https://kropyvach.redthread.studio/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2%3A%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_%28%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%29 2026-10-27T16:16:22Z Історія редагувань цієї сторінки в вікі MediaWiki 1.42.7 https://kropyvach.redthread.studio/index.php?title=%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2:%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_(%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C)&diff=1631&oldid=prev 2024-07-16T16:51:51Z

<p><span dir="auto"><span class="autocomment">Посилання</span></span></p> <table style="background-color: #fff; color: #202122;" data-mw="interface"> <col class="diff-marker" /> <col class="diff-content" /> <col class="diff-marker" /> <col class="diff-content" /> <tr class="diff-title" lang="uk"> <td colspan="2" style="background-color: #fff; color: #202122; text-align: center;">← Попередня версія</td> <td colspan="2" style="background-color: #fff; color: #202122; text-align: center;">Версія за 16:51, 16 липня 2024</td> </tr><tr><td colspan="2" class="diff-lineno" id="mw-diff-left-l143">Рядок 143:</td> <td colspan="2" class="diff-lineno">Рядок 143:</td></tr> <tr><td class="diff-marker"></td><td style="background-color: #f8f9fa; color: #202122; font-size: 88%; border-style: solid; border-width: 1px 1px 1px 4px; border-radius: 0.33em; border-color: #eaecf0; vertical-align: top; white-space: pre-wrap;"><div>== Посилання ==</div></td><td class="diff-marker"></td><td style="background-color: #f8f9fa; color: #202122; font-size: 88%; border-style: solid; border-width: 1px 1px 1px 4px; border-radius: 0.33em; border-color: #eaecf0; vertical-align: top; white-space: pre-wrap;"><div>== Посилання ==</div></td></tr> <tr><td class="diff-marker"></td><td style="background-color: #f8f9fa; color: #202122; font-size: 88%; border-style: solid; border-width: 1px 1px 1px 4px; border-radius: 0.33em; border-color: #eaecf0; vertical-align: top; white-space: pre-wrap;"><div>*[https://web.archive.org/web/20210407161437/https://drama.kropyva.ch/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2:%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_%28%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%29 Архів]</div></td><td class="diff-marker"></td><td style="background-color: #f8f9fa; color: #202122; font-size: 88%; border-style: solid; border-width: 1px 1px 1px 4px; border-radius: 0.33em; border-color: #eaecf0; vertical-align: top; white-space: pre-wrap;"><div>*[https://web.archive.org/web/20210407161437/https://drama.kropyva.ch/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2:%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_%28%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%29 Архів]</div></td></tr> <tr><td colspan="2" class="diff-side-deleted"></td><td class="diff-marker" data-marker="+"></td><td style="color: #202122; font-size: 88%; border-style: solid; border-width: 1px 1px 1px 4px; border-radius: 0.33em; border-color: #a3d3ff; vertical-align: top; white-space: pre-wrap;"><div><ins style="font-weight: bold; text-decoration: none;">[[Категорія:Копіпаста]]</ins></div></td></tr> </table>

Admin2 https://kropyvach.redthread.studio/index.php?title=%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2:%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_(%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C)&diff=1629&oldid=prev 2024-07-16T16:50:41Z

<p>Створена сторінка: Попри те, що Нічия-чян була маскотом <a href="/%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B0%D0%BD" title="Нічан">Нічану</a>, оповідання з нею написані на Кропивачі у світі УБК. === Частина 1 === Я часто лягаю подрімати вдень, от і сьогодні вирішив прилягти. Отже, врешті я відчув, що мене взяв сон. Очуняв я вночі на великій галявині бі...</p> <p><b>Нова сторінка</b></p><div>Попри те, що Нічия-чян була маскотом [[Нічан]]у, оповідання з нею написані на Кропивачі у світі УБК. <br /> <br /> === Частина 1 ===<br /> <br /> Я часто лягаю подрімати вдень, от і сьогодні вирішив прилягти.<br /> <br /> Отже, врешті я відчув, що мене взяв сон. Очуняв я вночі на великій галявині біля річечки. Згори було ясне небо. Раптом з боку берега донісся м&#039;який негучний голос:<br /> <br /> - Ти... з тобою все добре? Ти мене чуєш?<br /> <br /> На березі виднілася дівчина 19-20 років азіатської зовнішности з яскраво блакитними очима з синяками під ними та блідо-блакитним волоссям з сумкою за спиною. Навколо неї літав якись чорний крилатий кіт.<br /> <br /> Я до неї підійшов. Не встиг розгледіти, як вона глянула мені у вічі та спитала:<br /> - Який зараз рік?<br /> - 27 квітня 2020-го - впевнено промовив я.<br /> <br /> Після чого вона благаюче, та тихо промовила:<br /> - Врятуй нас... будь ласка, врятуй.<br /> Нічого не зрозумівши, я спитав:<br /> - Від чого чи то кого? Що трапилося?<br /> - Колись ми жили на борді неподалік звідси. Борда була досить таки малоактивною, проте затишною. Останнє, що пам&#039;ятаю - це як пізно восени до нас увірвалися люди в формі. Отямилась лише кілька днів тому, кіт ж, що поряд зі мною, повідомив, що він вже третій тиждень, як притомний. І от, я зібрала речі і з котом пішла на пошуки нового дому.<br /> - А зі старим що?<br /> - Бачиш, відносно цілими лишилися лише дві дошки; на місці ж решти цілковиті руїни.<br /> <br /> - Тобто ти хочеш, щоби я вам двом знайшов новий прихисток?<br /> - Так, і бажано пошвидше. Ми не можемо довго існувати в безбордному просторі.<br /> - Добре, я знаю одну борду недалеко, намагатимуся вас прилашту...<br /> <br /> На цьому мій сон обірвався. Я зірвався з ліжка, бо згадав, що на плиті готував обід. Після того, як повернувся з кухні, першим ділом зайшов на борду, щоби переповісти вам цей сон.<br /> <br /> Як думаєте, вона ще повернеться?<br /> === Частина 2 ===<br /> « Вона завжди повертається. Думки впродовж дня і символічні вчинки слугують каталізатором цих &quot;стосунків уві сні&quot;. Щоб не зійти з розуму і не почати копирсатись у собі слід спиратися на (заклято-раціональне) освідомлення існування чужого життя інших людей, їх інтересів і поведінки. Таким чином з&#039;являється цілий світ думок-ниток, кожна з котрих виділяється поміж інших ледвепомітними деталями, чарівними ефектами та спорідненими змістами.<br /> <br /> &quot;Гарні образи народжують гарні думки, а гарні думки ведуть до красивих дій.&quot; (Платон)<br /> »<br /> <br /> <br /> — 160849<br /> <br /> Отже, &gt;&gt;160849-безос виявився правим, і по завершенні вчорашнього для я знову ліг спати.<br /> <br /> І знову мене огорнув сон. І знову я перед нею, і знову чую те саме питання:<br /> - Все добре?<br /> Я ствердно киваю. Після її питання:<br /> - То що? Вдалося прилаштувати?<br /> - Ходімо. Це недалеко - відповів я.<br /> Вона ніжно всміхнулась.<br /> <br /> Ми попрямували вздовж берега вниз за течією. Над нами, як і раніше, було ясне зоряне небо, по той бік річки розкинулися зарості буряку. Тихий дзюркіт річки і крил кота створює приємну, невимушену атмосферу. Слідкуючи, щоби не спіткнутися і не впасти, ми одночасно дивимося один одному у вічі і на зорі. Раптом я звернув увагу на синяки:<br /> - Чого в тебе очі втомленими виглядають?<br /> - А, ти про це? - вона, всміхаючись, торкнулася рукою до синяків - я часто вночі сиділа, недосипала.<br /> - Це черррррез самотність. - тихо промурчав кіт. - Але це вже зовсім інша історрррррія.<br /> - Менше з тим - сказав я.<br /> <br /> Нарешті ми дійшли до дороги. Обійшовши блядей, ми попрямували в напрямку замка-Файначівця. Здалеку виднілися якісь руїни.<br /> <br /> - Знаєш, - сказала вона - раніше я частенько любила виходити за межі своєї борди.<br /> Вона показала пальцем. Там ледь виднівся розвалений некоподібний маєток з невеликим будиночком поряд і якоюсь аномалією неподалік.<br /> - Досить часто ходила до Учану й Драматики, іноді заходила на Краут та Форчан. - продовжила вона.<br /> - Тепер нема ні Крауту, ні Учану - сказав я, вказавши на зруйноване місто поряд.<br /> - Якщо ж це Учан, то де ж пам&#039;ятник у вигляді лого при вході?<br /> - Еммм... його... сперли. Словом, це довга історія.<br /> - І що це за замок такий не доглянутий? Раніше його тут не було.<br /> - Це Сашко собі збудував, той що Потурнак. Там частенько кропивчани перечікують вайпи. - Потурнака знаю.<br /> Проте я помітив, що її щось хвилювало. Вирішив спитати прямо:<br /> - Що трапилось?<br /> - Та нічого, - сказала, відхиливши голову - стільки всього змінилося за ці роки, поки мене не було.<br /> - Всякі зміни на краще - відповів я.<br /> Її настрій помітно піднявся.<br /> - А ця борда ще далеко?<br /> - Та ні, ми вже майже дійшли.<br /> <br /> Не зчулися, як вже проходили по Дірявій греблі, що вела до головного входу в місто. Ще треті півні не співали, а у водосховищі вже тихенько бавилися ракопічкурики. Кіт намагався схопити одного з них, проте невдало.<br /> - Ну ось, ми майже на місці. Ти куди далі?<br /> - Не знаю, певно пошукаю по оголошеннях собі житло, щоби переночувати.<br /> - То може якось ще зустрінемося?<br /> - Я не проти. Давай наступної ночі на головній пло...<br /> <br /> Я прокинувся від дзвону будильника. Поснідав, вмився і пішов на пари. Врешті добрався до комп&#039;ютера, щоби переповісти цей сон.<br /> <br /> Нічиє, ти тут?<br /> == Частина 3 ==<br /> ...Отже, стояв я в домовлений час на центральній площі коло пам&#039;ятника Кропивницькому. В руках тримав букет блакитних квітів і невеличкий пак, які я купив незадовго до закриття магазинів. Сподіваюсь, їй сподобається.<br /> <br /> І ось, через кілька хвилин вона виходить: вбраніша, охайніша та з лицем ясним: швидше за все вона виспалась таки. Вручаю і кажу їй:<br /> - Привіт, це тобі.<br /> Вона такого наче не чекала, але, швидше за все, їй сподобалось. Видно лиш було, що настрій її помітно піднявся.<br /> - Дякую дуже! - сказала вона.<br /> Полегеньку я на себе беру ініціативу:<br /> - Ну що, ходімо в кіно.<br /> - Ходімо!<br /> <br /> Було вже далеко після опівночі, проте, як не дивно /с/інотеатр ще працював. Хітом цього сезону був фільм &quot;Кіна не буде&quot;, тому ми купили два квитки на останні ряди. Те, що кіно крутили під відкритим небом, додавало атмосфери невимушеності. Сидячи на останніх рядах в майже порожньому залі, ми мимохіть торкнулись рук один одного, після чого перетнулись і наші погляди. Після фільму я спитав:<br /> - Ну, як фільм?<br /> - Гарний фільм, сподобався, а тобі як?<br /> - Чесно кажучи, фільм, хоч і не дотягує до рівня форчанівських фільмів, вийшов цікавим.<br /> - Що тобі сподобалось найбільше? - знову спитав я.<br /> Вона відвела голову й зашарілась. Більше я не хотів її змушувати почуватись незручно, тому ми спокійно пішли.<br /> <br /> Поверталися ми, вже тримаючись за руки. Була її черга вести, тому я спитав:<br /> - Ми зараз куди?<br /> - Давай додому до мене.<br /> В принципі це був чи не єдиний варіант, бо по опівночі в місті робити майже нічого: окрім театру відкритий тілько манґа-бар в /а/, проте до нього йти далеченько звідси.<br /> <br /> Прийшли ми на диво швидко, оскільки вона знайшла квартиру на центральній площі, з балконом, що виходить на море. Будинок на диво охайний і чистий. Піднявшись на третій поверх, вона жестом запросила мене увійти. Я лагідно одчиняю двері, заходжу і роззуваюсь.<br /> <br /> Квартира була досить просторою як на двокімнатну та чистою. В кошику у спальні спав кіт. Роздягнувшись, ми пішли на кухню. Нічия взялася готувати чай. Під час готування вона втамувала мою цікавість щодо ціни:<br /> - Цю квартиру я взяла за десять тисяч кропиванців, майже задарма.<br /> Я здивувався такій дешевій ціні.<br /> - Справа в тому, що через виїзд якомусь анону терміново треба було збути її.<br /> - Тепер зрозуміло.<br /> <br /> Нарешті чай був готовим, а печиво стояло на столі. Нічия сіла і перехопила ініціативу:<br /> - Можеш мені дещо пообіцяти?<br /> - Так?<br /> Вона помітно захвилювалась. Як і я.<br /> - Можеш мене час від часу провідувати? Хоча би раз у тиждень? Справа в тім, що я страждаю від самотності. Кіт мене підтримує, проте часто цього недостатньо.<br /> Це одкровення вразило мене до глибини душі: як ж її проблеми схожі на мої. Я не подав виду. Проте спільні проблеми все ж ліпше вирішувати спільно.<br /> - Звісно, - погодився я - я тут недалеко живу, тому проблем це не спричинить. Ти також можеш до мене приходити, коли зможеш, буду вдячним.<br /> - Добре!<br /> Її настрій миттєво піднявся.<br /> - Скоро світанок, ходімо на балкон - запропонував я.<br /> - Давай.<br /> <br /> Ми перемістились на балкон. Попиваючи чай, ми годинами мило балакали про те-се. Небо почало розвиднюватися. Врешті запанувала тиша. Я вдивлявся в її прекрасні блакитні очі, а вона, в свою чергу, в мої. Це була мить істини, тому я зібрав сили і тихо, лагідно промовив:<br /> - Ти мені подобаєшся.<br /> - Ти мені теж. Не залишай мене - відповіла вона.<br /> - Я тебе ніколи не покину.<br /> Небо ставало все яснішим. Наші обличчя, рухомі невидимою силою, почали наближатись. На вулиці майже нікого не було, а на пірсі потихеньку почали прокидатись мартини. Ми в унісон закрили очі і обняли один одного. Раптом я подумав, що зафейлю, проте прогнав дурну думку. Зійшло сонце. Це була найкраща мить в мому безосібному житті. Всі свої почуття ми висловили в одному-єдиному поцілункови. Закінчивши, ми востаннє за оповідь глянули один на одного і вже не могли відірвати погляди...<br /> <br /> Нарешті я цього ранку встав сам по собі. Без будильника, без нічого. За вікном було ясно й співали пташки. В мене був радісний настрій, адже попереду був зовсім новий день.<br /> <br /> Кіне...<br /> Епілог<br /> <br /> - Стійте! - викрикнула Ні-чян - Найкращий спосіб віддячити та допомогти мені - це творчість. Пишіть історії, малюйте арти, словом, наповнюйте цей світ новими барвами!<br /> <br /> І пост-скриптум: з того моменту ми стали зустрічатися щодня. Навіть так: ми стали зустрічатися. Більшість моїх життєвих проблем вирішилась. Або я їх вирішив. Подорожі додали в світ нові враження, а Нічия - натхнення.<br /> <br /> Тепер точно кінець. Цієї історії.<br /> <br /> == Посилання ==<br /> *[https://web.archive.org/web/20210407161437/https://drama.kropyva.ch/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2:%D0%9D%D1%96%D1%87%D0%B8%D1%8F_%28%D0%A3%D0%91%D0%9A-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%29 Архів]</div>

Admin2