Архів:Турист (УБК-оповідь)
Турист - незакінчений роман УБК про Пепе, що загубив паспорт. Запиляний в 2017-18 роках. Повинен був мати епічний сюжет і розв'язку, яка не снилася українській клясичній літературі, але автор десь проїбався і поклав прутня. Але справа його рук залишається в пам'яті Безосібних та небайдужих.
Розділ 1
Обкладинка для оповідей
Одного погожого ранку до порту кропивацького міста прибув човен міжбордного кантай-флоту. Кавайна няша розсікала бухту Балачок і була оснащена найновішою зброєю, яку на просторах УБК ніколи не бачили. І тим більше було здивування кропивачівців, бо човен був під прапором Форчану. Він плавко зайшов до порту і через кілька хвилин відчалив та зник у далині.
Простий люд не помітив, але на човні був лише один пасажир. Хто ж це такий багатий, аби замовити цілий човен з далекого і величезного краю, спитаєте ви?
- Пепе, прибув з Форчану, - промовило зелене жабеня за стійкою Кропивачівської морської митниці.
Емоції на обличчях прикордонників перебували на межі сміху та повного краху ілюзій всього їхнього розміреного життя.
- Нахуя ви сюди приїхали?? З Форчану? На Кропивач? Для чого? Один з прикордонників почав прогорати, можливо навіть з підливою. - Я турист. Читав, тут є що оглянути. - Відповів Пепе. - Де читали, дозвольте розізнати - з показною набундюченістю спитав головний прикордонник.
Пепе поліз у валізу і почав там ритися. За хвилину він витягнув якийсь папірець. - Путівник по УБК. "Цікавий та самобутній світ на теренах інтернеті" -виразно, як міг, прочитав він ламаною українською.
Обличчя прикордонників побіліли.
- А можна цю… брошуру? - ледь в'яжучи слова спитав прикордонник
Пепе простягнув папірець анону.
Прикордонник продовжив перегляд брошури і пафосно зачитав декілька фраз. - "Усесвітньо відома розкішна бібліотека Драматики", "Давній Учанівський Схрон", - він перегорнув сторінку, - "Регулярні ігри б-ліги, можливість особисто познайомитися з мемами українських іміджборд", "Дивовижні краєвиди гір Москалесрачу".
Раптом він отямився від шоку і почав шукати щось на буклеті. Зупинившись він промовив:
- "Проект туристичної реклами УБК, 2012 рік, Курка Аалямб". Я так і знав!
З кабінки поряд вийшов безос у білому халаті і почав оглядати Пепе.
- Ви зупинялися на пляжі слоупоків, - спитав він зазираючі до Пепе в очі та вручну відміряючи пульс на зап'ясті.
- Ми робили зупинку в торгашівській бухті. - відповів Пепе
- Гм, ознак слоупоцтва я не бачу - спокійно відповів безос в халаті і пішов назад до кабінки з червоним хрестом.
Прикордонник зробив дуже складне збентежене обличчя, немов би не хотів казати те, що доведеться (так, мабуть повідомляють про рак) і через деякий час вимовив до Пепе, який втуплено дивився тому в обличчя.
- Це все канєшно харашо, але цього вже нема.
- Як нема? - нерозуміючи спитав Пепе
- Ну, часи розквіту Учанівської Січі давно минули, Ясон помер і його портал своїм вибухом зруйнував усе. Драматика тепер у новій, не такій гарній будівлі і багато старовинних рукописів навіки втрачено. От гори, вони і досі стоять.
Пару секунд вони дивилися одне на одного в мовчанні. Прикордонник рішуче урвав його.
- Отже, громадянине Пепе, ласкаво просимо до Кропивацького міста-держави. Хрін його зна, що ви тут робитимете, але це вже не наша робота.
Шокований Пепе швидко забрав затверджені папери, але відчай лише посилювався. Вийшовши на вулиці він побачив Кропивацьке місто - красивеньке, прибране і з купою пам'ятників минулого. Але воно було далеке від зображень Учанівського мегаполісу… Аби заспокоїтися, він вирішив піти посидіти на набережній, яка мала бути за портом. Гамір міста не давав іти рівно і за час, поки він дійшов, кілька школоанонів уже штурхнули його. Дійшовши до набережної, яка виявилася там, де й мала очікувано бути, він примостився на краю. Знявши сумку, він виявив що кишеню в ній розстібнуто. Зануривши руку він усвідомив жахливе - його паспорту там немає. Він уважно перевірив усе всередині, раптом куди впав. Але ні. Паспорту та решти документів там не було.
- Це пиздець - констатував він, охопивши своїми зеленими руками жаб'ячу голову.
Бурхливе море затоки балачок грало каміння на пляжі в його маленькі ануси.
Розділ 2
Посидівши у розпачі кілька хвилин, Пепе вчув дивні вигуки зі сторони міста і повернув голову до припортової площі. Великі юрби народу, які перед тим метушилися, почали шикуватися обабіч великої вулиці, яка схоже була центральним проспектом. Дивлячись на те зібрання, він побачив як по проспекту несуть великі портрети якоїсь зеленоволосої дівчини, вгледів транспарант із написом «Я сьогодні дикобраза гладила. А ви?» - написаний такими великими літерами, що його було видно через усю площу.
Забувши всі свої думки, він за неосягненним потягом попростував до натовпу. Підійшовши до дійства наскільки близько дозволяли стіни з анонів, він піднявся на носки, аби вивищитися над натовпом і вбачив, як група якихось безосів з листками кропиви несе скульптуру зеленоволосої юнки. Слідом ішли інші анони з великими фотографіями, де була все та ж юнка, лише волосся було не зеленим, а змінювалися пози та вбрання.
Тут стадна мана розсіялася і Пепе згадав «…а, паспорт, точно, мабуть треба шукати поліцію, а не дивитися на карнавал» і почав питати у найближчих безосів, де хатина адміна чи щось назразок того. Після кількох відповідей «вали на інт, уїбане», «українська, ти говориш нею» та інших подібних, він нарешті отримав відповідь від якогось олдфага-ілітарія, який показав на будівлю на площі навпроти митниці. Пепе почимчикував до неї, постукав і йому відчинили кілька службовців. Він спитав, куди звертатися з приводу втрати паспорта, вони показала на вхід до лівого крила будівлі над яким виднівся напис «Поліція», на якому «по» було нанесено іншим шрифтом на якійсь замазюканій частині слова.
Підійшовши до входу, він постукав і туди, де йому відкрили і впустили після пояснень ситуації. - І чого Ви від нас чекаєте – сказав, вочевидь, місцевий шериф, сидячи на кріслі за столом? - Ну, як я вже сказав, хтось украв паспорт і я хочу, аби ви вжили заходів, аби його знайти - Ти що, охуїв? – раптом сказав поліціянт під регіт підлеглих. - Не зрозумів. Це ж поліція? – перепитав розгублено Пепе. - «Саме так. Ми – ПО…», - він наголосив на цьому складі, - «…ліція, ПОліція – нам похуй, що у вас зник паспорт. - Пепе не осягнув таких складних метафор, і спитав «а нащо ви тоді існуєте?» - «Ти що тупий» - миттю відповів шериф під чергову хвилю реготу підлеглих, «ну треба ж нам за щось платити зарплату… шутка. Але частка істини в ній є. Ми тут розбираємося з такими випадками як москалота, набіги всяких школярів і постійно прориваюча вайпо-плотина. Загублений паспорт не така вже і проблема. Все одно, він тут нікому не потрібен» і продовжив спокійно дивитися на Пепе.
Пепе знітився і опустив погляд донизу. Він ледь наважився підвестися, але тут шериф промовив «якщо вам дійсно це важливо, то є одна людина, яка про цих школо-волоцюг знає набагато більше ніж ми.» Очі Пепе засяяли, і він сказав «Так, пане шерифе, мені дуже потрібно. Без нього я ніяк не повернуся додому, у нас там все суворо з цим. Хто ця людина?
«Є такий у нас ділок, він тримає в руках усі підпільні потоки бордоміст. Можливо він навіть зможе знайти ваш паспорт за кілька годин, просто перевіривши свою мережу» – сказав легковажно шериф – «Його ім’я Цейво. Воно про щось Вам говорить?»
«Ні» відповів Пепе, «ніколи не чув…» Шериф не дав йому договорити «Колись це був просто неймфаґ, усім здавалося нічого особливого, просто торгує їбалом та й по-всьому. Адже на бордах не люблять неймфаґів і тру-анони ніколи не потерплять таких увагохвойд. От тільки часи змінилися, і у 10-х увагоблядство вже міцно увійшло в будні іміджборд. Він вдало вскочив у тренд і збагатився на торгівлі їбалом. Тепер корифаниться з адмінами та камвхорами. А я, чесний похуїст, якому все життя було начхати на всіх, титан самотності, аметист і мізантроп, просиджую у цьому відділку…» Було видно як самотня сльоза покотилася по щоці шерифа. Він урвав свою промову, сказав як шукати Цейва і попрощався з Пепе, побажавши йому удачі. Шукати, власне було не треба. Торговець їбалом, за тим іронічним приципом, хоч і є магнатом, який потребує охорони себе і своїх статків, але таки мусить тим їбалом періодично приторговувати.
Адреса була вулиця Хуйово Перспективна, 6. Як виявилося з підказок місцевих, це доволі дивна вулиця, що огинає квартал аніме та межує з політикою і площею Футанарі. Дійшовши пішки через пів міста, за адресою Пепе виявив ресторан «Angel beets». «Звісно, кожний мафіозний барон має мати свою ресторацію для прикриття». Він увійшов і відразу натрапив на одного з тих нав’язливих чуваків, які з самого входу приколупуються до тебе в елітних ресторанах, аби у випадку, якщо ти просто хочеш до вбиральні, або завадити всяким вершкам цього світу своєю бомжатською присутністю, випхати тебе к хуям за межі закладу.
Чувак сказав «Я слухаю Вас» «Я шукаю Цейва» відповів Пепе. Обличчя хлопця змінилося. «Боюся, його немає» відповів він «Звісно ж, немає…» подумав Пепе «Так завжди кажуть, коли якийсь недолюдок приходить з вулиці та прохає зустрічі з босом» і сказав «У мене до Цейва важлива справа і я здатен щиро винагородити його за її вирішення» - так, у нього вкрали паспорт та картки, але не зачіпнули кілька справжніх форчанівських даблзів, які були в лівій кишені светру – йому казали, що ця валюта сильна і в багатьох місцях поза англомовними інтернетами її приймають за вагою чистого віну. Хлопак посміхнувся і відповів «Вибачте, його дійсно немає. Він зараз виголошує промову на фестивалі піхвостраждань у місті. Ви хіба не бачили процесії?» «А» без ентузіазмі зазначив Пепе, «чи можу я його почекати?» «Безперечно» зазначив хлопець «вам чогось налити?» «Води, будь ласка» відповів Пепе.
Після кількох годин чекань, його таки окликали, що бос, мовляв на місці, і радо прийме. Він піднявся і пішов за аноном у костюмі, який провів його у коридори всередину закладу. Це більше не нагадувало ресторан, але й на офіс було не схоже. Всюди висіли фотки якогось молодика на едвайсах та веб-коміксах. На одній стіні висіла обкладинка журналу «Жовта картка», де цей же чувак промовляв «О, богі, нарешті вийшов новий номер». Зайшовши в офіс, Пепе зразу усвідомив одне: той молодик і був Цейво, тільки молодше. Пепе підійшов до стола і бос ввічливо сказав «Сідайте». Пепе сів.
«Яка справа Вас до мене привела і хто Ви?» «Мене звати Пепе і у мене витягнули паспорт… напевно витягнули, або я його загубив, у місті. Я ходив у поліцію, але вони лише розвели руками. Мені сказали, ви можете допомогти.» «Можу спробувати, але я та мої люди очікуватимемо на віддяку за зусилля… якщо чесно, то яка взагалі проблема? Загубили паспорт, то новий зробіть, всього то!» сказав Цейво. «Усе не так просто, я не з УБК. А щодо віддяки, можете не сумніватися» сказав і дістав з кишені кілька золотих даблзів. Щойно цейво вбачив їх, його обличчя стало менш легковажним і він спитав «А… звідки… ви?» «З Форчану» взаємно насторожуючись відповів Пепе.
«Я зрозумів, для нас велика честь прийняти гостя з форчану. Мої люди будуть раді зробити таку послугу громадянину такої великої країни» він граційно відвів рукою руку пепе з даблзами, давши знак що можна обійтися і без них. Натомість він дістав телефона та набравши номер, чемно попросив Пепе почекати та вийшов з кімнати. Як тільки гудки припинитися, він сказав «Алло, Шузе, у нас тут серйозна справа. У мене тут громадянин з Форчану, каже загубив паспорт. Загубив або вкрали» «Отакої. А звідти ти тоді знаєш, що він з Форча? Може дурить» «У нього кілька справжніх даблзів, я то різницю тямлю»
«Що ж, ми обоє розуміємо, що це означає. Якщо ти не хочеш, аби нас обох одного дня розмазав по цій сраній УБК-пустелі кантай-флот, а нашим анонам не перекрили всі зелені карти на відвідування форча, то треба забезпечити все, аби цей гість не відчув дискомфорту. Я зараз же розпоряджуся опитати прибиральників, забронюю для нього готель та сповіщу анонів, а ти пробий по своїм каналам.» «Так», сказав Цейво, «якщо хто і витяг, то гадаю це мої нишпорки…» Через кілька хвилин Цейво повернувся до кімнати, де Пепе з цікавістю дивився на численні макроси та едвайси» «Ну що ж, пане Пепе» сказав Цейво, «Ваш паспорт в пошуку, а Вас прошу вирушити до готелю, аби в комфортних умовах почекати на результат. Я звісно нічого не можу гарантувати, але ми та влада міста зробимо все, що зможемо»
«Не знаю як Вам і дякувати, пане Цейво…» «Не потрібно» урвав його співрозмовник «А, якщо можна поцікавитися, навіщо Ви взагалі сюди подалися, що тут робити?» «Ну я люблю мандрувати і після прочитання брошури та гуглування по вашим інтернетам, пригледів кілька доладних місцевих цікавинок. От тільки на митниці, на жаль сказали, що нічого зі старого Учану вже нема»
Коли Цейво почув слова про Учан він знітився, але після миті тиші, сказав «Може і нема того що було, але Цікавого все одно багато. Ідіть, відпочиньте, мій водій доставить Вас прямо до готелю.» сказав цейво і простяг візитівку. Пепе взяв її, машинально прочитав «готель Схрон. Атмосфера старого Учану» і посміхнувся. Цейво продовжив «Відпочиньте, виспіться, а завтра ми, сподіваюся, повернемо Вам паспорт та вигадаємо туристичний маршрут, вартий гостя з Форчану» - він по-доброму посміхнувся, простягнув Пепе руку, потиступши жаб’ячу лапку та вказав анону в костюмі провести його до виходу. Вийшовши, Пепе попрямував до автівки, але потрапив під добрячу зливу, яка лила неначе мілфа, що сквіртує від гарного фістингу.
Розділ 3
Турист, розділ 3
Квартал за кварталом миготіли, наче анімація з кадрів однієї зйомки. Їх жителі безперечно вважали, що кожна вулиця цікава по-своєму, а кожен профіль унікальний. Але при такій швидкості все це видавалося лише одноманітним плином з безліччю практично ідентичних вузькоспрямованих дій, які не несли ніякої значущості для решти світу, та й можливо для самих учасників були радше чимось формальним, ніж дійсно потрібними їм речами. Особа раптом припинила бігти. Вона була висока і статна в полотняному темно-коричневому плащі з глибоким капюшоном, який приховував обличчя. Озирнувшись та подивившись у різні боки, вона чхурнула в одну з бічних вуличок.
Пепе прокинувся в готельному номері, навіть не згадавши про свої негаразди. Він встав, привів себе до ладу, спустився до сніданку. І лише сидячи за йогуртом, він згадав, що паспорта немає і його без нього додому не пустять, поза межами готелю купа школоти, і йому зараз треба буде усю цю ситуацію розрулювати. Він поспішно закінчив снідати, пішов у номер, зібрався і вже за 20 хв був готовий виходити, аж раптом його зупинив один з анонів, спитавши: - Куди це Ви? - У мене на жаль, немає часу затримуватися на місці, є термінові справи. Мені що, йти не можна? - Можна, тільки куди Ви підете? Раджу почекати, поки я зателефоную. Мене сповістили про Вашу ситуацію. Одну хвилинку.
Пепе подумав, що й правда, куди ж він піде то. Тим часом анон підійшов до красивого зробленого під старовину телефона на стійці адміністрації готелю і набрав номер. За кілька секунд він сказав у слухавку «Наш закордонний гість прокинувся». Кілька разів угукнувши, він врешті сказав «я зрозумів, пане» і поклав слухавку. Підійшовши до Пепе, він сказав: - Вам зараз подадуть автівку. Мер нашого міста прийме Вас.
Особа у плащі бігла по величезному дивану, періодично ховаючись у складках матерії, аби виглядати хвости. Навколо було повно народу, який на неї ніяк не реагував і просто собі лежав, часом поглядаючи в телевізор з новинами, якщо той у нього був, і вигукуючи якісь гасла типу «ви навіть воювати не можете тупі козли, просто розбомбуйте той донецьк та й усе!» або «геть супрун, тільки хуже робить, ви навіть не можете медицину нормально організувати!», «придурки, ідіоти, як можна бути такими тупими» та інше. Всі вони скаржилися, матюкалися на новини та інколи сперечалися одне з одним, лежачи на цьому велетенському дивані.
Під час чергового ховання у складці, вона запримітила кількох осіб, що показують людям фото, на яке втім ті відповідають «ви краще стіну поверніть, мудаки» і не особливо плідно реагують взагалі на чиюсь присутність. Таке враження, ніби всіх тих людей цікавили якісь дуже далекі речі, а засміченість самого дивану та події, що тут відбуваються – ні. Раптово складка сповзла і особа провалюючись у м’якіть з’їхала з дивану. Вчасно оговтавшись, вона відстрибнула і вчепилася в сусідній. Побачивши, що пошуківці пішли у зовсім іншому напрямі, вона чхурнула далі.
Через кілька хвилин Пепе знову розкішно проїхався на чужому авті. Він їхав повз чудернацькі вулички, на одній з яких стояв художник із плакатом «Підтримайте українського митця, який намалював маскота УБК Іво Бобула.» та кількома картинками на мольбертах поряд. Ще дорогою він побачив самогубця та чувака, який вочевидь вступив не на ту спеціальність, а тепер скаржиться.
Приїхавши до Баґс-ратуші, водій відчинив двері. Пепе вийшов з машини і пішов до ратуші, зайшовши в яку попрямував до кабінету з написом «Шуз». «М-м-м, чергова розмова з серйозним дядьком цієї частини бордосвіту, як чудово» подумав Пепе. - «Сійдайте» - промовив Шуз, коли побачив жабеня
Пепе сів. Шуз продовжив: - Мені буквально годину тому прийшли відповіді на запити стосовного Вашого питання. Ваш паспорт не знаходили, його не крав ніхто з місцевих їбалоторгівців. А отже, на жаль, ми не знаємо, де він. - «Тобто я не повернуся додому?» нервово урвав Пепе.
Шуз не відповів прямо. - Мені казали, що ви хотіли подивитися УБК, тому ви приїхали сюди? - «Саме так» сказав Пепе. «А що?» - А у вас точно не було ніяких інших цілей, справ? - «Точно» з покер-фейсом відповіло жабеня.
Особа повзла по довгому мосту над широкою затокою. Вона бурмотіла щось подібне на «Сраний порох, оце нема чого робити мені, як повзати по цим ВПН-ам замість того, аби нормально виїхати зі сраних втентаклів. Та й проблем то – якби не було блоків, мене б і не послали туди за цією хуєтою. Сраний Ясон, нащо ти здох, чому як сковорода не помився, вбрався в сорочку, та не сказав «анони мене деанонили, але не здеанонили» і виклавши бекапи на якийсь файлообмінник, міг би спокійно героїчно приймати іслам. Сраний порох, колись тут кантай-кораблі ходили, а тепер мені що, в сцяках плавати, чи повзати по впн-ам, чи ТОР-планером залітати. Дегенерати, ненавиджу вас всіх. Надсилаю вам промені поносу».
Нарешті наш герой досяг землі і радо зірвався з останньої частини обстріляного моста, де лише півметрова загорожка могла врятувати від подальших обстрілів. Він перевів дух, але не зрадив своєму маскуванню і вже побіг, що є сили по нічному степу в напрямку далеких вогнів.
- Шуз повів до Пепе із заминкою «Річ у тім, що якщо ваш паспорт не загублений і не вкрадений кимось із місцевих, то справа може бути куди серйознішою. Я гублюся в здогадах, і якщо Ви можете хоч щось знати про можливі мотиви, то повідомте все, що можете. Боюся, без додаткової інформації, я безсилий» - «Тобто я таки не повернуся додому?» знову урвав Пепе вже спокійніше. - «Не зовсім. Як я вже сказав, я безсилий» - незакінченою інтонацією відповів Шуз, давши знак, що надія є. – «але є особистості в нашому світі, які мають більше можливостей навіть за адмінів іміджбордів. Ми знаєте минущі. Це у вас там Мут один на всі часи і велетенський Форчан, а тут нас не на довго вистачає. Як Ви знаєте, у нас були потужності, читали ж мабуть щось. Але потім Ясон помер і його портал з реально світу у цей вибухнув, забравши з собою усе створене. Дяка шпигунам Центрального Вебархівного Управління, які надали нам інфу, вкрадену у нас же, аби ми могли хоч щось пам’ятати про наше минуле. Іронічно, чи не так?» - він посміхнувся, але Пепе не знав, що відповісти.
- «Тим не менш» - продовжив Шуз, «усі ваші мрії здійсняться і схоже все складається так, що ваша мандрівка буде цікавою, бо є той, хто може вам зарадити, і легальними чи нелегальними шляхами повернути Вас додому.» - «Але?» очікувано спитав Пепе - Але, цю людину саму ніхто не бачив от уже багато років і його треба знайти. Ви чули таке ім’я як Курка Аалямб?
Тихе селище Гіперчанівку сколихнув прихід безоса ззовні вночі. Темні безоси, які тут були, ніколи не збирали свій «нічний гіперчан», та й денний нагадував більше листування пару раз на день, ніж постійне базкікання, як то відбувається щоденно на кропивачі. Тим не менш, деякі анони не спали і мали ввімкнене світло в своїх хатах. На одній з них було написано /мета/. Особа постукала у двері, зсередини сказали «заходьте». Увійшовши, вона спитала - Не зачинені? Ух ти. - «А від кого зачинятися?» зі сміхом пролунало із сусідньої кімнати. - Це точно, не густо тут у Вас.
Особа ввійшла в кімнату, де сидів Гіперкун, який ладнав якусь нову свистілку для борди. Від глянув на посать, змінився в обличчі та ненароком провів поглядом із обличчя донизу, а потім назад, майже відразу соромно відсахнувши очі і знову почав ладнати свою свистілку. Він сказав з навмисне формальною інтонацією: - Хіба вам не небезпечно тут бути? Я думав, ви не зупиняєтеся під час роботи навіть у таких «людних» місцях як гіперчанівка. - «Так, за протоколом так і є» озвався незнайомець, але я вже дві доби без їжі. Чи не затролили тут когось часом? - «Можливо» відповів гіперкун, але мене теж розпирає цікавість, що ж ви привезли цього разу із заборонених територій. - «Боюся, я не можу розголошувати» повідомив незнайомець, але я думаю, не проблема буде організувати пріоритетний доступ, коли предмет буде описано та досліджено. - "Розумію і не буду знущатися з тих, хто ризикує заради спільного добра. У сараї поряд з будинком сидить москаль. Можеш іти і тролити скільки заманеться." – легко сказав Гіперкун, поліз рукою на полицю, і витягши якусь книгу, кинув незнайомцю. На книзу було написано «Фофудія». Гіперкун сказав: - Це має допомогти, аби довго не ламався. Покладеш при виході. - «Велике дякую від імені всієї УБК» сказав незнайомець. «Я поїм і піду» Гіперкун посміхнувся в порожній кімнаті.
- «Здається одного разу зустрічав це ім'я» сказав Пепе, поліз до сумки за буклетом і знайшовши там, прочитав «Проект туристичної реклами УБК, 2012 рік, Курка Аалямб» - «Все правильно» – сказав Шуз, «але ви знаєте, хто це?» - Не зовсім, ні. Я не дуже багато знайшов на ЕД про вашу історію - Шуз встав, підійшов до вікна і розвернувшись до Пепе, почав говорити «Це дивна людина. Він не адмін іміджборд, але анони всіх борд вважають його одним зі своїх хранителів. Він створив стару Драматику українською і просував її в світі настільки, що її визнали не лише серед інших народів, а й на самій ЕД. Якби не він, ми б не зберегли більшість історії наших борд. Цей божевільний умудрився за пару місяців зробити Січ популярнішою за Учан без вливань і копійки в рекламу. Навіщо він це все робив, ми не знаємо. Але його довго ніхто не бачив, десь він ошивається, як я чув, серед анімешників.
Запала тиша
- «Тож, пане Пепе» сказав Шуз, я пропоную нам разом проїхатися до того, що нам вдалося зібрати з минулої доби і разом з вдоволенням вашого інтересу, знайти способи відшукати цю людину. - «І вона знайде мій паспорт?» спитав Пепе з надією в очах, після такої пафосної теради - Шуз ступив крок до стола, нахилився до Пепе і звичайним голосом сказав «Ця людина може знайти ваше життя, не те, що паспорт.» Він відсахнувся і продовжив «Але так, я думаю знайде. Або зробить новий через свої знайомства». - «Тоді поїхали» повеселівши констатував Пепе Вони вийшли та сіли до автівки, яка відвезла їх за місто, і привезла до будівлі, над якою майорів напис «Інститут Кропиватики Драматики».
Особа бігла через степо-пустельну зону межі пустелі Анонімуса Безосібного та приморських Рачиних степів. Піщані дюни межувалися зі зсохлою трав’янистою рослинністю. Самі лише руїни виднілися між світанкових променів та ледь натоптана колись значна ділянка рачиного тракту, а за ними море. Не було особливого задоволення гнутися тим старим трактом, через пустелю коротше. Здати завдання, отримати гонорар і податися до якогось бару нарешті. Тамувати сум, адже дім давно знищений височіє однією з тих руїн над морем. Немає більше ніде тієї ж атмосфери, ніде більше не хочуть тебе анони так, як хотіли на рідній борді.
Шуз і Пепе зайшли до холу інституту, де їх відразу зустрів якийсь анон. Він представився адміном-2 та провів їх у коридори. На шляху він скаржився Шузу на потреби Драматики, недостачу фінансування досліджень та анонів-волонтерів, хвалився про успіхи та віднайдення, запрошував оглянути майже відновлений портал по українських іміджбордах. Коли вони зайшли до конференц-залу, Шуз почав говорити: - У нас всіх зараз ще багато роботи, але є особлива справа. Громадянин форчану. І його паспорт вкрали, але не наші торгівці їбалом. Схоже, це серйозно. - «Але хто тоді?» - здивувався Адмін2 - «Хороше питання» злегка важко промовив Шуз і продовжив «Ваш пошуківець на місці?» - «Вона ще не повернулася з завдання» сказав Адмін2
У двері постукали. Всі відволіклися. Адмін2 сказав «заходьте» і увійшов анон. Він сказав: - Пошуківець Драматики прибув з завдання - «О, це дуже доречно» завзято сказав Адмін2, «якраз і Шуз тут, всі у зборі. Запросіть» Анон вийшов, через деякий час він відчинив двері для особи у плащі, яка ввійшла до залу. Двері зачинилися. Особа сказала: - Контент відшуканий та переданий у дослідну лабораторію. Все-таки ви були праві і якби не сторінка ВК та приватні повідомлення деяких колишніх міністрів, ці унікальні зображення з Учану були би втрачені - «Тебе переслідували?» поцікавився Адмін 2 - «Так» відповіла особа, «але я відірвалася вже в горах диванних народів. Тепер я нарешті можу бути вільна?» - «Чекай» сказав Адмін2 «у нас нова справа»
Особа зняла плащ і нервово кинула його на конференц-стіл. З-під капюшону виринуло золотаве волосся і дуже гарне жіноче обличчя. Всі сидячі в залі трошки помужнішали, але Пепе торкнуло особливо, оскільки він бачив її вперше. Незнайомка озвалася: - «Я що вам рабиня, працювати без вихідних? Ви знущаєтеся?!» - на її обличчі з’явилися значки анімешного гніву. - «Ксеню» спробував заспокоїти її Адмін2, «не нервуйся, ми самі не чекали такої ситуації» - «Яка мені до дупи справа до вашої ситуації? Я більше не маскот, аби цілодобово пахати. Але і там всі лизали мені дупу, а тут шукай вам якісь матеріальчики!» - «Це буде цікаво» сказав Шуз тихим, але рішучим тоном.
Ксеня перевела погляд на нього і продовжила нервово кричати: - «Ти заїбав! Коли ти мене кликав, теж казав, що це буде цікаво. А що врешті? Я цілу ніч бігала по пустелях і якби няшка Гіперкунчик мене не нагодував, там би й померла. А все це через якусь срану УБК! До речі, надішли Гіперкуну ексклюзивні перепустки на огляд закритих експозицій.» Шуз продовжив спокійно говорити: - У нас нештатна ситуація. Невідомі викрали паспорт громадянина Форчану Пепе…
Ксеня вперше помітила в цій кімнаті жабеня. Вона глянула на нього, що воно таке, а він несміливо кивнув їй головою. Ксеня перевела погляд на Шуза і закотивши оці сказала: - «Останнім часом я в шоці від цієї вашої УБК. Я її вертіла на своєму духовному прутні.» вона почала жеманно кривлятися «А з паспортом, о... яка біда, мабуть це один з торговців їбалом вкрав його. Спитайте у цієї едвасобляді, яка в аніме-кварталі бурякові коктейлі подає» - «Це не наші, вже все з’ясували. Ніхто не знайшов. Ніхто не крав.» відповів Шуз Ксеня змінилася в обличчі - Неможливо. Якщо навіть ця увагохвойда не знайшла його, то ніхто не знайде. Але Шуз продовжив так само спокійно: - Як я вже сказав, це буде цікаво. Вам треба буде знайти Курку.