Постколоніальний синдром

Допиши кілька слів зі свого досвіду Ми дописуємо Драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.

Постколоніальний синдром - сукупність певних рис, які властиві соціальним групам, які пережили панування інших груп і, швидше за все, звільнилися від нього не власними силами.

Визначальні моменти

"Витіснення на болота"

Такий процес буквально мав місце буквально в історії американських індіанців. І не буквально українців. Ми як народ, який постійно був під владою колонізаторів, зазнавали постійного відсіву за ознакою сміливості і здоровості думки. Тобто, якщо в здорових суспільствах зусилля, сміливість, конструктивний менеджмент і результати зазнавали схвалення, а зрада каралася королівським мечем, то у нас колонізатори робили навпаки: карали всіх конструктивних українців, які досягали успіху і вибивалися зі стада, і винагороджували зрадників і улесливців. З часом лишилися ті, хто погоджувався бути витісненим на болота, а не боротися. Здається, це звуть "зворотна селекція". Відповідно, такі люди не уміють конструктивно вирішувати проблем і організовуватися, бо всі, хто вмів, відсіяні.

Матріархальне виховання

Породжується попереднім, оскільки в традиційних суспільствах саме чоловіки беруть на себе роль борців за самобутність свого суспільства. При винищенні ж таких чоловіків дітей виховують у сім'ях, де більш ініціативною і організованою є жінка. Вона відповідно чмирить самця. А жінки люблять порозказувати як "треба" і як "правильно". І дитина це бачить, і бачить як батько терпить це, бо він здобув жінку не своїм геройством і досягеннями, а просто територіально-випадково. Тому дитина не вчиться здоровому гумору і поступовій агресії, не вчиться діяти в умовах соціальної напруги. А вчиться мовчати, а потім вибухати істерикою.

Нібито римляни радили у завойованих народів насаджувати матріархат, аби виховувати слабкодухих зрадників і підлиз.

Залишкова присутність колонізатора

Окремі духовні і можливо генетичні нащадки колонізаторів залишаються ще довго і намагаються втримати свою зверхність, блокуючи здорові намагання суспільства відродитися.

Основні риси

• Вивчена немічність - індивіди надають перевагу збереженню існуючого порядку і відсутності експериментування, бо таке завжди каралося і традиції втрачені. Стосується і ставлення до бізнесу на постсовку.
• Ставлення до своєї культури як до вторинної - через відсутність культурної практики в тій чи іншій сфері.
• Механічне збереження змертвілих частин автохтонної культури (шароварщина)
• Страх осоромлення залишків автохтонної культури.

Страх осоромлення

Наприклад, українцю важко сміятися над Шевченком, бо українську кульуру і так висміюють і його лякає те, що навіть комічне висміювання (в хорошому руслі, мемінг) може бути сприйнято і своїми і чужими як особисте висміювання (глузування, пригнічення).

З іншого боку росіянин над пушкіним сміється вільно, безбоязно, бо над російською культурою вже не прийнято сміятися персонально, вона вважається великою і самодостатною і того хто заявить інакше швидше за все проігнорують. І тому він сміливо розвиває приколи на основі своєї культури, які успішно поповнюють цю культуру і насправді у вигідному світлі.

Таким чином по-суті страх невпевнених в собі українців виставити українську культуру на глум гальмує її розвиток.

Див. також

Портал "Суспільство"