Хіро Онода

Хіро Онода (1922-2014) - легендарний японський солдат, що 30 років партизанив на Філіппінах після закінчення 2-ї Світової.

Філіппіни і японці

Хіро Онода був звичайним молодим японським рядовим, а потім лейтенантом якого мобілізували на війну. Родом він був з сім'ї де батько пройшов кар'єру від журналіста до чиновника та дрібного депутата міської ради. Хіро знав китайську і англійську мови і був відправлений в учєбку для молодих офіцерів на окупований філіппінський острів Лубанг, де японці окопувалися в очікуванні невідворотного американського десанту, бо на дворі був вже кінець 1944-го року і японський імперський флот вже кілька разів отримував дуже відчутних пиздюлів і лежав на дні Тихого океану. Питання було тільки в тому, де саме американська армада висадиться. У японського командування була єдина задача - якомога довше триматися і вбити якомога більше американців. Ніхто серед японців на той момент вже не сподівався на перемогу, але здаватися для них було нісенітницею. Виховані в традиції старих легендарних самураїв японці у своїй більшості ладні були самовбитися або убитися в банзай-атаках коли закінчувалися набої і снаряди.

Онода встиг наполовину пройти курс розвідника та диверсанта і поспіхом був кинутий зі своїм загоном в 4 чоловіки в бій. В учєбці адекватні офіцери наказували йому ні в якому разі не суїцидитися і не давати це робити підлеглим. Американці в свою чергу без проблем висадилися на острові і швидко розмотали оборону японців, бо постачання у самураїв було хуйовим, а з неба постійно падали тільки американські бомби. В результаті хаосу і незгоди з частиною офіцерів (самовбиватися або стати черговим юнітом банзай-атаки Хіро не хотів) Онода пішов зі своїм загоном в джунглі щоб проводити партизанську війну. Там завів собі вміло замасковану базу і почав свою епічну історію, яка його і прославила.

Лубанг - джунглі, джунглі і ще трохи джунглей
Краєвиди острова і метеостанція в часи партизанщини Оноди

Партизанщина і мотиви

Онода і його маленький загін жили в хащах, де створили собі справжню криївку, посеред маленького джерела та печер, яких на острові дофіга. Ощадливі японці крали у селян їжу, лякали їх або просто убивали і забирали те, що потрібно. Усі роки місцева влада та американці знали що десь там сидять японці, але далеко в джунглі не заходили. Кілька поліцейських та чиновників було теж убито. На диво добре японці пристосувалися до життя в джунглях, полювали на диких тварин і в'ялили їх м'ясо. Регулярно їм з літаків скидували газети, журнали та передруки наказів японського командування про капітуляцію. Хіро та його люди це підбирали і читали, але вважали ІПСОхою ворога і не вірили, що їх імперія впала. Японський уряд неодноразово відправляв на острів пошукові місії, але партизани їх уникали. Філіппінська поліція проводила рейди і встигла застрелити кількох партизан. Кілька разів Хіро і його спільники оголошувалися мертвими, але партизанщина продовжувалася.

В якийсь момент Хіро знайшов радіоприймач під час одного з набігів на місцеву американську маленьку метеостанцію і слухав що там відбувається в світі. Цікаво, що японці були в курсі як ядерних бомбардувань, так і війн в Кореї та В'єтнамі, але пояснювали це собі так - то не китайці і комуністи воюють, то Квантунська армія Японії пішла у наступ в Кореї, а у В'єтнамі Імператорська армія ось ось дотисне американців.

Спроби витягнути Оноду з лісів продовжувалися. До справи в 1970-х підключився один студент-мандрівник Судзукі Норіо, який наслухався багато історій про таємничих солдат імператорської армії і вирішив ризикнути - поїхав шукати Оноду на Лубанг. І таки знайшов старого вояку. Спочатку на контакт той важко йшов, мало не застрелив юнака, але потім навіть сфотографувався зі студентом, вів з ними довгі розмови про сучасну Японію і стан справ. Судзукі намагався переконати Хіро вийти з лісу (на той момент Оножа вже жив у лісі сам), але вояка упирався - вимагав прямого наказу від командира. На його щастя студент виявився настирним і поїхав з фото-пруфами в Японію, знайшов колишнього командира для Хіро і підняв на вуха усіх, щоб вони нарешті полетіли і витягли партизана на божий світ. Бо за законами Філіппін Хіро світила смертна кара через його витівки - треба було втручання уряду Японії для помилування.

1974 рік. Фото зі студентом-ентомологом, що знайшов партизана в джунглях
Кінець життя в джунглях
Тріумфальне повернення

Повернення

Одразу постає питання - чи сприймати Оноду як фанатичного, промитого пропагандою солдата, що відмовлявся думати головою і був сповнений імперською пропагандою і шовінізмом чи він приклад неймовірної відданості своїй справі, навіть не дивлячись на безглуздість дій? Як оцінювати його думки та дії з нашої точки зору і для нашої сучасності. Адже навіть після повернення додому Хіро публічно ніколи не засуджував дії власного японського командування і до самої смерті був активним учасником багатьох японський спілок правого толку, що форсили традиціоналізм, більшу увагу до виховання молоді і усіляке шанування старої доброї Японії і загиблих японських вояків. По поверненню його травили японські демократи та соціалісти як "останнього з імперіалістичних могікан" через його погляди і ту велику кількість філіппінців, яких він встиг убити після 1945 року партизанячи. Японське суспільство настільки було некомфортним для Хіро, що він швидко знайшов собі дружину і на 10 років перебрався жити в Бразилію, де завів собі ранчо. Коли пристрасті вщухли і старий партизан звик до нового світу, він повернувся в Японію, але продовжував навідуватися в Бразилію.

Хіро Онода щиро вірив у справу Японської імперії і не піддавав сумніву, що його співвітчизники щось там робили неправильно в окупованих країнах. Звісно про нього було знято художніх і документальних фільмів різної якості.

Та і, чесно кажучи, його історія не одна така - адже існує купа прикладів подібних японських вояків, що відправилися партизанити в джунглі і навіть знаючи про капітуляцію Японії, в тих джунглях на островах і згинули. Лише одиниці таких щасливчиків через роки все ж вийшли з лісів та здалися. В вікіпедії міститься навіть окрема стаття з таблицею таких японських вояків, що партизанили або ховалися по 2-3-5 років, найбільші рекордсмени як Хіро, підтверджено дотягнули аж до 1970-х років. Серед цікавих таких вояків був навіть тайванець, родом з одного аборигенного племені, Teruo Nakamura який ховався серед лісів Індонезії аж до 1974 року і після повернення, коли йому розповіли, що Тайвань вже окрема держава, заявив, що його це не турбує, бо він продовжує вважати себе японцем.