K-POP
K-POP — жанр азійської попси родом з кращої Кореї. Спочатку розрахований на Японію, особисто Корею та Китай, десь з початку 10х років кей-поп блискавично розповсюдився по світу та інфікував мізки мільйонів школярок та студенток від 10 до 30 років. Відомий однаковими співаками, контрактним рабством самих учасників груп та скаженими фанатками.
Початок епідемії
На дворі була середина 90х років. Тоді Південна Корея спокійно перейшла від військової диктатури до демократії та продовжувала розвивати промисловість, за рахунок якої країна вийшла до країн першого світу. Але тут грянула азійська фінансова криза 1998 року, і економіка Кореї увійшла у фазу від'ємного зростання. Саме тоді до корейців прийшло розуміння, що країною-експортером виключно телевізорів, Деу Ланосів та кораблів на жаль вічно бути не можна. Треба експортувати не тільки промислові товари, а й культуру, особливо сучасну.
Саме так і народився K-pop у тому вигляді, яким ми його знаєм сьогодні. Спочатку корейський культпродукт почали експортувати до Китаю та Японії — з її джей-роком та дорамами, еге ж. І там за лічені роки корейській музиці вдалося потіснити місцевих виробників та почати свій тріумфальний похід по іншому світу. Не в першу чергу завдяки експорту попси корейська економіка швидко вичухалась після кризи та повернулась у фазу росту.
Десь у 10х роках корейська музика починає проникати до Європи та Америки, але вона була маловідомою аж до 2011 року, коли вийшла епічна після корейського співака PSY — Gangnam Style. Після того, як вона стала всесвітнім хітом, на сцену вийшли корейські гьорлз- та бойзбенди, а європейці та американці, що встигли засумувати за зірковими групами 90х, радісно побігли слухати нових королів чартів. І все понеслось...
Відмінні риси
K-POP — національна гордість Кореї. Ще б пак, майже усю свою історію корейці були реципієнтами культури Китаю та трохи менше з Японії, а сьогодні корейська культура не просто підкорила ці дві країни, а й підкорила увесь світ. У самій країні айдолів бережуть та фанатіють від них як від національних героїв минулих років. Але з культурної точки зору все не так однозначно.
Перше та найголовніше — джерело натхнення для творців кейпопу. Спочатку це була японська попса з дрібкою західної музики. З роками, коли J-POP здав позиції під тиском корейської музики, частка американської музики у кейпопу почала рости, і зараз кейпоп-групи просто копіюють модні західні тренди. А тому пісні звісно класні, качають, легко запам'ятовуються, але вони аж зовсім неоригінальні. Питання — а чому ж європейців та американців так притягують здавалося б звичайні поп-пісні? Все просто — кліпи, подача та хореографія. Кліпи тих же самих BTS знімають дуже довго та з купою графіки, спецефеків та інших декорацій, вбухуючи у цю справу десятки тисяч доларів. А ще пісню члени груп ще й доповнюють танцями, у чому вони знову ж таки схожі на бойзбенди 90х років, чим пробуджують ностальгічні (або псевдоностальгічні) почуття у споживачів.
Самі учасники бендів часто однакові. У прямому сенсі: непідготовлена людина не зможе відрізнити Чунгука від Чіміна, бо вони майже однакові. Учасниці жіночих груп часто взагалі бувають схожі на секс-ляльок. Тут справа у потязі корейців до пластичної хірургії: майбутнім айдолам майже одразу після повноліття починають робити декілька операцій, щоб підправити ніс, розріз очей, збільшити груди/сідниці (дівчатам), після чого перед усіма концертами як хлопцям, так і дівчатам накладають макіяж та грим, усім однаковий. І таким чином виходять майже однакові артисти. До речі: саме через пластику та підкреслену сексуальність кейпоп-співачок у Кореї гьорлзбенди є постійною мішенню для атак феміністок. Отака прутня, малята.
Кого заманеться з вулиці до K-POP-груп також не беруть. Систему підготовки майбутніх улюбленців публіки корейці також взяли у японців. Усе починається ще зі школи, коли майбутні айдоли ходять до акторської школи та вчаться вокалу, музиці та хореографії. Буває і таке, що такі діти живуть у інтернатах при тій ж школі мистецтв. Десь за 3-4 роки до повноліття найбільш здатним та красивим учням пропонують підписати контракт з яким-небудь агентством, у якому буде здоровенна купа заборон: на реєстрацію акаунту у соцмережах без відома продюсера, на спілкування з айдолами з інших агентств, на поглинання улюблених харчів та звісно ж на любовні відносини з ким-небудь. Список може мінятись від агентства до агентства, залежить від ступені маразму у продюсера. Після підписання контракту молода людина стає фактично рабом агентства, а продюсер — її царем, богом та господарем. Далі доведеться пройти через декілька пластичних операцій (вище), і все — тепер це нова світова зірка. Але через таку сувору контрактну систему актори часто впадають у депресію та відчай, особливо коли продюсер вирішив поприставати до красивої підопічної співачки (випадків дуже багато). Бували і самогубства відомих у Південній Кореї акторів та співаків саме через таку жорстку систему.
Фанатки
До пострадянського простору K-POP дійшов у середині 10х років та одразу став найпопулярнішим жанром музики у школярок та дівчат від 12 років. Причини, чому їм так подобається корейська попса, описані вище, але суть не в тому. Як і у будь-яких фанатів, кейпопершам властиво підносити своїх айдолів до рівня богів та дуже агресивно реагувати навіть на більш-менш позитивну критику корейських шлягерів. Але враховуючи дитячий та підлітковий вік багатьох фанаток, агресія проти нефанатів кейпопу набуває особливо хардкорних та жорстких форм.
Найчастіше середньостатистична фанатка кейпопу виглядає так:
- Зовнішність — абсолютно звичайна. На відміну від інших субкультурниць (великі та значимі фандоми майже завжди створюють субкультуру) майже не виділяються.
- Вік — від 10 до 25-30 років, але бувають фанатки і за 40. Після цього віку або дорослішає та йде з K-POP-тусовки взагалі, або просто стає черговою духовно багатою творчою особистістю.
- На аватарці мають зображення якого-небудь красивого корейця або щось схожої тематики. У ніках люблять використовувати корейські фамілії (типу Лі, Кім, Цой та ін.)[1] та фіолетові сердечка💜, бо фіолетовий — колір фандому BTS.
- По інтернету ходять легенди, що між анімешницями та кейпопершами йде страшна війна. Але це не зовсім так: дівчина може спокійно слухати корейську музику, дивитись аніме та читати мангу. Тоді захоплення кейпопом просто переростає у захоплення азійською культурою взагалі.
- Мріє поїхати у Південну Корею та нерідко вчить корейську. У солодких дівочих мріях Корея — це прекрасне царство щастя та виконання усіх бажань, де її чекає товпа красивих хлопчиків. Факт, що Корея — це країна з величезними податками, суворими законами та колосальними цінами не сильно змінить думку про улюблену країну. Але з корейською простіше: письменність у них не ієрогліфічна, а складова.
- Як було сказано вище, дуже агресивно реагує на критику улюбленої групи та готова вбивати за неї. Взагалі, буває таке, що у погоні за кумирами фанатки кейпопу взагалі втрачають здоровий глузд. У Кореї таким дали назву Сасен (사생팬). Це дівчата, які заради того, щоб на власні очі побачити айдолів, здатні на все, навіть на правопорушення. Масштаби проблеми схожі хіба що на бітломанію кінця 60х років.
Найбільш відомі групи
- BTS — найвідоміша K-POР-група, з якою в Україні найчастіше асоціюють це поняття. Складається з 7 майже однакових хлопчиків, найкрасивішим та найпопулярнішим з яких є Чон Джонгук (전정국, зійшов на грішну землю 1 вересня 1997 року). Усі інші члени бенду стороннім людям майже невідомі, їх усіх знають лише фанатки. Приносять у бюджет Кореї величезні гроші, а тому їх бережуть на найвищому рівні та навіть дають відстрочку від армії.[2] Фандом називається ARMY, формовий колір — фіолетовий.
- Super Junior — більш давній бойзбенд, створений аж у 2005 році. На відміну від попередньої групи, більша частина аудиторії — 25-30 років. Складається вже з 9 так само однакових учасників. Більше нічим не вирізняється. Фандом зветься ELF, формовий колір — темно-синій перламутр.
- Blackpink (або стилізовано BLΛƆKPIИK) — вже жіноча група. Складається з чотирьох дівчат, одна з яких навіть блондинка (фарбована звісно ж). Є другою за популярністю після BTS K-pop-групою: їхні кліпи стабільно збирають мільйони через декілька днів після виходу.
- Wonder Girls — більш олдова та нині неіснуюча група (2007-2017). Виконували не просто звичайну попсу, а попсу з елементами епох, давно минулих. Також дівочий квартет.
- Та ще овердохуя різних груп, які майже нікому не відомі, або відомі лише у Кореї.
Після прослуховування та прочитання цієї статті може з'явитись питання: а чи існує нормальна корейська музика, від якої вушка не болять? Так, є. Наприклад, корейці мають класну патріотичну та військову музику, яка тільки своїм прослуховуванням мотивує вбивати комуняк та боротись за вільну Корею. Для тих, кому цікаво, можна викурити оце. А взагалі — в інтернеті можна налуркати корейський рок, фолк та ще багато інших жанрів. Світ корейської музики великий, а тому вперед, безосе.
Пов'язані меми
- Як же я люблю BTS, от усі вони зліва направо — мем, що з'явився у Твітері 2018 року. Тоді один користувач соцмережі підписав картинку з бурятами у
клоунськійдємбєльскій формі наступною фразою:
| « | Как же я ЛЮБЛЮ БТС, вот они слева направо: Намджун, Чонгук, Чингачгук, Гойко Митич, Джин, Юнги ЛЮБЛЮ ВАС❤️❤️❤️ |
» |
— |
Звісно, таку фразу не залишили у спокої, а стали дописувати її до різних групових фото за умови, якщо людей на фотокартці більше за чотири. Чим більше колоритних персонажів на фото, тим краще.
-
Оригінальний твіт
-
Да Вінчі
-
Версія з не тією Кореєю
Приклади пісень
Примітки
| ||||||||||||||||
