Перегляд вихідного коду сторінки Українські мовні срачі

[[Файл:Фаріон - Правопис.jpg|200px|right]]
'''Українські мовні срачі''' - суперечки з приводу того, якою має бути ідеальна українська мова. Незважаючи на цей факт, нею все одно не заговорить більше, ніж кілька дуже довбанутих на цьому людей. Причина усьому те, що українська мова, як відомо, не вчора виникла і, як і Біблія, вже встигла бути переосмисленою сотнями людей. А оскільки думок так само багато як і людей, а правда має бути одна (такі умови капіталізму), то ми маємо певний набір внутрішніх срачів щодо того, що вважати праведним. Як не дивно, на їх формування мали вплив сусіди, і не лише через, власне, мовне втручання. Добре це чи погано, сказати важко. З одного боку у нас є можливість вибору, з іншого що не обирай, а хліб дешевшим не стане. Маємо те, шо маємо.

== Абеткові срачі ==
[[Файл:Пам'ятник Ї.jpg|200px|thumb|Пам'ятник]]
Хоч варіантів абеток і було достобіса, але на щастя усе якось саме прийшло до єдиного знаменника. Втім, деякі виразки досі зажити не можуть, і хоч не є актуальними, навіть у сенсі срачу, все одно лишаються як факт.
* Й чи J - безплідна суперечка про те, що москальська "й" ("і коротке") яка пішла від москальської ж "и" (просто "і"), не пасує українцям, адже у нас "i", як у латинів! А отже має бути "j", що походить від останньої. Дехто вже вживає. Jакий гарниj привід заjвий раз перемикати розкладки клавіатури, чи не так?
* Ф чи ХВ - більш цікава тема про імпортований з московщини ферт, який не фігурує у жодному питомо українському слові. Натомість аби бути досконалим українцем, необхідно всюди позамінювати "ф" на "хв". Здавалося б дурість, адже навіть ув азбуці було аж дві літери (власне ферт і фіта-тета). Натомість хв-фаґи відбивають цитатою зі словника пана Грінченка (від 1909), яку ми подаємо безі змін: Обережно! Вѣлікорусссскый!
**8) Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается какъ хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ y), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или хxxviii; всѣ же слова, которыя встрѣчены только съ хв и х или, рядомъ съ этими звуками, также и съ ф, помѣщены нами на букву х, примѣры-же къ нимъ, конечно, были оставлены съ тѣмъ изъ этихъ звуковъ, съ какимъ были встрѣчены. Если какое либо слово съ звуками хв, х имѣло одно значеніе, а съ зв. ф — другое, тогда оно, съ соотвѣтствующими значеніями, помѣщалось и на ф и на х со взаимными ссылками одного на другое. Незначительныя и немногія отступленія отъ этихъ правилъ обусловлены желаніемъ предоставить болѣе удобствъ въ пользованіи словаремъ и понятны безъ объясненій. 
* Питання про те, аби визнати апостроф літерою і виділити йому позицію в абетці.
* Г і Ґ - питання ребром зазвичай не ставиться, "г" точно нікуди не пропаде. А от про те чи потрібно вводити ґ і навіщо, ми поговоримо пізніше десь у рамках правописного срачу.
* Ў в українській мові. Особливо тяжкий випадок борцунів за таке нововведення. По-суті "у нескладове" це щось середнє між "в" та "у" і теоретично служитиме для писемного відділення губно-губної "в" (якою вона має бути всюди в українській мові) від зубно-губної (якою вона часто є природно, і під москальським впливом навіть там, де так само природно не має бути). Аргументація однак іноді ще цікавіша, пропонується ввести літеру, аби іноземцям було легше вчити українську...
* Виділення особливих місць для африкатів "дз" та "дж" - як то зроблено було донедавна в іспанській мові наприклад зі стійкими буквосполуками. Можна ще й окремі літери ввести! Це можна обговорити, але проблема енергетичної незалежності України - важливіша.
* Щ - чи потрібна ця літера взагалі, адже і так є дві літери якими можна написати два звуки і головне ані трохи не складніше, аніж вивести цю довбану викручену літеру. Срач має трохи сенсу зогляду на досвід білорусів.
* Ё - чи потрібна нам одна літера замість "йо" та "ьо"? Адже для усіх інших ми маємо. Колись таки цей виплодень москальської логіки використовувався у кількох українських системах письма. Та сьогодні - ні.

== Правописний срач ==
[[Файл:Гепі Бездей.jpg|200px|thumb|Досрачували]]
Найбільший комплексний срач всього українського суспільства. Як не дивно, але тими, хто вбив цю скалку і розіщербив українське суспільство на дві частини є москалота.

З історичного боку все виглядає так. З утворенням СРСР, знову підкорені москалями народи ніби то нарешті отримали права на самостійне розпорядження власною культурою та мовою. І заходилися спокійно розвивати їх, формуючи на цілком природній та аполітичній основі зокрема й правопис. Відтак, у 1928 році було затверджено так званий Харківський правопис відомий також за ім'ям головного затверджувача народного комісара освіти Миколи Скрипника як "сприпниківка". Його було прийнято демократичним шляхом, за згодою усіх українських земель, навіть ті, що не були включені до УРСР і в інших ідеальних умовах. [http://r2u.org.ua/node/181 Об'єкт фапу].

Але вже скоро Сталін схибнувся і одночасно з утвердженням своєї повної влади, почав упроваджувати реальний комунізм. Національне питання теж було комуніфіковано і уже у 1933 році москалі приймають правопис, з якого вже пізніше виростуть усі правописи, зокрема і нинішній. У тому правописі відбувається зближення з російською, прибрання деяких на той час ще питомих властивостей української мови та інші утиски нормальної української мови[3]. Оцінити всю красу нового правопису можна ще з його передмови[4], ось фрагмент де йдеться про нові пакращення порівняно зі старим правописом. Куркулям та націоналістам читати заборонено.
{{Блок|Основні виправлення стосуються ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами. В зв'язку з цим:<br />а) ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів;<br />б) викинуто з правопису форми, що засмічували сучасну українську мову архаїзмами, непотрібними паралелізмами, провінціалізмами;<br />в) змінено правило про вживання роду в іншомовних словах;
г) ліквідовано націоналістичне правило нормування географічних назв;<br />д) змінено ілюстративний матеріал, що мав націоналістично-куркульський характер;<br />е) внесено зміни в граматичну термінологію.<br />Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України. Правила в граматиці унормовано відповідно до тих форм, що є в сучасній українській мові.}}

[[Файл:1500 Учаногривень.jpg|200px|thumb|Ця штука дорого коштує]]
Українці у своєму горі були не єдині. Безосібний ще часто згадує білорусів, у яких також є своя скрипниківка - "тарашкевиця", що була ухвалена Броніславом Тарашкевичем аж у 1918 році і так само у тому ж 1933 році замінена на "наркомівку", прийняту без жодного лінгвіста у складі комісії.

Врешті-решт, попри історичну несправедливість, радянський правопис поступово став нормальним і на сьогодні скрипниківку зневажливо звуть "діяспорянською" мовою, яку невідомо навіщо ті недополонізовані переамериканізовані гади хочуть принести у нашу квітучу Україну. Поціновувачів скрипниківки, однак, і на наших теренах достатньо. Прикладами є Оксана Забужко, та телеканал СТБ, у 90-х скрипниківкою також перекладали стрічки тоді ще молоді українські телеканали. На сьогодні діє варіант правопису 1993 року з виправленнями 2012. Однак у 1999 році ми мали т. з. "проєкт" правопису, а у 2008 проект правопису І. Ющука, що тією чи іншою мірою повертали особливості скрипниківки і так і лишилися на папері.

Отже, що ж такого непростимого і гріховного у тому правописі та чому більшість його положень досі не прийнято за офіційні?

=== Ґ чи не Ґ ===
{{Youtube|RXHvC_fo-ik|Гуїбан}}
[[Файл:Обережно ґ.jpg|200px|thumb|Столітня репутація...]]
Ґ-срач — вічна дискусія поміж українцями, коли треба писати в певному слові чи словах ґ. а коли - г. Загалом це стосується лише запозичених слів, тому срач не має дуже великого масштабу. Але все ж таки час від часу спалахують жваві суперечки щодо доцільності вживання.

По-перше, вживання літери "ґ", яке взагалі повернуто, але досі сперечаються де її вживати і головне з якого приводу. Для того, аби зрозуміти чому наразі "ґ" попри приняття, зазвичай не рахується за окрему віді "г" літеру, треба подивитися на минувшину. Почати слід ще з давньоруських часів, коли за офіційною версією у русичів була одна літера "г", яка позначала звук [ґ]. Деякі дослідники, однак, не без причин стверджують, що це московська пропаганда і насправді "г" тоді була така ж як і сучасна українська. Загалом, і у будь-якому разі, відомо точно, що вже в ранньоукраїнський період, "г" не була "ґ", у той час у західних діалектах піді впливом польської чи й просто зі природної еволюції у деяких словах звук "ґ" лишається, а у решті України - ні. Навіть у багатьох російських регіонах, що наближені до України, народ досі гекає і нічого з цим зробити не можна.

Насправді, як тобі не дивно буде взнати, безосібний, це срач між двома писемними традиціями нашого народу - галицькою та наддніпрянською. І, як ти розумієш, куме, уболівання за ґ є органічною частиною галицької української, на традицію запозичення якої вплинула польська мова. Наддніпрянські ж українці іншомовні слова адаптують моментально. G перетворюється на рідне г, яке дісталося нам у спадок від давніх скіфо-сарматських народностей.

Пізніше, коли діло дійшло до формування правопису, "ґ" значною мірою прижилася у галицьких діалектизмах та запозиченнях, для запису англійського "g" та подібних іншомовних[5]. Цікавий факт, що Харківський правопис був затверджений зі збереженням передачі запозичених слів згідно з галицькою традицією. Але в той же час основний пласт складала наддніпрянська традиція, яку подекуди вилучили в подальших правописах. Зате повернули наддніпрянську традицію передачі іншомовного G, яке є ближчим до народу (самі походіть послухайте селян на Наддніпрянщині - плюньте авторові в лице, якщо почуєте ґекання). Наразі "ґ", як вже було згадано, впроваджена знову у невеликій дрібці питомих слів[6] і за правилами транслітерації для передання відповідного звуку.

=== "И великої немає" та інші ===
[[Файл:Микола Скрипник.jpg|200px|thumb|Народній комісар освіти Микола Скрипник, що затвердив Харківський правопис 6 вересня 1928 року.]]
Поряд з ґоловною проблемою всія совєтизованих українців, не складно уздріти й інші. Серед них найбільш актуальні:
* "И" на початку питомих слів, перед "р" та "н": Ирій, инакший й инші. А чому би й ні? Нарешті сміливо можна буде сказати "И - велика теж буває, и - слова все ж починає"!
* Закінчення на "и" у родовому відмінку третьої відміни: немає Руси, любови. У сучасній українській усе наближено до москальської де "і". Взагалі якщо подивитися глибше, то можна знайти певну симетрію: у деяких випадках попарно співпадають форма множини і родового відмінку та двоїни (про яку згодом) і давального відмінку, тільки з різними наголосами. Приклад: рука: РВ - руки, ДВ - руці, множина руки, двоїна - руці. Факт цікавий, але про напевний зв'язок говорити не можна.
* Вживати на місці колись "θ" всюди "т". Тобто, катедра, ортографія, Атени. Важко сказати що це нелогічно, адже є наприклад "катедральний". Крім того це вирішує проблему "другої ф", чужого для української мови звуку.
* Передання деяких дифтонгів: "ія" замість "іа", а "ав" замість "ау". Тобто: авдиторія, геніяльний.
Та інші дрібніші речі, які на сьогодні здаються чужими, але насправді всі вони були до совєтизації. Знай, школярику!

== Добре забуте старе ==
[[Файл:Двоїна.jpg|200px|right]]
Кажуть, що нове - це добре забуте старе. І в цьому легко переконатися, враховуючи, що в українській мові є кілька граматичних категорій та багатенько слів, про які не чув сучасний українець, але які разом з тим є не надуманим пережитком давньоруської мови, а рівноправною частиною мови української.
* [[Двоїна]] - категорія числа в українській мові для двох предметів[7]. Вважається, що більш-менш остаточно відмерла у 20-х роках. Втім це не заважає багатьом людям, яких не зачепила русифікація вживати її мимоволі, а деяким письменникам осмислено.
* Давноминулий час - не обділений увагою в сучасному правописі. Час який показує, що було давніше, аніж давно. Якщо розібратися - просто показушна тафтологія. Але треба пишатися, нічого не поробиш.
* Кличний відмінок - просто сам по собі і РАПТОВО для прикметників. Звісно, що це навіть уві школі вчать, але не слід забувати, що звертання в українській мові це не зовсім називний відмінок. На те є вокатив, що звісно ж знайдете у правописі. Інша річ - прикметники. Загальноприйнято, що в українській мові "окличнювати" можка тільки іменник. Але фольклор доніс до нас чудові знання про те що можна сказати "Рідно земле," та "Шановнию пане,". Отут уже стає цікаво, чи не так?

=== Лексика ===
Не менш цікава лексика, якої ніхто ніколи не чув. І через ту ж радянщину в українській такої не бракує. Тупе бидло вважає її польським методом розділити Україну, але на те воно і тупе бидло. Розумні знають: то є запозичення з польської. Свого часу польські пани трохи навчили місцеву бидлоту своєї мови. Одним словом, краще один раз почитати словник, аніж тисячу разів почитати опис. Тому ось (доповнюйте):

<pre>
бігме (бігма) - точно / таки
газард - азарт
газардовий - азартний
далебі - правду кажучи / таки
доробкевич - вискочка
кнайпа - шинок
либонь - імовірно
мацак - щупалець
мешти - туфлі
мла - неосвітлений прострі, туман
мотрині яйця (химині курки) - маячня
нівроку - непогано
обійстя - садиба, двір
опука - м'яч, у прямому або переносному. В переносному як форма (він опукою звалився на сіно)
прецінь - адже / між іншим / проте
царина, терен - галузь, сфера
кухлик, горнятко - чашка
ґемби, варґи - губи
заки - доки
зимно - холодно
шалик - шарф
</pre>

== Милозвучність ==

Загалом, милозвучність, хоч і відображена у правописі, але явно недооцінена. Так, дуже вже звужене вживання "уві/ув" наприклад. Ну і серед інших ще раз нагадаємо можливості:
<pre>у/в/уві/ув
піді/під
віді/оді/од/від
з/зі(зо)/із
-ся/-сь
щоби/щоб
у-/в- (з винятками) тощо </pre>
Чому це тут? Та тому що часто вживання усіх засобів вносить плутанину і викликає нерозуміння у людей обмежених москальськими рамками і вони починають бугуртіти.

== Див. також ==
*[[Латинкойобство]]
*[[Правопис 2019]]
*[[Українізація]]
*[[Мина Мазайло]]
{{Мови}}
[[Категорія:Мова]]
[[Категорія:Україна]]