Maintenance script: Imported from text file

2024-06-02T19:53:22Z

Imported from text file

Нова сторінка

{{Цитата|Українці не какають, не їбуться і не матюкаються.}}
'''Страх осоромлення''' (комплекс Шевченка) — панічний страх учасника довільної українізаційної справи перед осоромленням його самого, [[Українізація|українізації]] чи [[Україна|України]] «негідними» діями якогось іншого громадянина чи активіста. Має безпосередній зв'язок з [[Хуяч українізації|хуяльністю на благо українізації]]™.

== Why so Шевченко? ==
Життя самого [[Тарас Шевченко|Шевченка]] і його погляди не мають жодного стосунку до цього комплексу. Натомість Шевченко став одним з ключових моментів його розвитку і популяризації в рамках української національної ідеї.

Уже з кінця 19-го століття життя й доля Шевченка як простонародного страждальця за українську мову й культуру стають предметом сакралізації серед національно-патріотичних кіл. Шевченко — не єдине джерело такого натхення, але ухил до страждання і віктимізації за українську культуру замість авантюризму за неї стає явним. Зокрема це видно у творі [[Іван Франко|Франка]] «Каменярі», де борець неодмінно має класти життя і робити визначний внесок у примарне щастя майбутніх поколінь. Формуються засади майбутніх мемів про [[Журба|журбу]] і [[Справжня українська печаль|справжню українську печаль]].

Усе це підігрівається соціалістичними рухами, які активізуються на початку ХХ століття. А оскільки ініціативних буржуїв вони вважають раком суспільства (ну не культуролохи-страждальці же), то українська ідея вбирає й ці образи. За [[Серсер]]у патерн ще більше закріплюється форсом Шевченка як народного мстителя проти буржуазних нахилів і вузьколобих націоналістів.

Дуже просто збагнути суть цього ідеалізованого образу українця з порівняння Шевченка (щонайменше яким його уявляли, поминаючи незлим тихим словом) та [[Російська література|Пушкіна]]. Якщо перший — це винятково мистецька людина і страждалець (хоча реальний Шевченко, знову ж, був не зовсім таким), і цим українець пишається і старається бути такою ж недоторканно примадонною, то Пушкін — це офіційно гуляка, авантюрист і всюди свій чувак, і таким пишається росіянин і прагне бути на нього схожим.

Українці в цьому не самотні, як і росіяни. Всі [[постколоніальний синдром|постколонізовані]] й постколонізуючі народи мають приблизно ті самі тенденції. Байрон і Шекспір позиціонуються як авантюристи, а білоруські поети — як примадонни-страждальці. Ю ноу зет філ. Саме це (а може і не лише) формує український націоналізм як, за словами [[Дмитро Корчинський|Корчинського]], скромність здібностей. Тоді як націоналізм націй здорової людини — це любов до освоєння нового, організації своїх людей і встановлення своїх правил.

== Сутність ==
Щонайменше, існує рід українізатора-активіста, у якого присутнє вологе ототожнення себе з цим ідеалізованим образом умовного Шевченка, який жертвує і жертвує заради порятунку української культури.

Часто тут все просто — у особи присутнє підсвідоме бачення свого внеску з майбутнього як рятівного, або хоча би значного, для української культури, а своєї ролі в історії України як чергового мистецького героя з долею страждальця.

Але українська культура, бляха, ніяк не рятується, бо всі навколо, хто не він, заважають своїм несерйозним і неправильним ставленням до цієї священної мети її майбутньому успіху.

В основі лежить зазвичай індивідуальна моральна слабкість й особистий страх бути висміяним. [[РАПТОВО]], але так воно нерідко й стається внаслідок самих дій в описуваному тут напрямі.

=== Фактори ===
Одним із факторів є ''надмірне зациклювання особи на порятунку української культури'', українізації і всьому, що з цим пов'язано. Це призводить до ототожнення своїх переконань з правильністю її порятунку.

Також має значення зовнішній домінуючий цивілізаційний вплив. Такі рятівники ''сахаються проводити реальну боротьбу'', яку засудять на Заході чи довільні треті особи (особливо колонізатори та їхні ЗМІ), і переважно скочуються в її імітацію на достатньому рівні для підтримання іміджу солідного майбутнього Шевченка.

Водночас, ''цей страх — явище соціальне''. Особу оточують здебільшого такі ж люди, які своєю визначною метою готові виправдовувати будь-які дії, а от інші, хто до цієї групи не належать, однозначно навіть найбільшими дрібницями соромлять все, що рухається.

=== Надуманість проблеми ===
Проблема, однак, надумана. Якщо ви поясните зміст цих закономірностей британцю і наведете приклади того, що дебоші письменників чи участь Байрона в військовому конфлікті грецької революції якось соромлять британську літературу чи англіфікацію, він розсміється вам в обличчя. Тому КШ — це не часткова проблема, це скоріше повна неадекватність сприйняття та відірваність від реальності.

=== Особисті психічні проблеми ===
Побічно можна сказати, що такі люди часто мають проблеми зі спілкуванням в побуті, їм важко створити родину чи завести друзів. Саме через переконання у власному шляху та власній єдиноправельності на ньому.
==Причини==
== Наслідки ==
Насамперед це традиційна скарга, що де 3 українці, там 2 гетьмани. Або «не з тих Тертик» з [[Мина Мазайло|Мини Мазайла]]. Майбутній месія української культури вважає, що його соромить все, що незвичне і не складається в його «коробку». Саме тому він нездатний організувати більше коло людей, ніж ті, з якими він має час і фізичну можливість узгоджувати свої суб'єктивні цінності. Інші мислять приблизно в тому самому напрямі, що породжує масове гетьманство і більшу боротьбу за декларування власної цнотливості, ніж реальні дії по суті справи і об'єднання сил для них.

{{Основна|Хуяч українізації}}
По-друге, виникає явище виправдання банальних людських поганих вчинків заради того майбутнього порятунку й успіху себе в ньому.

І по-третє, відбувається втрата почуття гумору і ухил в бік крайньої серйозності. Особі важко сміятися над явищами української культури, бо її і так висміюють, і його лякає те, що навіть комічне висміювання (в хорошому руслі, [[мем]]інг) може бути сприйнято і своїми і чужими як особисте висміювання (глузування, пригнічення).

Таким чином по-суті страх невпевнених в собі українців виставити українську культуру на глум гальмує її розвиток. Іронія долі в тому, що якраз нові та нетипові речі часто стають засобом підтримки життя й інтересу до спільноти. На щастя, нині є [[інтернет]], і такі речі, як [[ФМПУЛ]] чи [[Козацький цитатник]], можуть з'являтися і забезпечувати необхідний рівень несерйозності і самокритики. <del>Кляті негідники, соромлять українську культуру!</del>

== Приклади ==
Як відомо, неофіти доволі фанатичні у своїй справі. Тож ті люди, що нещодавно перейшли на українську мову та занурились в вітчизняний порядок денний впадають в іншу крайність - були [[малорос]]ами, а стають [[гіперпатріот]]ами. Чудовим прикладом можна, певне, вважати пані [[Фаріон]], яка свого часу чудово так щебетала [[Російська мова|російською]], входила до [[Комуніст|компартії]] і її це діло не бентежило. Втім, через певні обставини, в неї потік дах і Ірина стала амбасадором абсолютно нездорового патріотизму, що тільки відлякує потенційних українців. Відповідно, тези вона теж озвучує надто радикальні, а часом й просто безглузді: чи то матюки в неї - то вже московські запозичення, чи то сленг по типу "лол", чи "інвестиція" - це"англоварваризація". Не кажучи вже про численні виписування з українців цілих груп населення та обожествлення діячів української культури минулого. Людина має непоборний снобізм.

Наочним є й приклад Данила Гайдамахи <sup>[[uk_wikipedia:Гайдамаха Данило Дмитрович|Вікі]]</sup> (також відомого під ніком "Чорнобровий"). Виходячи з його [[Тік-Ток]]ів (а [[Тік-Ток]] є його основним зайняттям), він топить за всім відому формулу "[[Матюки перетворюють Тебе в москаля]]". Причиною його популярности стали відео, в яких він, кривляючись, кепкує з російської мови. По факту, він просто адаптував жарти про "спалахуйку" та "піськознавця" на московський копил, утворюючи рими до російських слів, аби ті звучали смішно. Скажімо [https://www.tiktok.com/@chornobrovyi/video/6956598971389463813?is_copy_url=1&is_from_webapp=v1 тут] він виставляє слова по типу "хуй" чи "потрахаємось" як абсолютно неприйнятні чи такі, яких треба соромитись. Натомість він пропонує позначати статеві органи якимось евфемізмами. Буцімто в українській грубих, вульгарних чи просто жаргонних слів не існує, а є лиш літературні. Ну й, звичайно ж, "все хороше та інтелігентне від українців, а все погане та низове - від москалів", що, безумовно, за межами здорового глузду. Гадаю довго пояснювати, чому він не правий, не варто. Будь-яка культура від того жива і повноцінна, що має як позитивні, так і негативні явища, а намагання прикрити погане і заперечувати його існування - це той самий [[комплекс неповноцінності]], тільки на виворіт. І для стороннього глядача може здатися, що українська мова придатна лише для колискових, колядок та [[бог]]ослужіння - для написання [[реп]]у про шльондр, чи облихословлення якогось підора на касі в [[АТБ]] вона не підійде, а відтак побутові потреби обслугувати не може. З цієї ж позиції Чорнобровий форсить українську лайку "аби не так, як в москалів". За його версією, матюків з роду-віку в нас не знали, а коли молотком промахувались повз цвях, то примовляли якесь "най би тебе качка копнула". В дожном разі не "блять", яке, як не дивно, зустрічається чи не у всіх слов'янських мовах, але в нас, за версією лінгвіста-аматора, [[Меми Телебачення Торонто|ніт]]. Авжеж це нонсенс і потрібної експресії ''культурні'' вирази передати не можуть, хай хто б там що не казав. Зазвичай ними послуговуються або ж побожні чи святенники , або ж закомплексовані люди, які якнайдалі намагаються відсахнутись від всього, що бодай якось може очорнити їх в очах інших.

==Як лікується?==

== Див. також ==
* [[Постколоніальний синдром]]
* [[Хуяч українізації]]
* [[Гіперпатріот]]
* [[В СРСР сексу не було]]
{{Портал:Портал-сус/Бокс}}
{{Державництво}}

Постколоніальний страх осоромлення - Історія редагувань

Maintenance script: Imported from text file