Коліївщина
Коліївщина - народний, локальний український флешмоб 18-го століття, коли бідняки різали багатих. Бачення різняться - від бунту голоти і бидла проти розумних освічених ляхів і до першої в Європі (а значить, і в світі) національної революції, що, до речі, робить українців найпершою нацією в світі(!). Загалом тема ця повна срачів - чи можна виправдовувати повсталих чи вони усі поганці і чи їх треба критикувати через віки. Політика, драма, хейт, дупобіль та зрада додаются.
Передумови
Коліївщина не була першим і не була останнім повстанням проти панів на теренах України. Але виявилася найбільш яскравим двіжом. Чому?
Вічними двома проблемами Жечі Посполитої були дурні та дороги віра-церква і довбойоби зі шляхти. Здавна ляхи сповідували католицизм, а ліцвіни-білоруси-українці - православ'я, що означало, що вірять вони в одного Бога, але очільником і представником Бога на землі вважають різних людей, що регулярно викликало ворожнечу і черговий виток Калі-юґи у вигляді класичної народної забавки - різання всіх підряд, хто не свої. Дуже багато разів ляський король обіцяв козацтву свободу віросповідання, але кожного разу щось ішло не так. Так сталося і цього разу.
Тодішній король Станіслав Понятовський, зазвичай слабкий і млявий політик, отримавши смачних піздюлєй від Катьки-конейобки (або й чогось іншого, він-то її фаворитом був), РАПТОВО випустив грамоту, яка зрівнювала в правах православних і католиків. Шляхтичі від такого фінту вухами зловили єбєйший прильот бугурт - це була остання крапля, яка буквально доводила польській аристократії, що зрада тотальна, король зливає країну російській імперії, берімо бойові стовбури і штурмуймо драбину Верховної Зради! І так, у містечку Бар, що на Волині, зібралася Барська конфедерація - польська шляхта, а також її любителі, які готові були відстоювати свої права і свою вищість над православними кметами зі зброєю в руках. Очевидно, що це вилилося в дуже несмачні пиздюлі для всіх некатолицьких гоїв. Хто ж міг подумати, що це викличе реакцію у відповідь?
І повіє огонь новий з Холодного Яру...
Вкраїнчики - не з тих, кого можна різати і вони навіть не пікнуть при цьому. Зібралися в монастирі, що в урочищі Холодний Яр, кілька козацьких лідерів, із яких можна згадати Максима Залізняка, Юська Шелеста(ініціатора повстання, який трошечки вмер від френдлі-фаєру ще в Холодному Яру), Івана Чалого. Ця братія почала звідти закликати до повстання проти пшеків, а згодом - перейшла до активних дій. Гайдамаки посвятили ножі в монастирі та й пішли собі воювати. Із Холодного ж Яру Залізняк як лідер повстання повів війська на різноманітні міста Правобережжя: Черкаси, Смілу, Богуслав, Канів тощо. Із кожним узятим містом ряди гайдамаків лише зростали, бо всіх конкретно підзаєбала шляхта з їхніми виєбонами, а братчики-гайдамаки то є найліпше товариство. Заради справедливості варто додати й те, що, ймовірно, не всі йшли воювати лише за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ - могли бути й ті, хто хотів нажитися/порізати жидів на халяву/слави лицарської здобути/за владу над цими землями повоювати(підкреслити потрібне). Багато міщан і селян якщо й не приєднувалися до безпосередньо повстання, то хоча б ішли громити маєтності своїх панів, які їм конкретно так набридли за часи рабської праці на них. Ляське військо, яке виставило в першу чергу міські гарнізони проти, як вони вважали, бидла, дуже швидко обісралися та зрозуміли, що це все діло світить ще однією Хмельниччиною. І, як справжні надмозки, знову відправили на придушення гайдамацького, майже козацького за природою, виступу козацьку міліцію на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Результат передбачуваний - Ґонта повторив маньовр реєстровців Хмельниччини і приєднався до повстанців Залізняка. Ситуація погіршувалася(для ляхів, звісно ж). Гайдамаки розвернулися на Умань, велике і укріплене місто. Якщо зможуть узяти його - можливо, вони досягнуть того, що хотів Залізняк, - відновлення козацької держави, хоча б у межах Брацлавського і Київського воєводств...
Облога Умані
Умань була дуже цінним містом для Ржечі Посполитої, бо саме через це місто йшла торгівля Польщі з Молдовою та османами. Відповідно, як і кожне подібне місто, Умань була серйозно укріплена. Оборона Умані могла би бути надзвичайно успішною для Ржечі Посполитої - серйозні стіни фортеці могли стояти доволі довго, особливо проти стихійного гайдамацького війська, до того ж, на оборону міста піднялися місцеві міщани, зокрема, греко-католики(які розуміли свій шкурний інтерес, щоб місто встояло), поляки(які ще більше розуміли розуміли свій шкурний інтерес) і євреї. Немало причин призвели до падіння Умані: перехід Гонти та його загону на бік коліїв, ненавченість оборонних мас(чєли в один момент почали палити з усієї зброї по гайдамакам і не вбили жодного, лол), зрештою, винними в жорстокій різні жителів міста, яка сталася після захоплення Умані, є духівники та учні місцевої уніатської школи, які вийшли з промовою до гайдамак, від якої в останніх стався сертифікований дупобіль. Тепер ляхи називають облогу Умані та все, що сталося потім, "Уманською різньою". Nuff said.
Піздець усіх сподівань
Барська конфедерація розгромлена силами польського уряду, московськими військами та українськими повстанцями. Побачивши міць та лють славних гайдамацьких воїнів, у штани наклали не лише ляхи, а й їхні тодішні друзі та союзники - кацапи (нагадуємо - тодішній король Польщі - фаворит Єкатерини II). Другі - у першу чергу тому, що злякалися перекидання цього руху на Лівобережжя, на "їхні" землі. Ватажків повстання, які, до речі, бачили можливість дружби з Москвою, було оточено московськими ж військами в Умані. Гайдамаки не чинили супротиву кацапським військам, за що й поплатилися - Залізняка, Ґонту й Неживого узяли в полон, Залізняка, як підданого єво імпєраторсково вєлічєства, побили батогами, таврували, вирвали ніздрі(няў!) та відправили на заслання в замкадські єбєня, як і Неживого. Існувала інформація, що по дорозі, на Полтавщині, Залізняк підняв ще одне "повстання", роззброївши конвоїрів і намагаючись утекти, але все ж доїхав до каторги, де, імовірно, і помер. Тим же козакам, які належали до польських підданих, перепало на горіхи погірше. Більше за всіх повинні бути мучити Ґонту - десять днів із нього повинні були здирати шкіру(няў^2!), а потім кожного дня відтинати по кінцівці(няў^3!) Але, побачивши, шо Ґонта як істинний ґіґачад стійко тримається під час першого етапу, стратили його вже на третій день. Рядове гайдамацтво було страчено. Піздець усіх сподівань, як природній стан другої половини XVIII-XIX століття для України, продовжився і далі.
Еталонна зрада. Участь запорожців у придушенні гайдамаччини
Залізняк дуже хотів повернути Гетьманщину на всі землі, на яких відбувалася Коліївщина. Рада проголосила його гетьманом і князем Сміли, на землях, охоплених повстанням, почалися спроби повернути козацький устрій. РАПТОВО від цього найбільший буґурт зловили не ляхи, і навіть не москалі, а свої ж, запорізькі козаки, зокрема їхня старшина. Не останню роль у дупоболі запорожців зіграло й те, що Залізняк і решта ватажків Коліївщини не визнала зверхності низового отамана. Тому Калнишевський, тодішній отаман Запорізької січі, повів козаків воювати проти гайдамак у числі передових загонів катєрєнінскіх карателів. Дуже багато гайдамак було взято в полон. Від такого ахуєло рядове козацтво і підняло бунт сіроми. Калнишевський і козацька старшина відсиділася в московських шанцях, поки регулярні війська країни Моксель не придушили повстання. Що іронічно, самого останнього отамана Війська Запорозького Низового Петра Калнишевського всього через якийсь десяток років чекає така ж незавидна доля, як і в Залізняка - за наказом єкатєріни по закінченню турецької війни генерал Текелій оточив і зруйнував Січ, а її отамана відправили на Соловки(ні, не в лагєря, як за совка, але в монастир), де той прожив ще чортзна-скільки років і вмер у щасливій старості в 116(!) років. Для розуміння - дід устигнув пожити у XVII, XVIII і кілька років у XIX столітті.
Вплив
Коліївщині присвячено дуже багато віршів Нашого Сонця Нації, Головного Духовного Вождя України, Найвеличнішого Поета Всіх Часів І Народів, Ікону Кожного Українця, Найбільш Осяйного Кобзаря Всіх Часів і Народів Тараса Григоровича Шевченка, оскільки особисто Він любив гайдамаччину з часів, коли почув про неї від діда Івана в Кирилівці малим Тарасенятком (звісно ж, із вусами, він народився із ними). Про гайдамаків любили бринчати балади на кобзах і навколишні кобзарі, бо слухачі полюбляли, за українською традицією, потужити за старим часами і побідкатися на свою реальність. Із теми гайдамаків особливо виділяється епічна (причому в обох сенсах цього слова) поема, раптово за назвою "Гайдамаки":
|
...Гайдамаки Стіни розвалили, Розвалили; об каміння Ксьондзів розбивали, А школярів у криниці Живих поховали. |
Гайдамаччина як явище, в тому числі завдяки Шевченку, справила немалий вплив на майбутні покоління вкраїнчиків - так, наприклад, у кінці ХІХ століття відомий політик західних земель України і посол до Райхсрату Кирило Трильовський (так-так, той западенець із смішною шапкою, про якого люблять питати на ЗНОНМТ), засновує мережу спортивних товариств "Січ", від яких тогочасні ляхи сєрли цеглою як скажені. Адже ходили чутки, що там тренують страшних українців-терористів-сєпаратистів для майбутніх заколотів і різання польських "chłopcy w majtkach". Додаткові бали за назву "Січ" - там виховають нове покоління гайдамак, назва-то яка!
Підсумок
- Українці й досі сперечаються між собою, чи треба засуджувати повстанців.
- Ляхи і досі серуть цеглою.
- Москалям і досі похуй, бо вони ніхуя не знають про тогочасну історію.
Див. також
- Холодний Яр - місце, звідки все й почалося
- Річ Посполита - стаття про ще один флешмоб XVIII століття, але міждержавного рівня
| |||||||||||||||||||||||||
