Жлоб-арт

Жлоб-арт - це такий сатиричний, їдкий та цинічний український напрям у мистецтві за який не соромно, а соромно за тих кого цей жанр висміює. Адже все що можна побачити в жлоб-арті можна побачити просто покинувши свою квартиру, та прогулятися по найближчому мікрорайону або ринку.

Над ким сміємося?

Мухарський та його однодумці-художники (наприклад, Іван Семесюк), через роздратування від масового жлобства українців-хохлів, започаткували культурний напрямок. В ному вдосталь стьобу над гопничками, товстопузими "дядями Васями", сірою буденністю індустріальних околиць та мамою-зоною. Восени 2013 року Мухарський презентував годну книгу "Жлобологія", на Львівському форумі видавців, посадивши у клітку, двох «тварин» вимираючого виду - «гопніків троєщинських», демонструючи відвідувачам як анти-приклад. «Жлоби не читають книжок. Тому, дітки, подивіться, у кого ви можете перетворитись, не читаючи», - сказав Антін Мухарський, час від часу попереджуючи людей, щоб ті не наближались до клітки, адже там – «небезпечні тварини». «Взагалі, герої не тільки вони. Тут ще мала б бути клітка з депутатами Верховної Ради, клітка з гламурними дівчатами - такими, тупенькими блондинками. Багато є різновидів жлобства, всіх вивозити та демонструвати було б дуже проблематично», - сказав Антін. [1] Взагалі, жлоб-арт — ще досить молодий і роботи митцям тут непочатий край. Ви ж розумієте, що шансончик, гопота, пропиті до кісток дяді в треніка нікуди не зникнуть з наших міст ще довгі десятиліття. Так що краще над усім цим сміятися, ніж депресивно горювати на кшталт "куди ми котимося". Тим паче, що це значно краще, ніж бути таким самим, як персонажі жлоб-арту.