Адольф Гітлер
|
Адольф Гітлер - (в оригінальному німецькому звучанні: Адольф Хітла) відомий австрійський художник. За сумісництвом диктатор, теоретик та практичний творець тисячолітнього Третього Райху, який проіснував заледве 12 років, зате яких. Прекрасний оратор та геніальний організатор німецьких мас, які з радістю кинулися вбивати та вмирати за Фюрера.
Тло
Щоб зрозуміти, як зміг з'явитись Адольф і статись те, що сталося, коротко пробіжимося по ситуації в Німеччині того часу.
Німеччина програла Першу світову війну. Замість того, щоб усім, як і годиться, сісти за стіл переговорів, Німеччину посадили біля параші. На велике здивування німців виявлялось, що у всіх бідах винні саме вони і тільки вони. Платити репарацій треба було так багато, що останній платіж дойчлянди зробили аж у 2010 році (це реально так, і це не жарт). Німеччина втратила усі заморські колонії, а головне — від неї майже усі сусіди відірвали по шматку. Особливо багато відділили ляхам, що було зроблено під радісний вереск французів. Поляки отримали вихід до Балтійського моря, а Східна Пруссія стала анклавом. Поляків та чехів дойчлянди зневажали, чи не найбільше і те, що їм взагалі щось припало був плювком в обличчя.
Життєпис
Оскільки його батьки часто переїжджали, народився десь в австрійських пєрдях в готелі «У померанця». Прізвище Гітлер батько Адольфа отримав внаслідок усиновлення його Георгом Гітлером у віці 40 років, чим досить допоміг майбутньому фюреру. Перше батьківське прізвище Шикльґрубер. "Хайль Шикльґрубер!".
У школі юний Адольф вчив тільки те, що хотів, а на інше забивав болт. Вчителі відмічали складність характеру та небажання працювати. Потім у "Майн кампф" Адольф напише, що робив це спеціально, так як не хотів стати державним службовцем, як вимагав того батько, а хотів бути художником. У віці 16 років сабж взагалі послав школу до біса та став мігрантом у Відні. Два рази пробував вступити у Віденську академію мистецтв, де йому відмовили по причині "нездатності до живопису".
Відень був містом, у якому зневажали слов'ян (їх у Австрії було чи не половина населення), що перепліталось із антисемітизмом. Юний Адольф, тиняючись вулицями, вбирав ці уявлення, читав газети та ненавидів місцевих комуністів. У столиці він прожив до 1913 р. і заробляв, вгадайте чим? Саме так, малював старі віденські будинки.
В 1913 переїхав у Мюнхен, де у грудні на прохання австрійської поліції його привезли в австрійське консульство, щоб відправити до лав армії, проте Адольф якимось чином закосив від служби. Потім він скаже, що за бабцю Австрію воювати не хотів, через підвищену концентрацію в її армії чехів та інших, на його думку, недолюдей.
Натомість після початку Першої світової Гітлер опиняєтся у 16 Баварському полку. За весь час війни приймає участь у багатьох боях, у яких проявляє себе бравим солдатом у захисті Другого Рейху. У 1914 р. нагороджений Залізним хрестом другого, а потім першого ступеня, після війни з гордістю носив цей іконостас. Також в 1914 отримує звання єфрейтора (найнижче в німецькій армії), а у 1939 на повному ходу командуватиме мільйонними арміями, офіційно залишаючись у тому самому чині єфрейтора... У жовтні 18-го року у результаті вибуху хімічного снаряду тимчасово втратив зір. Вже у госпіталі дізнався про капітуляцію Німеччини та повалення кайзера, що Адольф запам'ятає та згадає всім цим жаб'ятникам у Другій світовій.
Початок партійної діяльності
Після війни записався до Райхсверу та охороняв військовополонених. В червні прослухав курс лекцій, які готували агітаторів для роз'яснювальних антибільшовицьких бесід із демобілізованими солдатами. Так, Адольф вчився пиздіти частіше, ніж дихати. В одній із бесід сказанув про жидву так, що керівник відділу агітації призначив його в армію офіцером просвітництва.
Варто сказати, що після війни серед німецького військового керівництва була популярна теорія "про удар в спину", який нанесли соціал-демократи (у майбутньому комуністи) армії. Антисеміти пов'язали це із єврейською змовою, так як у соціал-демократичній партії їх було овер дохуя і Адольф пробачити їм цього не міг.
В 1919 р. в пивній Штернекерброй почались збиратись дивні хлопці, які піднімали антикомуністичні та пангерманські ідеї. За дорученням військових, Гітлер прийшов на ці збори, щоб рознюхати, що ж там таке коїться, і з'ясував, що це було зібрання Німецької робітничої партії, яку заснував Антон Дрекслер та Карл Гаррер. Красномовний Адольф справив велике враження і йому запропонували вступити у партію, де тоді було близько 40 людей.
Вступивши у партію, Гітлер взяв на себе відповідальність за пропаганду і вже міг пиздіти, не замовкаючи. У 1920 р. разом із засновниками партії склав програму, яка повністю складається із соціалізму, пангерманізму, посиленні ролі Великого брата в житті німців і найголовніше, країнам переможцям Першої світової покажемо середнього пальця, — говорив Адольф. Народ слухав, а хлопець із кумедними вусиками ставав все популярнішим. У 1921 р. Адольф вирішив - досить!, та поставив ультиматум, або він голова партії із диктаторськими повноваженнями, або арівідерчі і взяв та здав партійний квиток. Керівництву прийшлось йти на поступки. Він стає керівником та перейменовує партію у Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.
У партію починають масово вливатись персонажі із темним минулим, різні пройдисвіти та головорізи. Час був такий, що інколи незговірливого опонента потрібно було не умовляти, а тупо стукнути трубою поголові. Для цього було створене бойове крило, що звалось штурмовими загонами, вони охороняли партійних діячів та влаштовували епічні смолоскипні ходи. В майбутньому із найвідбитіших будуть сформовані веселі загони - SS.
Пивний путч
Пивний не тому, що Адольф любив залити за комір, а тому що розпочався із пивної "Бюргербройкеллер", де виступали комісар землі Баварія Густав фон Кар, командувач рейхсфером Отто фон Лоссов і начальник баварської поліції. Взявши за приклад "похід на Рим" Муссоліні, Гітлер теж хотів прогулятись до столиці і захопити центральну владу, що і 8 жовтня 1923 р. запропонував трійці. Вони покрутивши пальцем біля скроні поспішно покинули пивну та оголосили штурмові загони із Гітлером поза законом.
Наступного дня Адольф і генерал Еріх Людендорф разом із трьома тисячами штурмовиків із свастонами у руках рушили до міністерства оборони. Дорогу їм перегородила поліція, яка почала шмаляти по колоні. Після перших трупів стало зрозуміло, що жарти закінчились і народ, розбризкуючи лайно, почав розбігатись.
У березні 1924 відбувся судовий процес над керівниками путчу. Гітлер був у своєму стилі, судовий процес перетворився на перформанс із поливанням лайном усіх, особливо судді. Коротше, Адольфу дали 5 років в'язниці і штраф, але відсидів він лише трохи більше 9 місяців. До речі, чому саме, так і досі достовірно не відомо.
Mein Kampf
Замість того, щоб переосмислити життя та виховати у собі законослухняного громадянина, Адольф весь час ув'язнення витратив на написання свого magnum opus - "Моя боротьба".
Основні тези книги такі: кляті жабоїди поплатяться; у всьому винні жиди; німецька раса це єдині нормальні люди на планеті Земля; марксизм це зло і частина євреської змови, вигаданий щоб занапастити білу расу. Також Адольф вважає, що арійська раса має завоювати собі життєвий простір на Сході, але написано це все так туманно, майже міфічно, що не ясно, чи розумів сам фюрер, що мав на увазі. Сьогодні "Моя боротьба" заборонена у більшості країн світу.
Як Адольф Гітлер фюрером став
Поки Адольф відбував ув'язнення, партія майже розпалася, а штурмовики порозбігались. Голова штурмовиків Ернст Рем (який був педиком, лол) почав організовувати загони знову, а Грегор Штрассер (заміняв Гітлера під час його ув'язнення) за допомогою соціалістичної риторики (обіцяв різні ніштяки населенню) підняв Націонал-соціалістичну партію із баварського на загальнонімецький рівень. Штрассер був головним опонентом Гітлера, так як вважав, що соціальна політика важливіша, ніж міряння черепів і взагалі був проти расистських пунтків у програмі партії. Розбіжності були і з Ремом.
У 1932 р. партія бере участь у виборах до Рейхстагу (парламент) і хоча займає перші місця більшості набрати не може. На другому місці завжди опиняються комуністи і можна тільки уявити, які болі нижче спини відчував Адольф.
В січні 1933 р. президент Гінденбург призначає його рейхсканцлером (щось типу прем'єр-міністра), що не давало необмеженої влади. Виправити такий недолік Адольф взявся майже одразу.
27 лютого у будівлі Рейстагу стається пожежа, на місці затримали нідерландського комуніста Марінуса ван дер Люббе. Хоча, багато хто вважає, що будівлю підпалили штурмовики на чолі із Карлом Ернстом, а Марінуса зробили цапом-відбувайлом. Коротше, справа майже одразу перетворилась у змагання із метання лайном між комуністами та нацистами. Адольф під шумок оголосив про комуністичну змову з ціллю захоплення влади та подав на підпис президенту Гінденбургу декрети, що вводили цензуру та різні анальні обмеження. До середини літа в Німеччині легально діючою залишилась тільки Націонал-соціалістична партія. Тепер вже кишеньковий Рейхстаг проголосував за закон, який дозволяв Адольфу вводити будь-які закони, плюючи навіть на конституцію. 30 червня на керівництво СА (штурмових загонів) було натравлене гестапо (таємна поліція), яке відправило близько сотні чоловік будувати націонал-соціалім до іншого світу, штурмовики що кулаками, ножами та арматурою пробили свого часу Адольфу шлях до влади, стали просто непотрібними і їх позбулись. 2 серпня помер Гінденбург, спеціальним законом функції канцлера і президента об'єднувались у лиці Гітлера. Так, коли на шляху Адольфа не залишилось нікого, він став воістину фюрером.
Інколи можна прочитати про те, що нацисти тупо захопили владу, але насправді, Гітлер прийшов до влади самі бачте як. Потім більшість наслухавшись пропаганди яка стала невід'ємною частиною життя німців, повністю добровільно його підтримувала та голосувала "Ja" (Так) на різних там формальних референдумах. Цікава річ, ця ваша демократія.
На відміну від інших політиків, фюрер одразу взявся виконувати передвиборчі обіцянки: жидів було відправлено на курорти гетто, жабоїдів, англів із саксами послали в дупу з їхніми умовами, військові заводи запрацювали в три зміни.
Друга світова і кінець
Почав фюрер досить епічно. Буквально за 3 роки, із 1938 по 1940 рік із карти Європи зникла Чехія, Польща, ряд навколишніх дрібних країн було окуповано. На десерт Адольф залишив жабоїдів, по чиїй столиці в 1940-му році провів для себе екскурсію, а для своєї армії - парад. Капітуляція Франції була підписана у Комп'єнському лісі, там, де у 1918 р. була підписана капітуляція Німеччини у Першій світовій, в тому ж вагоні потяга, який, виламавши стіну, притягли із музею. Старий Адольф мав почуття гумору. Так усі дойчлянди і не тільки опинились в одному Рейху.
Через війну, яка затягнулась та йшла все менш успішно, Адольф нервував, почастішали неконтрольовані припадки агресії із піною у рота та епічними кусаннями килимів на підлозі. Варто згадати також, що фюрер, за призначенням особистого лікаря Морреля, вживав біля 80 різних препаратів, деякі із яких були наркотичними. Очевидці зазначали, що фюрер все частіше втрачав зв'язок із реальністю: скрізь бачив змови; був впертим як віслюк та забороняв відступати військам для вирівняння фронту, що призводило до оточень великих частин армії; ототожнював себе із народом, який загине із його смертю; вишенькою став декрет "Нерон" [[1]], згідно якого у Німеччині мало знищуватись все, що може використати ворог (тактика випаленої землі). Його стан був очевидний настільки, що декрет саботувався навіть найвідданішими фюреру людьми. До речі, Адольф був прихильником теорії Дарвіна, тому вважав, що німецький народ програв боротьбу за життя homo sovieticus, а тому має бути знищений.
29 квітня 1945 р. одружився із своєю підстилкою/секретаркою Євою Браун яка жила з ним вже досить довго цивільним шлюбом. 30 квітня, вже у бункері, оточеного Берліна, із Євою та улюбленою собакою Блонді випив ціаністий калій і вистрелив собі у голову. Причому все це - одночасно. Біля бункеру трупи були облиті бензином та спалені. Кінець.
Як завжди, є альтернативна версія. Згідно якої, Адольф втік на курорти Аргентини, де дожив до старості та помер, а знайдені трупи належать двійникам, яких фюрер мав кілька. Не підтверджується авторитетними джерелами.
Цікаві факти
- Був вегетеріанцем.
- В молоді роки закликав бити єбло вуйкам з Закарпаття. Ні, це не жарт. Закарпаття тоді було в складі Австро-Угорщини, і хлопці з нього часто їхали в пошуках кращої долі до Відня де жив Адік. Він казав що всіх гастрабайтерів треба пиздити аби ті не нахабніли та не відбирали роботу у корінних німців. Не відомо чи бив він їх сам, скоріш за все ні, бо був фізично кволим і розумів що отримати удар у відповідь від хлопця що з малку лазив по Карпатським лісам це не дуже добре для здоров'я, але з придурками які нападали з ножами та битками на внутрішніх мігрантів він справді корешився.
- Можливо, Адольф на четверть єврей, так як походження батька не зовсім зрозуміле. Бабця працювала прислугою у багатенького жида, який полюбляв присунути прислузі.
- Хоч це і не підтверджено на 100%, але кажуть, що Гітлер мав сина - Жана Марі Лорена, якого забайстрючив одній циганці під час окупації Франції в першу світову. Син виріс нормальною людиною, і навіть не відразу дізнався що його батько дойч-фюрер, а коли страшна правда відкрилась, то мужик прихуїв не на жарт. Він займався бізнесом, мав дружину, дітей. А потім його вбили. Хто і нащо достовірно не відомо. Не дивлячись на те що його батько був самі знаєте ким, Жан був нормальним вуйком, на людей не кричав, Тисочолітній Рейх не будував, малювати картини не вмів, в політику не ліз, світових війн не розпочинав. Мабудь Адольф дивився на сина з неба і плакакав.
- Не так давно в Аргентині один старезний дід заявив, що він і є той самий Гітлер, що з'їбав з бункеру в 1945 році. Проте нововиявлений, дивом врятований "Гітлер", не викликав довіри, бо сцявся, не завжди впізнавав оточуючих людей, та страждав на хворобу Альцгеймера.
- Адольф тепер в Германії ім'я яке не використовують. Хоча колись воно було досить популярним, адже перекладається як: благородний вовк.
- Те що Алоїзич псих було помітно ще в молоді роки. Коли можновладці дізнались про його потуги йти до Рейхстагу, вони вирішили що цей клоун наврядчи чогось доб'ється в житті та разреготались у відповідь. А даремно. Образити художника може кожен, але не кожен може потім вижити в концтаборі.
Фюрер у кадрі
Бункер. Фільм 2004 року. Знятий на основі щоденника особистої секретарки. Атмосфера безвихідного становища гарантована. Має надвисоку історичну достовірність. Хоча для тих кому не цікава історія буде не комільфо.
Великий диктатор. Комедійний фільм Чапліна.
Документальні (кольорові) кадри які знімав Адольф з друзями/колегами/родиною на відпочинку є в американських архивах. З недавньої пори є і в інтернеті. В кадрі Алоїзич не завжди одягнений. Ну а що тут такого? Літо, спека, природа, свіженьке повівтря... він же не знав що їх побачить ще хтось окрім його близьких.
Трохи цитат
| « | З нагоди дня народження одного австрійського художника хотілось би звернути вашу увагу, панове, на те, що диктатури виграють лише на коротких дистанціях, а на довгих завжди перемагають демократії.
Одна з основних причин — при диктатурі з часом неминуче настає негативна селекція людей і, відповідно, кадрів та людського ресурсу, який є основним. Коли в тебе головна мета не розвиток, а сподобатися диктатору, далеко не заїдеш. Всі ці примітивні байки про порядок і гарні дороги працюють доти, доки тебе по цих дорогах не везуть в автозаку за антивладний мемчик. А "сильна рука" приваблива до тих пір, доки після того як ви її привели до влади, ця "рука" не вхопилась за ваше горло. Не вірите? Ернста Рьома запитайте. Історичних і сучасних аналогій та прикладів мільярд. Хто має мізки трохи більші за курячі, легко перевірить і помітить цю тенденцію. І так, диктатура ніколи не настає сама по собі, якщо в наріду на неї нема запиту. Тому мантри про поганого фюрера і невинну чернь — відмазка для бідних. |
» |
— Андрій Данкович |
Галерея
-
Тим часом на пляжах Аргентини
Див. також
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
