Історія Харкова
|
Славетне місто Харків було офіційно засноване у 1654 році козаком на ім'я Харитон, що часто скорочували до Харко. Йому у центрі міста навіть пам'ятник стоїть. Але, і до цієї дати, і після неї, у Харкові було стільки цікавих подій, які треба описати у цій статті.
Давні часи. Гуни, печеніги, слов'яни.
Колись дуже давно, ще коли Давній Рим доживав свої останні десятиріччя, землями сучасної Слобожанщини пробігали гуни — кочовий народ, що бере своє коріння з Центральної Азії. Далі вони пройшли до Європи та нагнули римлян раком. До чого це тут? А до того, що доморощені харківські історики якось схотіли довести, що Харків — найдавніше місто усього регіону, давніше навіть Києва, а тому вони десь розкопали наступну легенду. Суть її така: у вождя гунів, Аттіли, була дочка на ім'я Харьха, що гунською мовою значило «Лебідь». І коли він засновував місто (або ймовірніше фортецю) на місці сучасного міста, він назвав фортецю на честь своєї доньки, і від її імені, згідно легенді, походить назва Харків. В чому недоліки цієї легенди? А в тому, що існування гунської фортеці на місці сучасного Харкова поки що не підтверджене археологічними розкопками, але знайти згадки про місто Харка можна у булгарських та арабських джерелах того часу, але детальних описів міста та його приблизного географічного розташування там немає, а тому легенда про доньку Аттіли залишається просто легендою.
Наступні сторіччя ці землі були спірними між осідлими слов'янами та печенігами, а далі — половцями, а тому постійного населення у ті часи на Слобожанщині не існувало. Але якось алани — кочовий іраномовний народ, предки сучасних осетинів, заснували десь на місці сучасного Чугуєва місто, аланської назви якого зараз ніхто не знає, але потім воно було завойовано половцями, які зробили це місто столицею своїх володінь. Вони ж і дали йому назву на честь тогочасного половецького кагана — Шарукань. Населення Шарукані, не дивлячись на це, залишалось переважно іраномовним, також там проживали тюрки та слов'яни — через місто проходив шлях від земель Київської Русі до Тьмутаракані, а від половців Русь захищала велика фортечна лінія. У 1113-1115 роках військо князя Мономаха здійснило декілька походів на Шарукань. Перший раз, оскільки місто було доволі багате та стояло на торговельних шляхах до Криму, містяни змогли відкупитись, а наступного разу слов'яни захопили місто, і відтоді у літописах Шарукань згадують переважно як Донець. Адміністрація, що встановив у місті Мономах, не змогла втримати капітали та людей, що виїздили з міста, а тому після нашесть Бату-хана Донець-Шарукань спорожнів вже остаточно.
Заснування міста та історія до XIX сторіччя
Харківська фортеця, непокора за часів Павла I та усе, що було до 1917 року.
XX сторіччя. Війни, совок та «Пєрвая сталіца»
Події у Харкові з 1917 по 1921 роки
Ставши столицею окупованої України, Харків отримав доволі потужний імпульс до розвитку. Будучи і без того не останнім містом на теренах України, Харків почав розвиватись по-новому, розширюючись у площі та збільшуючись у розмірах. А оскільки ранні радянські вожді мали сильну приязнь до модних тоді архітектурних стилів за зразком німецького Баухаузу, то нові харківські будівлі зводились зазвичай за проектами молодих архітекторів у стилі конструктивізму. До того ж, Харків продовжував нарощувати промислову міць за рахунок новозбудованих заводів (тракторного, авіаційного), а початок коренізації привабив до міста велику кількість відомих українських митців, варто згадати лише хоча б Леся Курбаса з його театром «Березіль».
Якщо коротко, то у кінці 20х років XX століття Харків був містом з 1,5 мільйонами людей населення, з ультрасучасною для тих років архітектурою, прогресивним для 20х плануванням нових районів, аеропортом (тоді велика рідкість для значної кількості українських міст), конструктивіськими хмарочосами (Держпром та Будинок Проектів), великими заводами та активним, і найголовніше українським, культурним життям. Але так було десь до початку Голодомору, коли картину ідеального соціалістичного міста почали псувати голодні селяни, що помирали з голоду прямо на вулицях міст. Вже у 1934 році столицю України повертають до Золотоверхого, залишивши у Харкові велику кількість відомств. А сталінські репресії винищили усю українську інтелігенцію не тільки Харкова, зупинивши культурне життя мінімум на 10 років. Після того Харків отримав прізвисько «Перша столиця», яке у різні часи юзала як вата, так і звичайні громадяни аж до керівництва міста. А загалом, столичний період дуже сильно вплинув на ментальність харків'ян, аж настільки вплинув, що деякі риси столичності досі проступають у характері та світогляді трушних жителів Харкова.
Друга світова війна
Харків потрапив у німецьку окупацію, під час якої РАПТОВО іноді виглядав навіть краще за сучасний Херсон під час рашистської окупації.
Хоч і звісно так було не всюди і не завжди.
Незалежна Україна
Дев'яності та початок нульових. Кушнарьов та інші
Першим градоначальником українського Харкова став провірений партієць, далі — регіонал та засновник власної партії Євген Кушнарьов. При ньому Харків був абсолютно типовим містом ранніх постсовкових часів: пилялись заводи, з'являлись бізнесмени та бандюгани, та найголовніша подія його часів — сформувалась та сама харківська політична система, яка з деякими змінами існує і досі. Але, заради підтримки, Кушнарьов намагався дороблювати те, що зависло після розвалу СРСР: так, було добито деякі мікрорайони у спальних районах, а у 1995 році таки було відкрито третю лінію метро. Після 1996 року Кушнарьов став головою адміністрації Кучми, далі став губернатором області, аж поки у 2007 році не пішов на полювання, де й залишився. Деякий час (десь до середини 10-х років) у Харкові дуже шанувався: йому встановили меморіальну дошку, на його ім'я хотіли перейменувати центральну вулицю Сумську, станцію метро «Олексіївська» та збудувати бібліотеку на його честь.
Далі було двоє градоначальників: Михайло Пилипчук та Володимир Шумілкін. Вони майже нічим не запам'яталися, хіба що другий відмітився тим, що у 2004 році за сприяння Кушнарьова пафосно провів 350-річний ювілей Харкова, до якого приврочили купу відкриттів, реконструкцій та ще багато чого. Але дев'яності давали про себе знати, і Харків як був сірим індустріальним містом з роздовбаними дорогами та повними гопарів околицями, так ім і залишався.
Часи Добкіна
У 2006 році в Україні відбулись місцеві вибори. У Харкові за мерське крісло боролися дофіга і більше кандидатів, серед яких виділявся ЄРЖ, бізнесмен та починаючий політик Михайло Добкін, який проводив свою кампанію під девізом «Нам здесь жить!». Але поряд з ним знаходилась інша особа, також бізнесмен, колишній лохотронщик зі судимістю Геннадій Кернес. Вони разом записували відеозвернення до харків'ян, але одного разу невдалі дублі зі зйомок потрапили в інтернет, де Міша з Гєшею і стали триндець якими відомими. Не в останню чергу завдяки цьому відео Добкін і переміг на виборах та став мером. Кернес же став секретарем міськради та найближчою до Добкіна людиною.
Не можна сказати, що Харків чимось відрізнявся від інших українських міст того часу: так само не виконувались обіцянки, не ремонтувались труби та інші комунікації, не ремонтувались занедбані парки та ще багато чого іншого. Для харків'ян епоха Добкіна найбільше запам'яталася постійними гулянками на площі Свободи по усіх можливих святах та похуїзмом влади до проблем міста. Кернес тим часом поступово перетворював Добкіна на маріонетку у своїх руках та зачищав конкурентів, якими були Андрій та В'ячеслав Протаси — власними відомої та популярної у 2000-ні роки мережі супермаркетів «Таргет». Вони мали значні політичні амбіції, і одного разу у 2006 році вони викупили територію по вулиці Клочківській для будівництва нового супермаркету. І тут спалахнула суперечка між мешканцями найближчого будинку та будівельниками, бо людям не сподобався будмайданчик біля своїх вікон. Під час однієї з розбірок прибули найняті Кернесом молодики у білих рукавицях, які побили усіх, хто знаходився біля огорожі будівництва. Так в сучасній Україні вперше використали тітушок. Але важливо: у Добкіна була активна ОПОЗИЦІЯ, яка вільно могла видавати антимерські газети, демонструвати мультики, у яких Геша з Мішею були тарганами, по міських телеканалах та могла створювати сайт «Городской Дозор», який був основною базою опозиції в інтернеті. При наступному мері такого вже не буде.
Кернессанс
На нові вибори у 2010 році Добкін не пішов. Натомість, пішов його кореш та сірий кардинал Кернес. Головним суперником Геші на цих виборах був Аваков, який йшов від Батьківщини. Коротше кажучи, до другого туру виборів у Харкові повторилася ситуація президентських виборів того ж року: патріотичному електорату нічого не залишалося, окрім як голосувати за кандидата від Тимошенко. Тоді Кернес переміг, хоч і ціною підтасовок. Але Чорта він обіграв.
Перше, що зробив Кернес після приходу до влади — усунув опозицію, яка при Добкіні вельми активно діяла у місті. Він (не без допомоги від своєї тогочасної партії) закрив опозиційний телеканал «Фора», почав тиснути на канал «Фаворит», що врешті закрився у 2017 році у стані повного забуття, а колись гарні телеканали «А/ТВК» та «Simon» пішли у тихе забуття. Натомість Кернес купив 7 канал — один з найстарших харківських каналів,[1] який тепер став виключно славити Гепу та ко. З тих пір харківська опозиція позбавлена гідних рупорів.
Близилося Євро 2012, а тому у Харкові, як у місці проведення матчів, розпочалася активна будівельна діяльність: ремонтувалися закинуті з 90-х років парки, закуповувалися нові маршрутки та тролейбуси, побудували аеропорт. Саме за такі дії, а особливо за створення майже Діснейленду на місці старого Парку Горького, харків'яни почали дійсно підтримувати та шанувати Кернеса, а будівництво парків стало для міста звичайною подією впродовж наступних десяти років. Чемпіонат, доречі, провели добре. Але настав 2014 рік, а з ним і нові випробування. Спочатку Кернес та Добкін (який тоді став губернатором області) як істинні регіонали перейшли на сторону зла та обіцяли не пустити злих біндерівців до Харкова. Кажуть, кацапи навіть пропонували дуету гроші за здачу міста сепаратистам. Кернес гроші взяв та полетів до Коломойського, після розмови з яким перейшов на сторону України та місто не здав, але рублі не повернув. 7 квітня над містом нависла реальна загроза окупації: привезені з Бєлгорода гастролери та харківські сепари оголосили ХНР, але завдяки злагодженим діям міськради, Авакова та вінницького спецназу наступного ранку усі хенеерівці були пов'язані.
Як би там не було, під час пробіжки по Харківському шосе (тоді ще Білгородському) по Кернесу випустили декілька куль, після чого він поїхав на історичну батьківщину для лікування. Він вижив, сів у інвалідний візок, але тріумфально повернувся до Харкова. Далі у місті сталося кілька терактів, але після 2016 року загроза спала.
На місцевих виборах 2015 року окрім Кернеса участь брали ще кілька статистів, але його перебрали із результатом у 65% голосів. І саме з цього часу Гепа отримав абсолютну владу над Харковом, який тепер перетворився на осередок авторитаризму в Україні. Усюди Кернеса лише прославляли та розповідали про його могутність, його портрети з'являлись на білбордах, шкільних щоденниках, у офіційних установах та ще багато де, а його девіз «Любить Харьков — работать для людей» був написаний майже в усіх агітматеріалах та навіть на коробках з цукерками, що видавались дітям у школах на Новий рік. Коротше, такий от культ особистості. Більша частина бізнесу у Харкові або належала Кернесу, або належала його корешам. Але парки старанно будували, освітлення до дворів проводили а дороги асфальтували, тому нарід продовжував підтримувати Вождя.
Перед виборами 2020 року Кернес, у перемозі якого ніхто навіть не сумнівався, підхопив коронавірус та сильно сліг, після чого поїхав лікуватись до берлінського Шаріте. Його все одно переобрали, навіть здогадуючись, що він або вже помер, або помирає. І от, 17 грудня 2020 року, Кернес офіційно приймає смерть. Тоді культ Кернеса досяг апогею: на його честь схотіли назвати вулицю, станцію метро, парк Горького та поставити пам'ятник. Також йому влаштували похорони у кращих традиціях радянських генсеків: з 3-денним трауром, з відкритим гробом, червоним бархатом та купою пафосу. До гробу Вождя, що встановили у головному театрі, вишикувалася величезна черга з людей, що захотіли віддати честь Кернесу. Після нового року скорбота та пафос пішли на спад, а містом став керувати новий мер.
Сьогодення. Терехов, війна та перспективи
Десь з 2018 року у новинах часто почав з'являтись сивий чоловік, що був підписаний як перший заступник міського голови. Це був бізнесмен та колишній футбольний арбітр Ігор Терехов. Він часто виконував інспекції підприємств за Кернеса, але відомості так і не набував. І шанс стати відомим настав, коли Гепа зліг з ковідом у вересні 2020 року, і тоді Терехов фактично став керівником міста у відсутність Кернеса. Але, згідно зі статутом громади Харкова, у випадку відсутності мера його обов'язки виконує секретар міської ради. І цей косяк також виправили після виборів, коли Терехова зробили секретарем ЦК КПРС міськради, відкривши йому шлях до керівництва цілим містом.
Після смерті Кернеса Терехов офіційно став виконуючим обов'язки міського голови. І одразу почав готуватись до виборів мера, розпочавши сезон будівництв та запустивши засновану на адмінресурсі піар-машину. Майже увесь 2021 рік у Харкові щось відкривалось, будувалось та проектувалось. Тоді вперше за 20 років запустили комунальні автобуси (турецькі, що за місткістю не сильно відрізняються від маршруток), почали створювати у дворах багатоповерхівок типу невеликі парки з дитмайданчиком та турніками, відкрили зоопарк (з пропускною системою для обраних бюджетників та їх дітей), та запустили проект «Картка харків'янина» — таке собі посвідчення до харківської прописки, що дає право на знижки у магазинах, безоплатний прохід до зоопарку та пільги на проїзд для школярів та студентів. Завдяки таким заходам Ігор Олександрович швидко набрав популярність, але тут на його шляху став привид минулого — Добкін також захотів знов стати мером міста та почав піаритись на темі вже мертвого корєша. Він також пообіцяв виплатити по 2000₴ на оплату комуналки кожному, хто за нього проголосує, що цілком потрапляє під статтю про підкуп виборців.
Агітувати Допі заважали: бігборди знімали, та й медіапростір в основному піарив Терехова. І він таки переміг на виборах, хоч і шляхом невеликих танців з бубном на деяких дільницях. Добкін пообіцяв подати в суд на комісії, де начебто були фальсифікації, але перемогу Терехова вже ніхто не міг засудити. В принципі, містобудівна політика нового міського голови не особливо відрізнялась від кернесівської: знову акцент на парках та дворах, але з більшим креном в сторону транспорту та автодоріг. Вже на наступний рік планувалось розпочати декілька великих проектів, від реконструкції Журавлівського гідропарку (водосховище на річці Харків, головне місце проведення корпоративів та бидло-гулянок) до будівництва метро, але усі плани перекреслив лютий 2022 року та російське вторгнення.
Кацапські ракети полетіли на Харків з перших годин війни. Вже в перший день метро стало бомбосховищем, а орки підійшли до об'їзної дороги Харкова. 27 лютого невеликій групі російських військ вдалося прорватись у місто, але завдяки теробороні усі московити полягли на міських вулицях. Наступні місяці Харків був у напівблокаді, а обстріли були регулярними. Таким чином майже повністю стерли з лиця землі Північну Салтівку, П'ятихатки та частково Олексіївку — райони на півночі міста. Багато хто виїхав, але було багато тих, хто залишився, щоб воювати або працювати. Інші жили у метро або бомбосховищах та підвалах, що давало шанс вижити. А вже у середини травня у наслідок контрнаступу ЗСУ окупантів відсунули від міста, і постійні обстріли хоч не припинились але стали менш руйнівними.
Які ж тепер перспективи у міста-героя Харкова? Згідно з заявами Терехова, вже зараз відомий архітектор Норман Фостер створює новий генеральний план міста, по якому воно має стати супер-дупер футуристичним, екологічним та сучасним. Те, що Харків відбудують — це 100%. Збудують нові мікрорайони, запустять новий транспорт, люди повернуться і Харків стане ще кращим. Але справа не в тому. А в тому, що та система, яку почав відбудовувати Добкін та сформував Кернес, дуже стійка. Себто, коли Терехов після 10-15 років царствування вирішить не брати участі у найближчих виборах, він просто відправить на них свого наступника з провірених партійців, як колись його самого Кернес зробив своїм наступником. І новий молодий та енергійний мер знову продовжить стару політику, привносячи в неї якісь свої елементи. Коротше кажучи, Кернес вже помер, але його дух більше ніколи не покине Харків. І керувати так, як він, буде ще не один міський голова. Чи буде так, чи буде якось по-іншому — покаже час та майбутнє. Яке вже скоро настане.
Примітки
- ↑ До речі, це перший приватний телеканал взагалі в Україні, що мовить з 1990 року
| |||||||||||||||||||||||||
