Архів:Творчість Курки

Тут знаходиться вибране із творчості Курки. Лайняне і понуре ми не збирали і вам не радимо.

Рання творчість Курки

Ліричні вірші

Танки

До місячного затемнення:

Веселка сяє,
Нарешті дощ скінчився.
Тепер я бачу
Ясно те, що раніше
Ховала стіна зливи.

Блакитне небо
Божественної краси
На мене впало.
Не покинувши землі,
Неначе я літаю.

Незбагненна річ
Місячне затемнення:
Заховалася
За суворістю життя
Вся благодать природи.

Чорнява постать
Мені сонце закрила.
Вночі здійнявшись,
Серпанком оповита
Мабуть сіяє ясно.

Чарівний місяць
Вирішив споглядати.
Та хмари грізні
Накотились на небо
Дивлюсь: бачу тільки тьму.

До гірської вершини на краю світу:

Краса Ай-Петрі
Вражала навіть ханів:
Її скорили.
Але все ж твоїх висот
Мені не досягнути.

До швидкоплинної хмарки:

Хмарка блакитна
На асфальті міниться.
Боюсь порушить:
Якщо раптом це міраж -
Ступлю й навічно зникне.

До сунички посеред лісу.

Хвойний ліс тисне
Разючою величчю.
Але раптом,
Вже лишивши надію,
Суничку помічаю.

Лань:

Двоє мисливців
Лань граційну вбачили.
А в самих роги.
Хтось з них біжить за ланню?
А ти знаєш? Ти знаєш?
До рідкісної квітки:

Багато в світі
Цвіте прекрасних квітів.
Та дійсно цінний
Папороті цвіт не всіх
Появою ощастить.

Решта віршів

Янгол в людській подобі

Невдаха нещасний,
З життя потерпаючий,
Долаючи долю
Чи просто блукаючи,
Дістану свою парасолю.
Ллє дощ, я щасливий,
Повз змоклі дерева
Проходжу ліниво.
Раніше я заздрив
китайській оздобі
І спів італійський
За рай мені був.
Та очі мої світло
Сліпить при спробі
Хоч глянуть на янгола
В людській подобі.

В годину прекрасную,
Сонцем осяяний,
Я повен натхнення
душею палав;
Дивився на мури
Прадавніми зваяні;
Між диких лісів
Челепав сам на сам.
Лиш серця знемогу
Вчуваю при спробі
Дивитись на янгола
В людській подобі.

Хтось рясно пишається
Паростком зрощеним.
А з мене, як кажуть,
Почавсь цілий світ.
Та це лиш минуще,
Дрібний пустоцвіт.
Немає моїй
Вище щастя особі.
Ніж бачити янгола
В людській подобі.

Русява барва сонця радості земної

Заграє вітру гул на зсохлім листі
Дерев з яких воно ще не опало
Осінню пісню -
Аж сумно стало.

Тьмяніє небо, глянь, його й не видно
За смутком чарівним простих речей.
Невже така жорстокість необхідна?
І не втікти від холоду ночей?

Та придивись, там дещо є за ним,
Що морок здатне ощастить чудним.
Виграючи на листі, серце непокоїть
Русява барва сонця радості земної.

Мою красуню хилить в сон

Мою красуню хилить в сон:
На стіл лягають чорні коси.
Повіки стулить, іздалося,
На мить. А мить бере в полон.

І вже уява зобража
Тендітну витончену юнку,
Яку жахіття огорта.
Й на стежці моху візерунки
В химер зелених вироста.

Місця знайомі лабіринтом
Стають в тумані маревнім
Вони були мов рідний дім,
Тепер боїшся їх глибин ти.

Сідлає юнка потяг бистрий
Під смертний крик і хруск кісток
Людей, котрі гасають шляхом.
Аж раптом впала - і стрибок:
Вхопилась за балкону вістря.
Й хоч відбулася переляком,
Та, люд почувши поміж хаток,
Сягнула: це лише початок.

У дужках буквальний український переклад відповідної строфи

Ти для мене цілий світ:
Даль зірок, морські глибини.
Падає дощу краплина -
Згадую про тебе вслід.

You are entire world for me
And all the rest are shadows.
In ripened grapes is winy sea,
That simply overshadows
Your beauty. So for what this spree?
(Ти для мене цілий світ
А все інше - тіні
У зрілому винограді п'янке море,
Яке просто затьмарює
Твою красу. Тож навіщо це гуляння?)

Tu es tout le monde pour moi,
Que peut donner plus de plaisir?
Ce luxe des palais des rois?
Mais dis "je n'est pas souvenir".
(Ти весь світ для мене
Що може дати більше задоволення?
Ця розкіш палаців королів?
Але кажеш "я не сувенір").

Du bist für mich die ganzen Welt.
Was ist Nacht gegen dein Haar?
Was ist der Glanz von golden Geld
Nahe mit dein Blick daß so ein klar.
(Ти для мене цілий світ
Чим є Ніч проти твого волосся?
Чим є сяйво золотих грошей
Поряд із твоїм поглядом, що такий ясний?)

Minulle olet koko maailma:
Jokainen sielusi pala
Antaa toivon, lentävä tuulella
Aurinkovuorokautena.
(Для мене ти цілий світ
Кожна душі твоєї частина
Вселяє надію, летячи на вітрі
Сонячним днем.)

Для меня ты целый мир
Что ж я значу для тебя?
Тот кого ты ждешь любя?
Иль случайный пассажир?

Tu sei il mio mondo tutto
E la più bella realtà,
Ma per te sono un sogno brutto:
Il suono! - Lui passerà...
(Ти для мене цілий світ
І найкрасивіша реальність
Але для тебе я поганий сон:
Звук! - Він мине...)

全世界を
あなたに見ます。
冬に庭を
倩育てます。
春が来ません。
(Весь світ
У тобі бачу
Взимку сад
Старанно рощу.
Весна не настає.)

Tu eres mi mondo entero.
Mirando en tuyas honduras,
A comodidad yo espero,
Obstante veo aventuras.
(Ти для мене цілий світ
Вдивляючись у твої глибини,
На затишок я сподіваюся,
Але бачу пригоди.)

Бліде обличчя барвлять рясно

Бліде обличчя барвлять рясно
Дощу прозорі крапельки.
Між зорей сила їх не згасне -
Не бійся, юнко, міцно спи.

Під шепіт тихий пісні сонця,
Що гордо на покій пішло,
У темних лініях японських
Загубиться пастельне тло.

Але ті фарби надприродні,
Незнані місяцем сумним,
Неначе виринуть з безодні
Із першим променем ясним!

Не плач, красуне сонцесяйна

Не плач, красуне сонцесяйна:
Комусь у час цей ллють дощі.
Крап... Крап... Спинися-но негайно -
Очей потоп це ж сум душі!

Світи промінням невситимим
В глибин найдальші закутки.
Хто як не ти красу нестиме
Із сенсом внутрішнім містким?

Піски засушені пустелі
Та ніччю сковані сніги
Тендітне сяйво ніжно встелить -
Зійди нарешті й засвіти.

Легенький вітерець

Легенький вітерець змінився штормом -
Це доля лоскоче.
І засміятися хочеться непереборно,
Та, говорячи прямо в очі,
Сміятися все ж приємніше, ніж плакати.
Крізь усі прозорі натяки,
Не знав я сплю чи на яву
У місці, де твій порух ніжний хвилював траву.

Сонце заходить за обрій,
Лиш я не бачу.
Бо дерева посадили там люди добрі
Дбаючи неначе
Про прекрасні миті та їх відсутність.
Темно. Кроків нерішучість
Межується з рішучістю чуття.
Хто скаже тепер де ти, а де я?

Всебарвно осяяна біла трояндо

Всебарвно осяяна біла трояндо,
Твій запах вдихаючи тільки, живу!
Пішовши степами широкими в мандри,
Знайшов у траві квітку не польову.

Ні гострого леза, ні опалу сонця
Не знали ще ніжні твої пелюстки, -
У небо блакитне крізь дуба віконце
Смарагдовим поглядом дивишся ти.

Де хиба? У сонці, що світить невситно?
А чи у серпах, що селяни несуть?
Між пустоші трав дивовижу розквітлу
Щоб десь підстелити урешті зіжнуть!

У водойму, що місто сховала,
Входять ноги бурштин-молодиці.
Омиває їх хвиля блискуча:
Натикається ніжність на ніжність.

Забуяли на пагорбах трави,
Що сховали дитинець-фортецю.
Шкіру пестять вони смарагд-юнці:
Натикається ніжність на ніжність.

Підіймаються пахощі квітів,
Вітром, котрий сховав слід останній.
Грають пасма сапфіра-дівиці:
Натикається ніжність на ніжність.

Час, що каже хуткіше вертатись,
Досі плине, ховаючи пам'ять.
Він сховає й алмаза-красуню:
Натикається вічність на вічність.

Мою красуню хилить в сон

Мою красуню хилить в сон:
На стіл лягають чорні коси.
Повіки стулить, іздалося,
На мить. А мить бере в полон.

І вже уява зобража
Тендітну витончену юнку,
Яку жахіття огорта.
Й на стежці моху візерунки
В химер зелених вироста.

Місця знайомі лабіринтом
Стають в тумані маревнім
Вони були мов рідний дім,
Тепер боїшся їх глибин ти.

Сідлає юнка потяг бистрий
Під смертний крик і хруск кісток
Людей, котрі гасають шляхом.
Аж раптом впала - і стрибок:
Вхопилась за балкону вістря.
Й хоч відбулася переляком,
Та, люд почувши поміж хаток,
Сягнула: це лише початок.

Мемні

Вірші

Корел, чи не корел — ось питання.
Що благородніше? Верстати в ворді
І біль від якості картинок його терпіти,
А чи, зітнувшись в корелі з рамками,
Покласти край йому! У ПДФі зберегти —
І все. І знати: друк у кольорі врятує,
Із сторінок він вийме артефакти, муару збавить,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий ось друк? трьохсотка, цифра.
Й читати. Може й продавати? Ось в чім клопіт;

--

Підійшли на вулиці, агов чуєш, хто тебе ґонтує?
За стрій відповіси або писок розмалюєм!

Курка заціпенів, йому важко, піт пірить як з відра, коліна трясуться...
А йому кажуть, яка в тебе прикладка, стібуться...
Він говорить Курка, а йому відповідають напевно Курка Аалямб і гучно сміються!

--

Що я роблю на /b/ Двача?
Виходжу з нього.
Школота, нігри, геї, фапча.
Фу-фу, ні, я не гидливий,
Під них я сплю і їм.
Та явно не для мене ці ниви.
У них не знаходжу себе.

Тематика кажеш?
Не менша лажа.

Що я роблю на тематиці Двача?
Виходжу з неї.
Ті самі школота, нігри, геї.
Але це все туфта -
Мені потрібно щось більше,
Навіть не вірші...
Ляжу на ліжко, наповню повітрям легені.
Укриюся ковдрою зі статевих членів.
І житиму в реальності.

--

Строфа

Звір звіра їсть.
Агов, офіціанте,
Ці москалі та комуністи
На смак майже однакові.
Вони правильно готувалися?
Покличте кухаря!

Звір звіра їсть.
Це дуже мило з Вашого боку,
Але я вже поїв удома.
Вибачте.

Звір звіра їсть.
Жах, заберіть від мене це!
Я харчуюся винятково рослинною їжею.
Найчастіше задовольняюся овочами.

Сірі...
Карі...
Блакитні...
Звірі.

Антистрофа

Переживаєш? Саморефлексуєш? Послухай!
Всі ці аероплани, літаки й атом - це маячня.
Десь мавки ще між дерев сидять, а десь жируха
Дивиться яой та виглядає на екрані без упину,
Хто з них сосюра, а хто тичина...

З поетів мертвих українських
Нема до кого і сходить:
Не варт лежачий в знанім місці;
Хто варт - не знати, де лежить.

В покоях розкошів сваволі,
Де від свічок прямує тьма,
Уже в письменника є доля,
Але руки іще нема.

Оглянувся народу син:
Рясніє жито, колоситься,
Але вриває часу плин
Не серп, не трактор – лиш росиця.

Комбайн блискучий виступає –
Достатку велет сподівань.
Та всенародних плід старань
Людей нещадно пожинає.

Під місяцем в безкраїм полі,
Де шум від пострілу стиха,
Собі спочинок серед болю
Знайшла письменницька пиха.

Дитячий гомін.
Шум смерек.
Лол.
Кек.

Суботній вечір з Андрієм Реньгачем

Вигадані Куркою і його другом анекдоти на тему фізики.

Летять поряд два фотони. І один каже іншому: - Давай наввпипередки? - Давай! Перемогла дружба.

Летять два електрони в різних напрямках. І один набирає іншого через тахіон. А звідти йому: Абонент поза зоною доступу. Зателефонуйте будь ласка раніше.

Летить якось кисень в повітрі. Побачив як вуглець горить. Сів він у вуглець і згорів.

Заходить нейтрон у бар. Через десять хвилин виходить протон і каже "Електрон за мене заплатить".

Бозон Гіґґса затримує Z-бозон і каже: "Ви порушили CP-інваріантність. Вам надано масу для уникнення подальших спроб утечі. Все, на що ви розпадетеся, може бути використано проти вас."

Під лежачий камінь потік нейтріно тече.

Електрони падають під дією сили тяжіння.

Летить електрон у магнітному полі землі. Згадав, що фотон на енергетичному рівні забув. Розвернувся і полетів назад.

Кулсторі

У суботу в сільській церкві одного з сіл біля Києва кінчила ікона апостола Петра. За свідченнями місцевих жителів, ікона апостола Петра почала кінчати після того як до церкви зачастила нова прихожанка - місцева жителька Світлана.

Ми вирішили відшукати прихожанку і розпитати її про деталі.
[Журналіст, підбігаючи з мікрофоном до Світлани, яка йде вулицею]:
- Доброго дня. Ви Світлана?
- Прівєт, да, а шо?
- Ви знаєте, що у місцевому храмі кінчила ікона апостола Петра?
- Правда? Їбаать. Ото він слабак.
- Я так розумію, ви в курсі чому. Не могли б і нас просвітити?
- Ну я пришла в церкву по нужді. І питаю священника, шо треба зробить, аби бог мене полюбив. Я тіпа блядувала, сосала і тепер хочу покаяться. Ну він каже, треба робити речі угодні богу та слугам господнім. А хто такі ці слуги питаю я. Ну він каже, він і показує на ікону. Я так подивилась, що на іконі так нічо, а священник їбалом не вишов. Ну то коли він пошов, я подрочила прямо перед іконою... три раза. Ну подумала, всьо хватить, принесла удовольствіє, та й позно було і я пошла додому.

[журналістське включення вимикається]

Слід також зазначити, що ікона апостола Петра кінчила і минулого року, коли у храмі перебували мощі святої Софії. Але тоді це списали на хуліганство.