур фактично з наскоку, проти них було вдвічі більше британських військ, але японський десант висадився в джунглях і за півтора місяця пройшов 800 кілометрів і атакував Сінгапур з боку джунглів [2]. Як виглядав Сінгапур на початок Другої Світової можна подивитися там.
23 березня 1942 року військова адміністрація оголосила, що відтепер Малайя — невід'ємна частина Японської імперії і "Японія здесь навсігда". Малайя була розділена на десять провінцій, а місто Сінгапур став окремою адміністративною одиницею — Сенан. Для того, щоб жителі Малайї усвідомили, що вони тепер прямі піддані імперії, 29 квітня в усіх містах Малайї була проведена урочиста церемонія святкування дня народження імператора і роздача японських паспортів. В Сінгапурі в церемонії брали участь в основному перелякані китайці та індійці, які насправді не отримали японського громадянства і залишалися для японців підданими ворожих країн. Але картинка для пропаганди була зроблена. Нічого не нагадує?
Лі на момент окупації зміг прилаштуватися до ситуації. Спочатку мутив справи на чорному ринку - бо японці майже ніяк не намагалися відновляти торгівлю, їх цікавило тільки відбудова роздовбаного в боях сінгапурського порту і нафтобаз для потреб свого флоту. А потім вивчив японську і займався роботою на японців. Через свою гарну англійську, він отримав місце в японському департаменті пропаганди що займався промиванням мізків місцевих і насаджувала їм в голови "японській мір". Як не дивно, це ніяк не завадило Лі потім, після війни, повернутися до освіти в Британії в Лондонську школу економіки та Кембридж. Тобто пизди за співпрацю з окупантами йому ніхто не дав, а освіта була здобута солідна та якісна.
-
Малайя і Сінгапур в часи війни -
1942. Японці віджали собі Сінгапур. -
Знову японці в місті. Лютий 1942 року. -
Японський плакат на честь переможеньок 1942 року.
Пиздець на старті
Одразу після капітуляції японців в регіоні почалися нові проблеми - завелися комуністи, які почали свою звичну справу. Заколоти, страйки, повстання проти колоніальних властей та місцевих князьків. Комуністів ставало більше з кожним роком, бо СРСР та Китай з усіх сил намагалися розповсюджувати соціалістичну революцію і навіть в голодні післявоєнні роки вбухували купу ресурсів та впливу на роздмухування червоного руху у будь якому куточку світу. А місцеві селяни та робітники були дуже поживним грунтом для усіх тих комуняцьких ідей. На додачу - навколо Сінгапуру була Малайзія - федеративна країна з населенням, що сильно відрізнялося від населення Сінгапуру, а через протоку - Індонезія, в якій одразу після японців почалася партизанська війна місцевих проти голландців.
Лі, як молодий юрист, що повернувся з Британії після навчання, пішов спочатку працювати у місцеву про-британську партію, а потім профсоюзні робітники. Усі розуміли, що справа йде до того, що британські колонії будуть згорнуті і з'являться нові країни. З 1954 року Лі створює власну партію, знову про-британського напрямку. Партія швидко отримала популярність і всього через 5 років стала найбільшою в парламенті. Далі Лі стає прем'єр-міністром і на два роки приєднує Сінгапур до Малайзії, бо так сподівався вирішити нестачу ресурсів та поганої інфраструктури, але китайці та малайці-мусульмани настільки погано уживалися один з одним, що неодноразово масово пиздили один одного, особливо на день народження Мохаммеда. А за знаходження на неправильній вулиці у неправильний час можна було отримати болючої пизди від місцевих пацанчиків за етнічною ознакою. Веселі вуличні проблемі у формі "малайці грабують магазини китайців" або "китайці палять машини малайців" було звичним явищем. Через постійні срачі та нестиковки з малайським урядом Сінгапур в 1965 знову став незалежним. Проблем з ресурсами тоді тільки стало більше - навіть питна вода постачалася з Малайзії на острів. Нормального житла не вистачало, роботи теж.
-
Гівно та палки Сінгапуру. 1950-ті роки -
Сингапурці почали грати на карті де було 0 ресурсів та на гард-моді -
На початку були хрущовки -
-
Набережна до появи хмарочосів
Як стати багатими, але з нюансами.
І нарешті, за які досягнення на Лі моляться різні любителі міцних прогресивних диктаторів? Він офіційно декларував, що він антикомуніст, але його справи показували, що він спокійно переймав соціалістичні методи управління, заради власних цілей. Лі водив дружбу з китайським генсеком-реформатором Ден Сяопіном, а той в свою чергу ставив Лі у себе в КНР як приклад для наслідування. Партія Лі являлася авторитарною структурою яка старалася усіх перспективних політиків з опозиції всмоктати в себе і якомога швидше зробити таких потенційних опозиціонерів частиною системи з відповідними привілеями.
- В першу чергу уряду потрібні були гроші на розбудову хоча б нормальної інфраструктури. Дістати їх можна було тільки через приманювання в маленьку і юну країну іноземного капіталу. Бо сінгапурці в своїй масі були бідні, майже голі і босі і з них нічого було вичавити. Тому Сінгапур взагалі для початку відмінив митні збори для іноземних товарів і почав їздити по вухам усім можливим іноземним великим компаніям, заманюючи їх мікроскопічними податками та великим ринком робочої сили. Спеціальні окремі чиновники біли приставлені до потенційних грошовитих вкладників і з усіх сил намагалися переконувати, що розміщення виробництва на острові та вкладання в нього фінансів - це найкраще що може їм запропонувати людство.
| « | Я ніколи не розумів, чому західні педагоги-методисти виступають проти тілесних покарань. Нічого страшного ані зі мною, ані з моїми однокашниками не сталося | » |
— |
- Дресування сінгапурців. Взагалі то вражають масштаби дресування сінгапурців, які незмінна влада проводила десятки років. Це нагадувало соціалістичний табір, але де суворі закони і цензура компенсуються грошима, якісною освітою і можливостями розбагатіти. Усіх сінгапурців за тридцять років примусили вивчити англійську мову так щоб від зубів відскакувало - за задумкою Лі це повинно було компенсувати етнічну строкатість держави, де через вулицю жили індуси, малайці, китайці та усі інші. Молодь отримувала від держави гранти на освіту в найкращих світових учбових закладах, з умовою повернутися і працювати в Сінгапурі. Вождь і незмінний прем'єр-міністр відкрито погано ставився до мусульман і намагався примусити їх асимілюватися, якщо вони хотіли жити в державі. Побиття палками практикується і досі офіційно як вирок суду, а не лише по бажанню лівої п'ятки поліцейського якому ти не сподобався. Сінгапур і досі залишається країною з найбільшою концентрацією відеокамер та систем відслідковування на вулицях і в будинках. Навіть китайці КНР досі не досягнули такого рівня кібер-гулагу. Найбільше враження на іноземців справляє сувора заборона плювати на тротуар та використовувати жувальну гумку, але це пов'язано з популярною звичкою етнічних китайців плюватися на землю де завгодно. Щоб відучити їх від цього уряд ввів драконівські штрафи - удар по гаманцю подіяв - згодом сінгапурці навчилися не смітити.
- Безробіття офіційно не має в Сінгапурі, бо не існує ніяких державних виплат для безробітних, плюс не існує виплат біженцям, яких не пускають на поріг країни взагалі.
- Свобода слова в Сінгапурі не визнавалася, опоненти Лі опинялися у в'язниці без суду і слідства, пресі "затикали" рот і обмежували доступ місцевим до інформації з-за кордону, багато журналістів були заарештовані. Все це виправдовувалося тим, що преса та ЗМІ фінансуються шкідливими закордонними спонсорами, а це погано для Сінгапуру.
- Регулювання народжуваності. В 1960-ті та до середини 1980-х ще одним головним болем Сінгапуру була перенаселеність. Чим бідніше були жителі - тим більше у них було дітей, які жили в гнилих хижках посеред гівна. Була введена програма обмеження народжуваності, на кшталт китайської. Не більше двох дітей на сім'ю, за третю - штрафи, обмеження і спеціальні величезні "акушерські збори". Гнилі квартали трущоб масово зносилися і на їх місце величезними темпами спочатку ставили стандартні місцеві хрущовки, за які простий сінгапурський нарід 1960-х дійсно дякував своєму вождю. Через 20 років під знос пішли усі хрущовки, які виконали свою мету і вже на їх місці звели усі ті хмарочоси які зараз височіють в Сінгапурі. Була навіть спроба стимулювати народжуваність серед освічених сінгапурок, щоб розумних дітей було більше, але не вдалося - жінки хотіли робити кар'єру, а не народжувати дітей, навіть якщо держава давала їм купу бонусів і безкоштовних няньок. Це все допомогло - наразі населення Сінгапуру стабілізувалося і не зростає.
- Боротьба з корупцією. Найбільш розпіарені дії ЛІ пов'язані з чисткою корупціонерів та тріад. Де тут більше пропаганди чи реальних досягнень важко сказати. Адже уряд Сінгапуру постійно випячував як він стронгово карає мафіозників та нечесних чиновників. Чиновників могли "відправити на підвал" без вироку суду і без слідства, лише по доносу. І навіть якщо чиновник не отримає судового вироку і вийде на волю - факт арешту або слідства вже буде чорною міткою - ніякої кар'єри він вже не побудує.
-
![Агітплакат 1980-х. Не робіть більше двох дітей, бо Сінгапур не латексний. [1]](/images/thumb/f/f8/Stop-at-two-campaign3-1970-1986.webp/75px-Stop-at-two-campaign3-1970-1986.webp.png)
Агітплакат 1980-х. Не робіть більше двох дітей, бо Сінгапур не латексний. [1] -
Піклується про дітей
![Агітплакат 1980-х. Не робіть більше двох дітей, бо Сінгапур не латексний. [1]](/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Stop-at-two-campaign3-1970-1986.webp)
Сучасність та пам'ять про вождя
Іще за часів, коли ЛІ був прем’єр-міністром, він заохочував старшого сина Лі Сян Луна займатися політикою, незважаючи на те, що того більше цікавили математика і точні науки. Лі Сян Лун спершу виграв вибори до парламенту, потім став заступником міністра торгівлі, а після передачі Лі Куан Ю прем’єрської посади своєму наступникові Го Чок Тонгу в 1990 році – заступником нового голови уряду. У 2004 році Лі Сян Лун став прем’єр-міністром Сінгапуру і головою створеної батьком Партії народної дії, яка беззмінно правила від 1959 року. Молодший син Лі Сян Янг також зробив чудову кар’єру. З відзнакою закінчивши Кембридж і Стенфорд, навчившись військової справи у Форт-Ноксі та Кімберлі (Великобританія), Янг 15 років прослужив у сінгапурській армії. Потім очолив Singapore Telecom, увійшов до ради директорів продуктового конгломерату Fraser and Neave. З 2009 року він – глава Агентства цивільної авіації Сінгапуру. Увесь цей час Лі сидів на спеціальних посадах почесного прем'єр-міністра, якби граючи роль мудрого старого наглядача та сенсея.
Після смерті Лі Куан Ю в 2015 році уряд його сина намагався не відходити від принципів батька-засновника. Ті самі жорстка напівавторитарна модель, драконівські покарання за корупцію і кримінал, ідеальні умови для ведення бізнесу. Сінгапур продовжував залишатися абсолютним лідером у рейтингах. Тому несподіваним виявився скандал, що спалахнув у країні згодом - діти Лі Куан Ю не поділили як матеріальну, так і духовну спадщину свого батька. Срач почався за старий батьківський будинок в історичному центрі, який той заповідав знести коли помре. Але діти почали сперечатися - робити там музей або знести, як хотів померлий голова країни. Молодші члени родини почали звинувачувати Лі Сян Луна в непотизмі, диктаторстві і зневазі до покійного батька, дійшло діло і до суду. Сімейний публічний срач - діло незвичне для Сінгапуру настільки, що це злякало жителів острову, які звикли що у них порядок і залізобетонна впевненість в завтрашньому дні. Суперечки за дідівську хату серед правлячої родини тягнуться і досі, а хату так і не знесли. Деякі неврівноважені сінгапурці вже волають про кінець епохи стабільності. Адже усі були виховані і вирощені у повазі до старого вождя. Як воно там буде далі - невідомо.
-
В старі рокі -
В зрілі роки -
Видавалося в Україні -
Похорони Лі. -
Старий будинок Лі - об'єкт сімейного срачу.
Картинки про Сінгапур
Сінгапурське диво і Лі
Див. також
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||
![[2]](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/b/bf/Pacific_War_-_Malaya_1941-42_-_Map.jpg){kind=link}
