Перегляд вихідного коду сторінки Фентезі

[[Файл:Фент.jpg|thumb|]]
'''Фентезі''' – це такий літературний жанр, в якому головними елементами сюжету є магія або якісь надприродні можливості, істоти, дії тощо. Окрім літератури зустрічається також і в кіно, комп’ютерних та настільних іграх.

== За стародавніх часів ==
[[Файл:Hra prestoliv.jpg|thumb|200px]]
Фентезі існувало навіть тоді, коли цього слова ніхто ще не чув. Звичайно, існувало воно не у звичному нам вигляді книжок або ігор, але міфи стародавньої Греції, середньовічні легенди, особливо Легенда про короля Артура, і безліч історій про морських чудовиськ, які розповідали одне одному моряки у шинках, можна сміливо відносити до жанру фентезі. Надприродні істоти або явища, магія та чаклуни... У цих міфах та казках було все, що сьогодні складає сюжет будь-якого фентезі.

== У не такому далекому минулому ==
[[Файл:Volodar persniv.jpg|thumb|200px]]
Але перше справді відоме багатьом людям фентезі написав Роберт Говард, сучасник Лавкрафта. Між іншим, останній час від часу допомагав Говарду з ідеями. Треба зауважити, що в ті часи творчість Говарда називалась не фентезі, а «Меч та магія». Його історії про варвара Конана були популярними і залишилися такими навіть після його смерті. 

Але класикою жанру став все ж таки Толкін. Як він це зробив? Він розширив аудиторію читачів фентезі. На той час, книжки поділялись на два типи: дорослі та дитячі. Звичайно, що будь-які історії про чаклунів та відьом переходили у категорію «дитячі» і залишалися поза увагою дорослих людей. Наприклад, «Хроніки Нарнії» Льюїса  вважали дитячою забавкою, незважаючи на всі намагання автора привнести у книгу хоч якусь філософію. 

Здавалося б, «Володар перснів» теж мав би стати книгою для дітей, але Толкін зміг проштовхнути його в категорію дорослої літератури через більш-менш натуралістичний опис битв. Вперше дорослим було не соромно зізнатись, що вони читають ті ж самі книжки, що і їхні діти, і ці книжки їм подобаються. Після успіху Толкіна інші письменники теж стали друкувати свої твори і продавати їх як літературу для дорослих. І почали заробляти гроші.

== Час заробляти ==
Після раптового успіху Толкіна не лише письменники звернули увагу на фентезі, а і власники друкарень та видавництв. Вони почали друкувати авторів нового жанру величезними партіями і чимало на цьому заробляли. Спочатку, десь в середині минулого століття, фентезі ще було неораним полем. Тодішнім письменникам було доволі легко писати про що завгодно і видавати читачам оригінальний сюжет. Цими письменниками були Урсула Ле Гуїн, Роджер Желязни, Майкл Муркок. Вони намагались писати не просто книжки, а книжки з претензією на інтелектуальність і глибину сюжета, аж доки не стало зрозуміло, що більшість читачів той сюжет якось мало хвилює.

У 1975 році з’явилася перша у світі настільна гра за мотивами фентезі Dungeon&Dragons. Тепер фентезі-письменники могли не вважати за необхідне читати твори інших. Їм було достатньо пограти у D&D, щоб піднапружитись і видати світу нову книгу, яка нічим не відрізнялась від інших. Так вони і робили, доводячи рахунок надрукованих в усьому світі книжок жанру фентезі до десятків тисяч і переконуючи багатьох людей в тому, що фентезі вже вичерпало себе.

== Сьогодення ==
Чим більше виходило нових романів, епопей, трилогій та інших куп макулатури, тим менше вони подобались читачам. Це призвело до того, що традиційний епос про боротьбу Добра зі Злом почав забуватись, а на зміну йому прийшли нові жанри.

* «Темні» фентезисти – Мартін, Сапковський, Аберкромбі. У цих письменників шляхетні лицарі зовсім не шляхетно лаються нецензурними словами, замість рятування світу проводять час, зриваючи спідниці із селянок та плодять незаконних дітей. Письменники темного фентезі претендують на знання атмосфери «справжнього» минулого. Але іноді огидні дії персонажів є всього лише засобом вичавити із читача якісь емоції, яких би він не відчув, спостерігаючи, як шляхетний лицар знімає з дерева мале кошеня або перебинтовує лапу бездомній собаці.
* «Гумористи» - люди, які вирішили зайняти свій куток біля столу з пирогом під назвою «фентезі». Найвідоміший з них – Террі Пратчетт, не такий відомий – Роберт Аспрін, та інші. Вони пишуть гумористичні романи, основна мета яких – напхати у книгу якомога більше гумору. Іноді це буває дотепно, а іноді відчувається, що гумор якийсь вимучений. Але що поробиш, жанр такий.
* «Міське фентезі». Фентезійний світ – це наш світ. Ельфи та вампіри живуть не у Чорному лісі, а в сусідньому домі і дуже вміло маскуються. Ваші сусіди зверху планують знищити світ, сусіди знизу його захистити, вампіри працюють у лікарнях, а на Драматиці сидить надзвичайна істота Курка Аалямб і навіть не приховує це. 
* «Жіноче фентезі». Його пишуть жінки для інших жінок. Сюжет зазвичай залишається десь на другому плані, а на першому головна героїня просто шукає свого принца. 
* «Техно-фентезі». Ельфи та гноми літають між планетами, магія – це наука... Власне, цей жанр - щось середнє між космічною оперою та фентезі.

== Майбутнє ==	
Приводів для оптимізму не так вже і багато. Жанр поступово вичерпує себе, і очікувати якихось нових сюжетних ходів або піджанрів поки що не доводиться. Але подивимось, може, майбутні письменники знайдуть, чим нас здивувати.

== Посилання ==
* [https://web.archive.org/web/20150322042822/http://dramatica.org.ua/Фентезі Архівна версія статті] 


{{Література}}
[[Категорія:Література]]