Creepshow
|
Creepshow — культова стрічка 1982 року, антологія жахів. У той час як вона по сенсу і формі є даниною поваги коміксам жахів 50-х років, вона сама породила купу наслідувань і по суті відродила інтерес до жанру в кіно.
Вічна класика
У 40-х роках в США утворилося видавництво EC (Educational Comix), яке пробувало видавати наукові та біблійні історії в доступному коміксовому форматі для дітей. На той час мода на серйозну науку ще не була така вирощена фантастичними жанрами і діти радше читали про чергового супергероя, вкушеного твоєю мамкою, ніж про якихось там науковців (уже через 20 років Доктору Хто в розпал космічних гонів клоуни в масках не заважали).
І от стається легендарна подія: у 1949-50 роках до керма видавництва приходить син засновника — Біл Ґейнс, змінює назву видавництва без зміни бренду на Entertaining Comix і починає випускати історії жахів та вбивств. Вони відразу захоплюють увагу діточок, вони просять ще. Так народжуються кілька коміксових серій: «Історії зі склепу», «Притулок страху» чи «Сховок жаху» — пафосні назви, але суть усіх була та сама.
У кожному з коміксів якийсь персонаж (в «Історіях зі склепу» це був охоронець склепу) розповідає історії про жахливі пригоди за участю якогось потойбіччя чи фантастичної розробки самих людей.
Перспетиви не намальовуються
Скінчилося все традиційно. Зі зростанням популярності коміксів серед дітей зростала їх «популярність» серед дорослих, а особливо прокурорів і суддів, які належно оцінили чтиво і почали звинувачувати видавництво у сприянні підлітковій злочинності. Їх процензурували, утворили якусь асоціацію (куди не пустили ЕС).
Врешті останньою краплею стала історія «Судний день» в одному з коміксів. У ній космонавт Галактичної Республіки прибуває на планету, аби вирішити, чи можна їй дозволити приєднатися до республіки. Він виявляють, що на планеті мешкають роботи синього і жовтого кольору, які нічим не відрізняються всередині, але при цьому одні пани, а інші раби. Космонавт-представник вирішує, що вони ще не можуть стати частиною республіки, а коли він сідає в зореліт і знімає шолом, виявляється, що він чорний... у 1955 році в США.
Як пізніше сказав один із режисерів фільмів у подібному жанрі, «Історії з Крипти не зробили з мене злочинця чи вбивцю, вони зробити з мене режисера.» Єдиним, що лишилося тоді від EC, був журнал «Мед» з його маскотом Альфредом І. Ньюманом (якого ти РАПТОВО добре знаєш і бачив), який проіснував аж до кінця 2010х.
Британський підхід
Оскільки у США подібні історії тоді вважалися невартим уваги лайном (принаймні, лобіювалося таке ставлення), то першими прокинулися британці, і в 1970-х студія Amicus Production (з лат Amicus — друг) склепала пару фільмів по історіям з коміксів, які так і звуться: «Історії зі склепу» та «Сховок жаху».
Фільми доволі картонні, але дивитися можна. Щонайменше непогані. Але жанру явно не вистачало чогось цікавого, якоїсь родзинки, оживлення.
Кріпшоу!
У 1980-х роках підросли колись юні читатчі EC-коміксів режисер Джордж Ромеро (засновник жанру зомбі) і Стівен Кінг (ну, ти зрозумів), і вони вирішили об'єднатися та створити щось схоже, але своє.
Перші особливості фільму, які кидаються в очі:
- Початкова сцена, яка є прямим покликанням на сприйняття коміксів у 50-х роках. У ній батько сімейства рішуче викидає такий комікс як сміття. Звідти ж і одна з крилатих фраз фільму: «Для того Бог і створив татків, крихітко».
- Загальні коміксові ефекти 50-х інтегровані у фільм, що виглядає дивакувато, але по-своєму круто і елітарно.
Самі ж історії у фільмі (яких п'ять) написані самим Кінгом і, як і все його чтиво, мають подвійне дно в жаханні. З одного боку, це власне трупи, зомбі й інша моторошна зараза. А з іншого, з них так і випинаються соціально-психологічні архетипи, від яких лячність набуває глибини.
Фільм не був касово вибуховим через специфічність жанру, але став культовим. Навіть реальний комікс намалювали аналогічний до того, який фігурував у фільмі.
Муха-повторюха, я все мамі рокажу
Як і все хороше, Кріпшоу захотілося повторювати багатьом і в різних формах.
Продовження Кріпшоу
У 1987 рцоі зняли другу частину, яка значно слабша за оригінал як по бюджету, так і по постановці, так і по сюжету. Переглянути можна, рівень десь такий як у фільмів Амікуса. Третю частину Кіпшоу ми не рахуємо, це вже зовсім пізня фанатська доробка.
Також у 2019 році вийшов серіал з такою ж назвою, який ліпший за другу частину фільму, але теж нічого особливого.
Відродження Історій зі Склепу
Новий подих після успіху Кріпшоу відчули екранізації історій із комксів EC. У 1989-96 роках знімався серіал, який нібито показували і в Україні, після нього франшизу закріпили і мультсеріалом та кількома фільмами. Останній вийшов у 2001 році, тобто дуже давно.
Інші приклади
Звісно, не могло були і без незалежних наступників. Але і з них не особливо багато гідних робіт. Вирізняються хіба що «Історії з темного боку» (фільм і серіал), вони хоч якось стильні і навіть лякають. Доволі посередніми є «Нічні жахи» та «Трилогія жаху»" 1,2.
Також за під натхненням від перегляду Кріпшоу були написані вітчизняні анімешні Лютневі історії.
| ||||||||||||||||||||||||||||
