Троєщина
Троєщина (Троя, Вигурівщина-Троєщина) - легендарний масив міста Києва, який відомий своєю чоткістю та непривітністю місцевих аборигенів. Колишне село, що було долучене в склад Деснянського району міста у 1988-му році. Втім, включення села-супутника до столиці Української держави не змінило менталітет місцевих, які, здається, й досі живуть цілком собі сільським життям.
Історія
Перші поселення району Троєщина відомі з часів неоліту. Вперше місцевість згадується у літопису від 1026 року, тоді на місці Троєщини був розташований заміський князівський палац «Рай» (або «Радосинь» — у інших джерелах), а також церква Святого Юрія. З 1240 року палац стає заміською резиденцією київських князів.
У XV столітті тут розташовувалось «Олелькове городище» — замок київського князя Семена Олельковича. Можливо, від назви цього замку походить назва урочища Городище, яке розташоване на околиці села. При замку виникло село Милославичі, яке згадується у літописах з 1151 року. Адміністративно ця територія до 1471 року входила у склад Київського князівства, згодом — Київського воєводства Литовсько-Польської держави.
За деякими версіями, у 1608 або 1609 році село було спалено під час конфлікту між шляхтичами. В тому ж році міський городничий Станіслав Вигура заснував невеликий хутір, з XVII століття ці території згадуються лише як Вигурівщина.
У ХVI ст. територія майбутньої Троєщини належала Троїцькому Больницькому монастирю Києво-Печерської Лаври і називалася в документах «ґрунт Троїцький» або «Чурилівщина». В 1558 р. київський війт Мелешкович купив село та острів Чотанове. Це село Чотанове існувало ще 1720 р., проте згодом воно зникає з документів.
Троєщина ж вперше згадується як село «Троєтчина» у документах 1670 року.
Місцеві землі постійно були об'єктом суперечок між Троїцьким монастирем та мешканцями сусіднього села Вигурівщина. Зокрема, як свідчать архіви, одну з таких суперечок розглядали ще на початку XVI століття. За наказом Богдана Хмельницького, аби покласти край земельним конфліктам, у 1657 році київський полковник Дворецький здійснив обміри і встановив межі Вигурівщини. Проте, межі між Вигурівщиною та Троєщиною переглядались ще декілька разів, зокрема у 1704 році — за наказом митрополита Ясинського та у 1712 році — за ініціативою гетьмана Івана Скоропадського.
Не пізніше 1725 р. у селі було збудовано Троїцьку церкву.
В часи Гетьманщини — Гоголівська сотня Київського полку.
З 1764 року — село Київського повіту Київської губернії, з 1782 року — Київського повіту Київського намісництва, з 1796 року — у складі Малоросійської губернії.
З 1802 по 1902 рік вона входила до складу Броварської, а з 1903 по 1923 рік — Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.
Троєщина не завжди знаходилася там, де і зараз. Однією із найсильніших повеней на Дніпрі була повінь 1877 р. Троєщина тоді суттєво постраждала від стихії, тож село було перенесене на декілька кілометрів далі від берега Десенки. Перенесення села відбувалося поступово. Є відомості, що на вище місце було перенесено церкву. А про старе розташування Троєщини сьогодні нагадує урочище Старе Село, що знаходиться на березі Десенки південніше затоки Доманя.
У 1923–1927 роках село належало до Броварського, а потім у 1927–1930 роках до Київського району Київського округу. У 1930–1937 роках село входило до складу Київської приміської смуги. У 1937 році було відновлено Броварський район, до якого увійшла Троєщина.
27 вересня 1943 року нацики спалили 436 дворів села Троєщини. Вже 29 вересня Троєщину зайняли коммі.
За рішенням Київського облвиконкому від 10 травня 1958 року Троєщина і Вигурівщина були об'єднані в один населений пункт під назвою Троєщина. В квітні 1960 року було відкрито автобусний маршрут № 6. До 1965 року вулиці Троєщини не мали назв, і лише розпорядженням виконкому Троєщинської сільської ради від 18 грудня 1965 року вони отримали назви, що збереглись дотепер. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 5 березня 1982 року більша частина села Вигурівщина (в Указі — частина села Троєщина ) була включена до складу Києва.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 серпня 1988 року село Троєщина було включене до складу Києва.
Первісним проектом житлового масиву Вигурівщина-Троєщина передбачалось знесення села Троєщина[1], але економічна криза початку 1990-х років та відсутність метро фактично зберегли село від знесення (було знесено лише парний бік Польової вулиці).
Локації
Населення
Жителі історичної місцевості на півночі лівого берега міста каштанів нагадують вікінгів, які щоранку набігають на Київ, паралізуючи рух на Північному мості, а ввечері їдуть назад з віджатим кров'ю і потом заробленим крамом. Не слід думати, що їм самим подобається перенавантажувати рух на найважливішій артерії, що поєднує північ міста, однак благання троєщенців щодо проведення метро в їх місцину так і залишаються обіцянками мерів та локальним мемом киян. З одного боку, це необхідно лишень оркам з півночі, які величезним напливом (населення району складає приблизно 280 000 рил) переповнять метрополітен. З іного боку, навантаження на Північний міст не може й надалі залишатися таким сильним. Проблему варто вирішувати.
У культурі
Гурт "Жадан і собаки" у 2019-м році опублікував пісню, цілком присвячену предмету статті. В ній Жадан у всіх барвах змальовує брутальне життя та світогляд місцевих.
Антін Мухарський у 2020 році видав книгу "Троєщинське євангеліє" в якій чудово проілюстроване життя місцевої гопоти, мафії та інших вурдалак.
Вікторіанський під'їзд
Якийсь місцевий вар'ят вирішив оформити свій 13 поверх обісраної багатоповерхівки за адресою вул. Радунська, 26 у Вікторіанському стилі. Там навіть сцяти у ліфті якось соромно. Все ж, хочеться зробити це шляхетно. Не насцяти, а справити біологічну потребу, хо-хо-хо. Вхід на цей арт-об'єкт вільний і безкоштовний (за проникнення у під'їзди наче не платять), але скоріш за все вам виверне кишені люб'язна інтелігенція королівської крові, яка ввічливо поцікавиться, куди ви прямуєте і чому прийшли на їх мисливське угіддя.
Галерея Троєщини
Див. також
Покликання
- ↑ Дарма цього не зробили