Любомир Левицький - відомий український хуяч, а за сумісністю кінорежисер. Знімає повнометражні фільми з закосом під голівуд, вибір якого продиктований метою Левицького - просування українського кіно в Світ.
Основні біографічні відомості про героя статті можна дізнатися з Вікіпедії. Що стосується його творчої кар'єри, то уперше Левицький випробував себе в написанні сценаріїв для музичних та навчальних роліків, коли жив, працював і навчався в Німеччині. По поверненні в Україну він отримав пропозицію стати режисером першого українського молодіжного трилеру "Штольня", яку прийняв, і був сильно здивований, коли дізнався, що фільм побачать на великих екранах. Після цього Левицький продовжив кінокар'єру, але швидко зіткнувся з проблемою фінансування своїх проектів. Не маючи державної підтримки, Левицький змушений був працювати з приватними інвесторами, які згодні були вкладати гроші в його фільми тільки за умови отримання дивідендів. Як це, власне, і відбувається в кінобізнесі будь-якої держави. Звичайно, для отримання високих касових зборів кіно мало бути розрахованим не тільки на вітчизняного глядача, а й на іноземного, що дозволило би розширити аудиторію, тому Левицький взяв за приклад відоме в усьому світі голівудське кіно і почав знімати своє в такому ж стилі з усіма його перевагами та недоліками.
Штольня - Перший млинець і, як не дивно, зовсім не нанівець. Касові збори склали 120 тисяч доларів при бюджеті в 50 тисяч, і це при тому, що акторів Левицький набрав серед української молоді без досвіду зйомок або з мінімальним досвідом театральної гри. Сам фільм, як уже було зазначено вище, являє собою молодіжний трилер, у якому на компанію студентів полює містичний вбивця.
Ломбард - Другий млинець, і цей вже точно нанівець. Спроба зняти кримінальну комедію, схожу на картини Гая Річі, призвела до провалу на касових сборах. Єдиним світлим моментом у всій цій історії залишається розрив сраки російського актора Дениса Нікіфорова, якому дали одну з двох головних ролей. Дізнавшись, що в українському дубляжі його герой заговорив солов'їною, Нікіфоров пообіцяв не дивитися фільм навіть на общєпанятнам і потягнувся за нитками.
Тіні незабутих предків - третій фільм Любомира Левицького, молодіжний містичний трилер, у основі якого лежить древня гуцульська легенда. Цього разу героями фільму виступали тільки українські актори та професійні моделі. Зйомки проходили в Україні; в фільмі розкрито красу української природи, розказано про мольфарів, карпатських чаклунів та міфологію гуцулів. Для любителів глибинного змісту в фільмі є пара філософських сцен, а для цільової аудиторії - сцени з оголеними дівчатами та лесбійськими поцілунками.
#SelfieParty - четвертий фільм Левицького, український Project X. Як і в попередній картині, участь у зйомках брали українські актори. Кожен бажаючий прийняти участь у кастінгу міг відправити власне селфі за завчасно вказаною адресою. Було розглянуто кілька тисяч кандидатур і відібрано близько десятка головних і другорядних героїв, а також близько двохсот акторів масовки.
Меметичність
Кожен раз, коли новий фільм Левицького виходить на екран, в інтернеті розпочинається срач, учасники якого ламають списи над питанням, добре це чи погано - голівудський стиль кінокартини. Наводяться аргументи та контраргументи, сотнями їбуться чужі матусі, чотким пацанам із ПТУ вкотре пояснюють, що університет із "Тіней" - це дійсно існуючий в Україні Чернівецький національний університет, а капітан футбольної команди - це не тільки данина американській культурі, а й цілком реальний статус студента, який заробляє оцінки шляхом участі в міжуніверситетських спортивних змаганнях; зальотним москалям накладають повні комірці хуїв за висери "продались Америці, зняли кіно як в Голівуді". І тільки маленька частина адекватних глядачів оцінює акторську гру, роботу зі звуком та якістю відео, білі плями сюжету і якісь окремі сцени, але на тлі найактивнішої частини населення помітити їх майже неможливо.
