Архів:Нічия (УБК-оповідь)
Попри те, що Нічия-чян була маскотом Нічану, оповідання з нею написані на Кропивачі у світі УБК.
Частина 1
Я часто лягаю подрімати вдень, от і сьогодні вирішив прилягти.
Отже, врешті я відчув, що мене взяв сон. Очуняв я вночі на великій галявині біля річечки. Згори було ясне небо. Раптом з боку берега донісся м'який негучний голос:
- Ти... з тобою все добре? Ти мене чуєш?
На березі виднілася дівчина 19-20 років азіатської зовнішности з яскраво блакитними очима з синяками під ними та блідо-блакитним волоссям з сумкою за спиною. Навколо неї літав якись чорний крилатий кіт.
Я до неї підійшов. Не встиг розгледіти, як вона глянула мені у вічі та спитала: - Який зараз рік? - 27 квітня 2020-го - впевнено промовив я.
Після чого вона благаюче, та тихо промовила: - Врятуй нас... будь ласка, врятуй. Нічого не зрозумівши, я спитав: - Від чого чи то кого? Що трапилося? - Колись ми жили на борді неподалік звідси. Борда була досить таки малоактивною, проте затишною. Останнє, що пам'ятаю - це як пізно восени до нас увірвалися люди в формі. Отямилась лише кілька днів тому, кіт ж, що поряд зі мною, повідомив, що він вже третій тиждень, як притомний. І от, я зібрала речі і з котом пішла на пошуки нового дому. - А зі старим що? - Бачиш, відносно цілими лишилися лише дві дошки; на місці ж решти цілковиті руїни.
- Тобто ти хочеш, щоби я вам двом знайшов новий прихисток? - Так, і бажано пошвидше. Ми не можемо довго існувати в безбордному просторі. - Добре, я знаю одну борду недалеко, намагатимуся вас прилашту...
На цьому мій сон обірвався. Я зірвався з ліжка, бо згадав, що на плиті готував обід. Після того, як повернувся з кухні, першим ділом зайшов на борду, щоби переповісти вам цей сон.
Як думаєте, вона ще повернеться?
Частина 2
« Вона завжди повертається. Думки впродовж дня і символічні вчинки слугують каталізатором цих "стосунків уві сні". Щоб не зійти з розуму і не почати копирсатись у собі слід спиратися на (заклято-раціональне) освідомлення існування чужого життя інших людей, їх інтересів і поведінки. Таким чином з'являється цілий світ думок-ниток, кожна з котрих виділяється поміж інших ледвепомітними деталями, чарівними ефектами та спорідненими змістами.
"Гарні образи народжують гарні думки, а гарні думки ведуть до красивих дій." (Платон) »
— 160849
Отже, >>160849-безос виявився правим, і по завершенні вчорашнього для я знову ліг спати.
І знову мене огорнув сон. І знову я перед нею, і знову чую те саме питання: - Все добре? Я ствердно киваю. Після її питання: - То що? Вдалося прилаштувати? - Ходімо. Це недалеко - відповів я. Вона ніжно всміхнулась.
Ми попрямували вздовж берега вниз за течією. Над нами, як і раніше, було ясне зоряне небо, по той бік річки розкинулися зарості буряку. Тихий дзюркіт річки і крил кота створює приємну, невимушену атмосферу. Слідкуючи, щоби не спіткнутися і не впасти, ми одночасно дивимося один одному у вічі і на зорі. Раптом я звернув увагу на синяки: - Чого в тебе очі втомленими виглядають? - А, ти про це? - вона, всміхаючись, торкнулася рукою до синяків - я часто вночі сиділа, недосипала. - Це черррррез самотність. - тихо промурчав кіт. - Але це вже зовсім інша історрррррія. - Менше з тим - сказав я.
Нарешті ми дійшли до дороги. Обійшовши блядей, ми попрямували в напрямку замка-Файначівця. Здалеку виднілися якісь руїни.
- Знаєш, - сказала вона - раніше я частенько любила виходити за межі своєї борди. Вона показала пальцем. Там ледь виднівся розвалений некоподібний маєток з невеликим будиночком поряд і якоюсь аномалією неподалік. - Досить часто ходила до Учану й Драматики, іноді заходила на Краут та Форчан. - продовжила вона. - Тепер нема ні Крауту, ні Учану - сказав я, вказавши на зруйноване місто поряд. - Якщо ж це Учан, то де ж пам'ятник у вигляді лого при вході? - Еммм... його... сперли. Словом, це довга історія. - І що це за замок такий не доглянутий? Раніше його тут не було. - Це Сашко собі збудував, той що Потурнак. Там частенько кропивчани перечікують вайпи. - Потурнака знаю. Проте я помітив, що її щось хвилювало. Вирішив спитати прямо: - Що трапилось? - Та нічого, - сказала, відхиливши голову - стільки всього змінилося за ці роки, поки мене не було. - Всякі зміни на краще - відповів я. Її настрій помітно піднявся. - А ця борда ще далеко? - Та ні, ми вже майже дійшли.
Не зчулися, як вже проходили по Дірявій греблі, що вела до головного входу в місто. Ще треті півні не співали, а у водосховищі вже тихенько бавилися ракопічкурики. Кіт намагався схопити одного з них, проте невдало. - Ну ось, ми майже на місці. Ти куди далі? - Не знаю, певно пошукаю по оголошеннях собі житло, щоби переночувати. - То може якось ще зустрінемося? - Я не проти. Давай наступної ночі на головній пло...
Я прокинувся від дзвону будильника. Поснідав, вмився і пішов на пари. Врешті добрався до комп'ютера, щоби переповісти цей сон.
Нічиє, ти тут?
Частина 3
...Отже, стояв я в домовлений час на центральній площі коло пам'ятника Кропивницькому. В руках тримав букет блакитних квітів і невеличкий пак, які я купив незадовго до закриття магазинів. Сподіваюсь, їй сподобається.
І ось, через кілька хвилин вона виходить: вбраніша, охайніша та з лицем ясним: швидше за все вона виспалась таки. Вручаю і кажу їй: - Привіт, це тобі. Вона такого наче не чекала, але, швидше за все, їй сподобалось. Видно лиш було, що настрій її помітно піднявся. - Дякую дуже! - сказала вона. Полегеньку я на себе беру ініціативу: - Ну що, ходімо в кіно. - Ходімо!
Було вже далеко після опівночі, проте, як не дивно /с/інотеатр ще працював. Хітом цього сезону був фільм "Кіна не буде", тому ми купили два квитки на останні ряди. Те, що кіно крутили під відкритим небом, додавало атмосфери невимушеності. Сидячи на останніх рядах в майже порожньому залі, ми мимохіть торкнулись рук один одного, після чого перетнулись і наші погляди. Після фільму я спитав: - Ну, як фільм? - Гарний фільм, сподобався, а тобі як? - Чесно кажучи, фільм, хоч і не дотягує до рівня форчанівських фільмів, вийшов цікавим. - Що тобі сподобалось найбільше? - знову спитав я. Вона відвела голову й зашарілась. Більше я не хотів її змушувати почуватись незручно, тому ми спокійно пішли.
Поверталися ми, вже тримаючись за руки. Була її черга вести, тому я спитав: - Ми зараз куди? - Давай додому до мене. В принципі це був чи не єдиний варіант, бо по опівночі в місті робити майже нічого: окрім театру відкритий тілько манґа-бар в /а/, проте до нього йти далеченько звідси.
Прийшли ми на диво швидко, оскільки вона знайшла квартиру на центральній площі, з балконом, що виходить на море. Будинок на диво охайний і чистий. Піднявшись на третій поверх, вона жестом запросила мене увійти. Я лагідно одчиняю двері, заходжу і роззуваюсь.
Квартира була досить просторою як на двокімнатну та чистою. В кошику у спальні спав кіт. Роздягнувшись, ми пішли на кухню. Нічия взялася готувати чай. Під час готування вона втамувала мою цікавість щодо ціни: - Цю квартиру я взяла за десять тисяч кропиванців, майже задарма. Я здивувався такій дешевій ціні. - Справа в тому, що через виїзд якомусь анону терміново треба було збути її. - Тепер зрозуміло.
Нарешті чай був готовим, а печиво стояло на столі. Нічия сіла і перехопила ініціативу: - Можеш мені дещо пообіцяти? - Так? Вона помітно захвилювалась. Як і я. - Можеш мене час від часу провідувати? Хоча би раз у тиждень? Справа в тім, що я страждаю від самотності. Кіт мене підтримує, проте часто цього недостатньо. Це одкровення вразило мене до глибини душі: як ж її проблеми схожі на мої. Я не подав виду. Проте спільні проблеми все ж ліпше вирішувати спільно. - Звісно, - погодився я - я тут недалеко живу, тому проблем це не спричинить. Ти також можеш до мене приходити, коли зможеш, буду вдячним. - Добре! Її настрій миттєво піднявся. - Скоро світанок, ходімо на балкон - запропонував я. - Давай.
Ми перемістились на балкон. Попиваючи чай, ми годинами мило балакали про те-се. Небо почало розвиднюватися. Врешті запанувала тиша. Я вдивлявся в її прекрасні блакитні очі, а вона, в свою чергу, в мої. Це була мить істини, тому я зібрав сили і тихо, лагідно промовив: - Ти мені подобаєшся. - Ти мені теж. Не залишай мене - відповіла вона. - Я тебе ніколи не покину. Небо ставало все яснішим. Наші обличчя, рухомі невидимою силою, почали наближатись. На вулиці майже нікого не було, а на пірсі потихеньку почали прокидатись мартини. Ми в унісон закрили очі і обняли один одного. Раптом я подумав, що зафейлю, проте прогнав дурну думку. Зійшло сонце. Це була найкраща мить в мому безосібному житті. Всі свої почуття ми висловили в одному-єдиному поцілункови. Закінчивши, ми востаннє за оповідь глянули один на одного і вже не могли відірвати погляди...
Нарешті я цього ранку встав сам по собі. Без будильника, без нічого. За вікном було ясно й співали пташки. В мене був радісний настрій, адже попереду був зовсім новий день.
Кіне... Епілог
- Стійте! - викрикнула Ні-чян - Найкращий спосіб віддячити та допомогти мені - це творчість. Пишіть історії, малюйте арти, словом, наповнюйте цей світ новими барвами!
І пост-скриптум: з того моменту ми стали зустрічатися щодня. Навіть так: ми стали зустрічатися. Більшість моїх життєвих проблем вирішилась. Або я їх вирішив. Подорожі додали в світ нові враження, а Нічия - натхнення.
Тепер точно кінець. Цієї історії.