Космічна опера
Космічна опера – це найпоширеніший після фентезі піджанр фантастики. Вислів «космічна опера» народився в 1941 році, коли американський письменник і рецензент Вілсон Такер намагався самоствердитись, виливаючи бруд на псевдонаукову фантастику і порівнюючи її зі своїми власними «інтелектуальними» книгами.
З чого все починалось
Ще за давнх часів люди вигадували безліч різних історій про все, що тільки бачили або чули. Це були мисливські історії про вбитих однією лівою рукою ведмедів, перемогу над розбійниками на великій дорозі шляхом тактичної втечі і інші чесні-пречесні історії. Але час минав, людство навчилося плавати на інші континенти, дізналося, що Земля має сферичну форму, а навколо неї лежить безкрайній космос. Так почали з’являтись перші історії про людей, які впали з небес, та інша маячня в тому ж дусі.
Тим часом, коли одні люди вигадували байки в шинках, інші займались наукою і винаходили нові прилади, тим самим штовхаючи вперед научний прогрес. Осторонь не залишилась і література. Француз Жуль Верн був першим, хто вирішив написати не чергову пригодницьку книгу про шляхетного Дона Бідона, який вирушив в Африку і став смачною вечерею для крокодилів, а книгу про того ж самого шляхетного пана, але на цей раз з додаванням у неї найновіших на той час винаходів людства. Читачам така книга сподобалась, і вони попросили ще. Саме тоді письменники, які вже втомились від написання однакових книжок, знайшли для себе новий, перспективний жанр.
Спочатку все виглядало дуже і дуже просто. Треба було всього лише дізнатись, який черговий винахід зробили вчені, і написати на тлі цього винаходу занудний і незрозумілий текст для декількох ботанів. Але більшість людей таких надрозумних книжок читати не хотіла, тому довелося піти їм назустріч. З розумних книжок викидали більшу частину того, що стосувалось науки, а натомість додавали м'ясо, матюки, вбивста і голі цицьки. Дуже швидко легіони письменників і відвертих графоманів розповсюдили тисячі книг з наркоманським сюжетом.
Ознаки космічної опери
Головною ознакою космоопери є те, що сюжет намагається виглядати науково-фантастичним. Але, як та наука працює, автор не знає, знати не хоче і пояснює це тим, що це технології майбутнього або прибульців, отже працювати вони можуть.
Інші ознаки:
- Герої книги володіють холодною зброєю, незважаючи на те, що супертехнології дозволяють руйнувати планети, натискаючи на кнопку;
- Обов’язково є можливість знищити планету, а то й зоряну систему;
- Нехай лише деякі, але прибульці схожі на людей;
- Наявність зоряного короля, царя, імператора;
- Виходячи з екранізацій та ілюстрацій, одяг є мішаниною різних стилів минулого або латексні костюми.
У кіно
Кінорежисери теж зацікавились космооперами і назнімали не так вже й мало фільмів і серіалів про вигадані пригоди. США випустили на екрани телевізорів «Доктора Хто», японці знімали фільми про величезних людиноподібних роботів, потім та ж сама Америка почала екранізацю «Star Trek». Тим часом люди досліджували космос, дізнавались про нього все більше і починали розуміти, що нема там, ну хоча б поруч із Землею, жодних десятків рас іншопланетян і тим більше іншопланетних дівчат у коротких сукнях. А режисери вже почали знімати «Зоряні війни», «Battlestar Galactica», але популярність космоопери продовжувала падати.
Врятуватися кіножанру космоопери допомогли інші жанри:
- Військова драма – міняємо ворогів на іншопланетян – Чужих або Хижаків;
- Пафосна битва – міняємо німців на арахнідів;
- Фільм про теорію змови – то марсіани замислили лихо;
- Трилер – вампір прилетів з космосу;
- Комедія – клони, подорож в часі, взагалі будь-що.
В аніме
В аніме малопоширена, оскільки сусідить ще з деякими жанрами космічної фантастики, з якими часто плутається. Пік популярності припадав на 80-ті. Використовуються все ті ж штампи, що і в кіно. Є і величезні бойові роботи, і холодна зброя, і всілякі вундервафлі незрозумілої конструкції. Іншопланетні принцеси з котячими вухами. Власне, все, що прийде у вузькоокі голови сценаристів.
В іграх
Перша гра жанру космоопери вийшла в 1974 році. Вона називалась «Spacewar». Після неї виходили й інші ігри. Випускати їх доволі зручно, бо вони не підпадають під категорію дитячих, бо формально є науковою фантастикою, хоча і псевдо. В той же час ніхто не заважає підтримувати сюжет магією і надзвичайних здібностей істотами – прибульцями. Окрім того, епічність просто зашкалює: сімнадцяти-кілометрові космічні кораблі, тисячі гармат, знищення планет...
Можна сказати. Що майже всі ігри, в яких задіяний космос, є космооперами. Найбільш відому з них – Старкрафт 2 та Mass Effect.
Для закріплення
То чому ж космічна опера все ж таки відноситься до псевдонаукової фантастики? А тому, що космоопера – це розфорбована повсякденність, де гармати лазерні, винищувачі космічні, а герої – безмежно сильні. Прибульці, їхня фізіологія та психологія максимально підігнані під те, що потрібно автору книги для зображення масштабної батальної сцени або будування на сторінках книжок космічної імперії. А в науковій фанастиці зовсім інакше.
Культурний вплив
Що зовсім не дивно, космоопери впливають і на своїх прихильників. Хтось вперше чує слова «сингулярність» або «ДНК» не у школі, а в книгах чи кіно, хтось намагається поводитись, як герой комп’ютерної гри, врятувавший планету. Хтось косплеїть улюблених героїв, а хтось називає дитину ім'ям якогось прибульця. А хтось вчить клінгонську мову. Переймає або вигадує нову релігію... Всіх і не перелічити.
Галерея
Іміджбордова фантастика
Посилання
| |||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
