Аніме-клуб

Матеріал з Драматика
Версія від 19:45, 2 червня 2024, створена Maintenance script (обговорення | внесок) (Imported from text file)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аніме-клуб — це є офіційне, напівофіційне або офіційно зареєстроване об'єднання анімешників, отаку та косплейників,створене з метою спільного перегляду аніме й манґи, спілкування, та суміжної діяльности, що стосується цього захоплення. Прикметною рисою є те, що більшість українських аніме-клубів були створені іще до поширення інтернету в Україні та починали переклад аніме й манґи українською іще в 1990-х роках. У ті часи клуби існували зокрема для перегляду аніме на дисках, які було не так просто роздобути. У таких клубах були спеціяльні альбоми дисків з аніме, які берегли, як зіницю ока, обрані «голови». Назва клубу зазвичай вигадується або з японської, або з англійської мови; може мати назву аніме чи манґи. Завдяки існуванню таких клубів стали виникати аніме-фестивалі та косплейні фестивалі (всеукраїнські або місцеві).

Історія Українських аніме-клубів

Перші аніме-клуби почали з’являтися іще в 1990-х роках у великих містах. Першим таким клубом став київський «Crystal Power», що з’явився 1997-го року. Згодом почали з’являтись інші і в обласних центрах і містечках: «White Reflection» у Львові, «~Y~ YUME NO MOTO» ~Y~» у Харкові, «Itodama» у Дніпрограді, «Тернопільський аніме-клуб» у Тернопіль, «Rising Sun» у Запоріжжі, «Tsuki no Seiza» у Хмельницькому тощо. Таких клубів стало чимало. Щовба славнозвісности відбулася з 2000-х. Спад почався з 2010-го року.

У ті часи в Україні не існувало ані швидкого, поширеного серед усіх інтернету, ані гідних перекладів аніме. А тому єдиною можливістю для пересічного підлітка чи дорослого шанувальника аніме, щоби збагатити свій анімешний світ, було отримання доступу до якого-небудь місця, де було багато того аніме. Таким місцем стали аніме-клуби, де й опинялися всі від малого до великого, коли побачили програму про таку штуку в телебаченні. Також існувала переписка для охочих взнати про діяльність клубу поштою.

Хоч «Новий Канал» і показував такі аніме як «Сейлор Мун» та «Сакуру», в Україні була очевидна потреба в більшому числі аніме для авдиторії прихильників, і тому вони записували аніме з німецьких, польських та російських телеканалів. У аніме-клубах почали збиратися шанувальники, які обмінювалися цими записами, зокрема у «Crystal Power» та інших клубах, збагачуючи коло його відвідувачів та рід діяльности.

Скутком діяльности таких клубів було виникнення перших фестивалів японської культури в Україні, перший з яких 2006-го року — Київський Аніме-Фестиваль, того ж часу був започаткований Харківський аніме-фестиваль «Ханіфест». Згодом Київський фестиваль замінив «Всеукраїнський Фестиваль Японської Анімації». Деякі фестивалі не проіснували довго, зникли з тих чи інших причин. Все одно іще відбувалися такі фестивалі: «NIHON TAISAI» у Донецьку, «Ханіфест» у Харкові, «ANICON» у Львові тощо. Виникли і зникли аніме-газети й часописи: харківський «СєгодНЯ!» та львівська «Анікон». Шанувальники японської культури створили вітчизняні музичні гурти японського спрямування: чернігівська «Klepsydra» (жанр: Visual Kei), київські «Future Plans» (гурт переспіві аніме-OST-ів), «TSUBASA» з Донецька тощо.

Подробиці існування та устрою

Аніме-клуби мають свою специфічну ієрархію. Зокрема це стосується інтегрованости учасників у японську культуру та завзятого використання анімешного сленгу, — обов'язковою умовою існування клубу: є голова клубу, що має своє прізвисько, зазвичай японське ім’я чи ім’я анімешного/манжного героя або улюбленого джей-рокера. Голова мусить володіти безперечними знаннями в сфері аніме, манґи та японської культурі, мати який-небудь талан, наприклад, у малюванні в шибі манґи або знання японської мови, спів на японській мові, організації тощо. Цебто голова повинен бути безперечним отаку, з багажем анімешних знань, що перевищує знання усіх учасників клубу, або ж — мати безперечний талан і вміння, наприклад, озвучувати аніме чи перекладати манґу, малювати її. Голова мусить вести клуб до розвитку й не дати йому занепасти попри все.

Зазвичай у таких клубах усі учасники називають одне-одного японськими іменами, використовуючи свій сленг, що ґрунтується на японській мові. Внаслідок ми маємо поширення такої лексики, як «няша», «кавайний», «ня», «суґойний» тощо, що стали загальновживані. Почасти анімешники й отаку пишуть перекази або шанувальницькі твори (фанфіки) за мотивами улюблених аніме й манґ, чим почасти обмінюються з іншими учасниками аніме-клубу, відповідно, густо використовуючи анімешний сленг.

Зовсім не обов'язково, щоб аніме-клуб мав своє приміщення. Більшість анімешників намагаються підійти до цього клопоту творчо, щоби не сидіти весь час десь у приміщенні за переглядом аніме-серіялів, — вони збираються у кафе, потім можуть влаштувати піші прогулянки або влаштовувати пікніки, організовану поїздку на фестивалі й концерти японських гуртів тощо. Більш потужним клубам, звичайно, годі обійтися без приміщення, особливо коли учасники дозрівають до перекладу аніме й манґи, косплею чи організації фестивалю або місцевого заходу, а може, й музичного гурту, як українські «Future Plans».

Інцелізація

У ході розвитку аніме-клубів поступово відбувається процес, який умовно можна назвати інцелізацією. Суть його в тому, що до молодіжних субкультур зазвичай приходять у молодому віці, але згодом більша частина фанатів зосереджується на дорослих речах (кар'єрі, стосунках, побутових аспектах життя). Меншість же, яка не змогла реалізуватись і якій соціалізуватись ніде, окрім як у колі неформалів, залишається там[1], ведучи нетрадиційний спосіб життя й далі.

До характерних ознак таких людей належать:

  • вихваляння статусом олдфага;
  • нарікання на те, що молодняк не має хорошого смаку (хоча сам він його раніше теж не мав, або й не набув дотепер);
  • занудність, непрохане устрявання в розмови зі своєю вкрай важливою думкою;
  • кепський характер;
  • проблеми з гігієною.

Нерідко вони намагаються тусуватися з молодими (особливо протилежної статі), але ті їхньому товариству не дуже раді і за можливості стараються його уникати. Тому інцели зрештою залишаються серед таких самих, як вони, скоса позираючи на нову генерацію. На жаль, таке не лікується без неймовірної волі, зусиль та допомоги спеціалістів. Іноді трапляються і зовсім курйозні випадки типу «Роботи Голосом», які приносять драмайобам і бірдманам лулзи, а безпосереднім учасникам — опік сраки різного ступеня. Майте на увазі і тримайтеся подалі.

Діяльність аніме-клубів

Організація спілкування вітчизняних шанувальників японської культури, — анімки, пікніки, сходини, тощо.

Переклад аніме й манґи, а також його озвучення українською мовою.

Створення косплейних гуртів, створення косплейних фестивалів в Україні для ясування свого талану.

Створення музичних гуртів, що переспівують пісні з аніме та японські пісні, з копіюванням японського шибу виконання й зовнішности.

Створення газет і часописів про життя й події українського аніме-фандому та новини аніме, манґи та японської музики.

Відомі українські аніме-клуби

Київ

Від 1997-го року і до 2008-2009-го років існував найвідоміший аніме-клуб України, столичний «Crystal Power» під керівництвом Мами-Сандри, який щороку збирав на власний День народження з анімешників усієї України. Первинно намагався стати всеукраїнським об’єднанням, утворив філії у Львові та Запоріжжі, потім навіть міжнародним, маючи представництва у Росії та Македонії (!). Та з наступом «доби інтернету», славнозвісність усіх, у тому числі і Київського, українських аніме-клубів катастрофічно впала, спричинивши ледве не повне зникнення таких утворень. Короткозроково з’явився і зник аніме-клуб «Nakamas», як і «Tomodachi» й «Каміґава», як і безліч інших, що лишаться невідомими загалу...

Львів

Львів — столиця українського аніме-фандому. Там проводять часті анімки та є широке коло поціновувачів аніме й манґи. Попри це жорстока іронія львівського аніме-фандому полягає в тому, що, як це не сумно, та анімешнику фактично там робити нічого. На сходинах ВР, найолдфажнішого клубу, про аніме не поговориш, бо це остогидло навіть н’юфагам. На «Міцуруках» цього не зробиш, оскільки мало хто взагалі не цікавиться аніме, крім окремих людей, які приходять не часто. А на сходинах «Ренмея» це в принципі неможливо, бо їх майже не існує в природі, засвідчити їхню анімку можна не частіше, ніж комету Галлея.

Були ще такі клуби, як «ЛСД-Львів» та «Аніме-Львів», а також вільжоанімешний клуб «Наґасакі». Майже всі вони через деякий час зникли. Зрештою зараз майже всі фани аніме перейшли або до «Міцурукі», або просто зустрічаються маленькими гуртками по власних будинках.

Хоча варто зазначити, що з десятих років відбувається певне пожвавлення через притік нових молодих аніме-фанів та активну діяльність старих учасників і нових команд фандаберів.

Ренмей
Файл:Rioshi.jpg
Голова Ренмею - Ріоші (Ріо)

Клуб, заснований у Львові навесні 2007-го року, тодішнім президентом хмельницького аніме-клубу «Tsuki no Seiza» Лін Мінмей [2] і позиціонувався, як львівська філія хмельницького клубу. У 2008-му Лін набрид клуб і усі його справи (очевидно, через наявність інших турбот, пов'язаних з розвитком музичного колективу) і обов'язки голови клубу у надофіційній атмосфері були передані Ріо, тодішньому ВРівцю. Восени того ж року клуб перестав позиціонуватись як філія і змінив назву на «Ренмей» [3].

В 2010-му році, коли в клуб (принаймні до половини його членів) прийшло розуміння того, що так званий «аніме-фендом» дискредитує субкультуру, клуб вийшов з мейнстріму, щоби зайвий раз не мати відношення до непорозуміння, яке зветься фендомом. Тоді ж кілька членів офіційно покинули клуб.

У цьому клубі виросло дві косплейні команди, які на сьогоднішній день існують і провадять фестивальну діяльність. На даний момент Ренмей є колективом шанувальників японської анімації, творчих людей і просто друзів.

Тернопіль

З 2006-го року існував Тернопільський аніме-клуб, але якою-небудь діяльністю він майже не уславився, хіба що спробою перекладів манґи й виїздом на аніме-фестивалі. Одначе саме з цього клубу вийшли відомі особи: Русалка та Deity.

А ще у Тернополі було відновлено аніме-клуб «Някай українською». Новий клуб, створений у 2013-му році, анімешниками минулого клубу та широким колом молодих шанувальників японського мистецтва. Такий факт свідчить про пожвавлення тенденцій на створення аніме-клубів в Україні. Зокрема це можна пояснити жвавою популяризацією й поширенням аніме й манґи, що були перекладені українською мовою.

Хмельницький

Десь із 2003-го року існував хмельницький аніме-клуб «Tsuki no Seiza». Та коли його голова Лін Мінмей 2007-го року переїхала до Львова, клуб суттєво зменшив свою активність. Цього часу Лін робила кар’єру як керівник «Cantabile Orchestra». Львівський «Ренмей» спочатку існував як його філія.

Житомир

Був свій аніме-клуб «花火-Hanabi-花火», що був організований 16-го серпня 2009-го року на других сходинах любителів аніме цього міста. Клуб жваво почав набирати й шукати потенційних учасників. Навіть був створений сайт, але згідно інформації на сайті, він проіснував активно не більше місяця. 2012-го року в Житомирі відбувся перший і поки що останній аніме-фестиваль під назвою «Akari».

Харків

Аніме-клуб «Yume no Moto» («Юме но Мото» або «Джерело мрії») в Харкові існує вже 13 років і об'єднує людей, небайдужих до японської культури і анімації. З кожним роком їхні ряди ростуть, як стверджують самі учасники клубу. Регулярно організовує різні аніме-заходи не тільки всередині клубу, але й за участю аніме-соратників з інших міст, такі, як Щорічний фестиваль японської анімації «Yorokonde», аніме-вечірки, турніри з комп'ютерних ігор, вечори шанувальників аніме, виставки, конкурси та флешмоби.

За досягнення можна вважати, що саме в цьому клубі народилася перша українська аніме-газета «СєгодНЯ», відома вже за межами України. Серед авторів газети є анімешники та отаку з різних куточків України та Росії. Делегації від їхнього клубу регулярно виїжджають на великі українські та зарубіжні аніме-фестивалі. Анімки відбуваються щотижня, на відміну від більшости аніме-клубів України. Цей клуб — приклад для наслідування.

Полтава

Тут виник 2009-го року і зник 2011-го клуб «Crystal Anime», що навіть мав свій сайт.

Запоріжжя

Тут панував «Crystal Power» у виді однієї філії — клубу «Rising Sun». Так сталося, що клуб майже повністю складався з «кавайних няш», представниць слабкої статі, а тому в нього склалися досить стійкі зносини з львівським ВР-ом, який майже повністю складався з чоловіків. У Запоріжжі іноді відбуваються анімки, але надто рідко, щоб говорити про якусь злагоджену діяльність фанатського угруповання.

Мелітополь

У Мелітополі автономно існував аніме-клуб «Нова весна» і відбувалися досить регулярні анімки, зокрема пік був 2013-го року, коли анімки стали дуже частими, але після цього стався занепад аніме-руху в місті. Час від часу, місцеві анімешники все ж такм влаштовують нові анімки та суміжні тематичні події.

Донецьк і область

Донецьк мав декілька створених аніме-клубів: «Tsubasa no Michi» – перший офіційний зареєстрований аніме-клуб.

Діяльність «Tsubasa no Michi»: організація аніме-вечірок та щорічного аніме-фестивалю в Донецьку; виїзд на заходи в інші міста зі своєю програмою: косплей, караоке, фанарт, косплейні сценки. Алчевськ мав аніме-клуб «MAEMI». «Кавай Кампай» виник у Стаханові Кадіївці. Опісля нетривалого існування клуб зник.

Луганськ

Аніме-клуб «Asa no Tsuyu», що мав власний сайт. Був активний у 2011-2012 роках.

Дніпро і область

Січеславщина також неофіційно мала багато аніме-клубів. Аніме-клуб «Itodama» проіснував з 14 липня 2006 року, а потім тихо «помер» 2011-го. Доля таких, як «Іниє» – коротке повідомлення: «Клуб існував з 16.01.2013 по 20.05.2013. Народу було в нас дуже мало. Коли-небудь ми створимо нову групу сходок і запросимо вас усіх до нас». Зокрема місто Нікополь також мало свій аніме-клуб «KOKORO NO KOE». Клуб вирізнявся завидною славнозвісністю. Незважаючи на провінційність мав голову Інтегру та інших, останнім головою був Ю. Були регулярні анімки та активний сайт з 2009-го по 2012-й роки. Але потім, із певних причин, цей клуб зник через брак учасників.

Одеса

Один з останніх осередків відродження аніме-культури. Зокрема завдяки Одеському фестивалю «Natsu Nami» та активній діяльности таких клубів, як «Umi No Hoshi» в Одесі чимало аніме-крамниць. Це свідчить про чималий попит серед тутешніх анімешників на продукцію японської культури.

Примітки

  1. Або приходить туди вже у зрілому віці.
  2. На даний час вона є керівником музичного колективу «Cantabile Orchestra»
  3. Renmei — з яп. союз