Перегляд вихідного коду сторінки Російська мова

{{Trash}}
{{Москальська}} 
[[Зображення:Зона зараження.png|thumb|Зона зараження]]
'''Російська мова''' ''(моск. русский язык, жарт. російська язика, '''москальська мова''')'' — основний спосіб комунікації [[Москаль|москалів]]. Північноазійська мова, оформлена та прикрашена слов'янізмами та латинізмами російськими літературними діячами ХІХ сторіччя. Унаслідок насильницької [[Русифікація|русифікації]] була поширена на значних територіях Євразії і тепер налічує близько 162 мільйони юзерів. Носіями мови вважається слов'янською мовою, а також прямим нащадком давньоруської мови. Ба більше, [[вата|особливо неадекватні московити]] вважають її ледь не праматір'ю інших східноєвропейських слов'янських балачок. Відповідно до цієї теорії, українська та білоруська - смішні діалекти, утворені під впливом Польщі. Також, у москалів поширена самоназва «{{Переклад|великий и могучий|велика та могутня}}», якою вони [[ВВВ]]-шно звуть свій говір. Через засмічення кацапами країн, що межують з [[РФ]], такі країни як [[Білорусь]], [[Казахстан]] та [[Киргизстан]] були вимушені затвердити російську мову на державному рівні. Також, використання цієї кумедної і заскладної мови прагне бути нав'язане [[Україна|Україні]] за пітримки промосковських партій, таких як [[За життя]] та [[Оппоблок]].

'''Російська мова''' — маркер належності до соціального конструкту під назвою "[[москаль]]". Люди, які на побутовому рівні використовують слова «{{Переклад|свекла|буряк}}» та «{{Переклад|тучный|огрядний}}», є носіями кацапського культурного коду та, здебільшого, слухають [[Реп|русский рэп]], за улюбленого співака мають [[Летов]]а, а також слідкують за [[Дружком]]/[[Баста|Бастою]]/ всілякими [[Єгорами Крідами]] — московитським бомондом. 

== Носії ==
=== В Україні ===
{{Цитата|В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов '''національних меншин''' України. | Стаття 10 [[Конституція України|Конституції України]] }}

Відповідно до українського законодавства, носії російської мови є представниками російської національної меншини 	
{{спойлер|массово завезеної з різних боліт Смоленська після [[Голодомор]]у та багнистих околиць [[Петербурга]] на хвилі [[Хрущов]]ської [[Русифікація|русифікації]] України}} та її нащадків.

== Мовні запозичення ==
{{Основна|Перелік запозичень у російській мові}}
[[Файл:Рос мова.png|thumb|Запозичення в російській мові <ref name="">[http://vja.ruslang.ru/archive/1957-5.pdf Журнал "Вопросы языкознания" 1957, 5 номер ст. 67]</ref>]]
Якщо українська мова формувалася на народній основі, певний час будучи навіть офіційною мовою Великого Князівства Литовського, то московитська всебічно піддавався впливу лексики зі [[Московське православ'я|церковнослов'янської мови]]. До них належать такі звичні слова, як "вещь", "время", "воздух", "восторг", "глагол", "изъять", "награда", "облако", "общий", "сочинить", "тщетный", "чрезмерный" і багато інших, частина з яких співіснує із властиво руськими дублетами, що відрізняються від церковнослов'янських за значенням або стилістично, порівняємо (церковнослов'янське слово подається першим): влачить/волочить, глава/голова, гражданин/горожанин, млечный/молочный, одежда/одёжа, разврат/разворот, рождать/рожать, страж/сторож й інші. З церковнослов'янської в діалект запозичені й окремі морфеми (наприклад, дієслівні префікси "из-", "низ-", "пред-" и "со-") і навіть окремі граматичні форми — наприклад, віддієслівні дієприкметники (порівн. церковнослов'янські за походженням дієприкметники "текущий" або "горящий" з відповідними їм московитськими формами "текучий" і "горячий", що збереглися в сучасному діалекті як прикметники зі значенням постійної властивості) або форми дієслів типу "трепещет" (із невластивим українським формам чергуванням т/щ, порівн. московитське "хохочет" або "лепечет"). За своїм лексичним складом сучасний московитський діалект багато в чому є близьким до південнослов'янської болгарської мови. При формуванні лексичного стандарту інших діалектів літературної мови вплив церковнослов'янської (староболгарської) був меншим, подекуди взагалі зникаючи. Згідно зі [[uk_wikipedia:Список Сводеша|сотнеслівними списками базової лексики Сводеша]], московитський діалект є набагато ближчим до наддніпрянського та балтійського (відповідно 86% та 92% спільних слів), ніж до південнослов'янської болгарської мови (74%). Та попри розходження в граматиці, загальна для болгарської мови й московитського діалекту лексика в сучасній художній літературі становить близько 60% і доходить до 80% у публіцистиці. Церковнослов'янські елементи пронизують всю структуру московитського діалекту – фонетику, морфологію, словник, стилістику – в незрівнянно більшому ступені, ніж, скажімо, латина – сучасну італійську мову.

Нині болгаризми з неповноголосими, що витіснили повноголосі аналоги староукраїнської мови (град-город, мразь-мороз, мрак-морок, сладкій-солодкий, храбрый-хоробрий) проникли навіть в наддніпрянський діалект та активно захищаються особами, що не вчили історію мови до початку ХХ століття. Також чимало прихильників "живова вєлікарусскаво язика" стверджує, що московитський діалект є ближчим до староукраїнської, аніж наддніпрянський, бо у ньому присутнє більше слів з неї і ніби ближча фонетика (хоча це так лише під дулом <s>москальської</s> російської гвинтівки).

До речі, У 1596-ому році український учений і церковний діяч Лаврентій Зизаній видає у Вільно "Лексис" – перший друкований словено-руський словник на 1067 слів. Якимось дивом автор перекладає для руської людини такі незрозумілі слова, як "врємя", "воі(ї)н" та інші. Кому цікаво — [http://litopys.org.ua/zyzlex/zyz.htm ось] сам словник. Цей факт свідчить не лише про те, що інтенсивне насадження церковнослов'янської мови на північних землях колишньої Руси зродило попит на подібний продукт, а і про те, що наприкінці 16 століття основна маса лексичних відмінностей між сучасним надніпрянським та московитським діалектом була не зрозуміла й взагалі сприймалася як іноземні слова <ref>З цього боку заяви деяких московських істориків і просто [[Казковий недоумок|ентузіастів]] про те, що українська мова є продуктом виймання з неї канонічно-руських слів на початку ХХ століття виглядають не просто смішними, а і результатом неосвіченості заанґажованого [[ісконнік]]а.</ref>.

На фонетику та структуру північно-московитських балачок великий вплив справили фіно-угорські мови (мерянська, мокшанська, більшість балтійсько-фінських, частково — комі та марійська мова).

== Відмінності від української ==
[[Зображення:Мапа поширення.png|thumb|Розподіл діалектів української у східній Європі]]

Московитський діалект має виразні відмінні риси у фонетиці, морфології та лексиці.

У фонетиці такими особливостями є наявність "ро", "ло" і "ре", "ле" в коренях слів між приголосними на відміну від наддніпрянського]] та західного]] діалекту, де вживаються «ри», «ли» і «ри», «льо» (моск. "крошить", "глотать", "тревога", "слеза", надд. "кришити", "глитати", "тривога"), вимова сполучень м'яких зубних і шиплячих з [j] при довгих м'яких приголосних в інших діалектах (моск. "платье", "судья", укр. "плаття", "суддя"), вибухове [g] при фарингальному [ɦ] в наддніпрянському діалекті (порівняти моск. "город" ['gorat], надд. "город" [ɦo'rod]). У московитському діалекті кінцеві приголосні оглушуються. Набагато менше, ніж в інших, використовується фонетичний закон милозвучності (для зменшення збігу голосних або приголосних): моск. иду к ней — пришел ко мне; иду с ней [нею] — пришел со мной; под нами — подо мной, в наддніпрянському: чергування сполучників і — й, прийменників у — в — уві, дієслівних часток ся — сь, фонетичне модифікування прийменників з — зі(зо) — із, під — піді — підо, к — ік, часток би — б, сполучників хоч — хоча, же — ж, префіксів від(віді) — од; з — зі — із тощо, також чергуються початкові літери коренів слів: іти — йти, Іван — Йван, весь — увесь, ще — іще, там — отам, ця — оця, йон-іон. У московитському діалекті поширене "акання" (вимовляють ненаголошену о як а). Також поряд поступово стає очевидним наближення до "якання". Не буде дивно, якщо через сторіччя літературною великоросійською правильно буде саме "Чяво?".

У морфології такими особливостями є відсутність кличного відмінка (моск. "брат!", "сын!", надд., зах. "брате!", "сину!"), хоча у розмовній мові при звертанні до людей по-імені вживаються форми з нульовим закінченням (моск. "Гена" — "Ген!"), відсутність чергування "к", "г", "х" з "ц", "з", "с" у відмінкових формах іменників (моск. «нога» — «на ноге», надд. «нога» — «на нозі»), широке розповсюдження форми називного відмінка множини з закінченням -а(-я) під наголосом у іменників не середнього роду (моск. «учителя́», надд. «вчителі́»). На відміну від московитського, в [[Наддніпрянський діалект|наддніпрянському діалекті]] 4 часи дієслів, а не 3 (поряд з минулим, теперішній та майбутнім — давноминулий, «я був ходив»), три числа, на одну дієслівну та іменникову форму більше, збереглася четверта відміна, суттєво багатше суфіксальне словоутворення.

==Альтернативна думка==
'''(потребує редагування)'''
Всі мови є штучні. Мови не існує в природі – в природі існують говірки і діалекти. Була колись суперечка, чому іврит – мова, а їдиш – це діалект. Найкращу відповідь дав професор, викладач їдишу: мова – це діалект, за яким стоїть армія.
Але сучасний іврит – одна з найштучніших мов світу, бо він творився активно і
свідомо в ХХ ст. Однак він мова Ізраїлю і його армії, тобто життєздатний.
Тобто всі мови – конструкти. Сучасні мови – це переважно конструкти ХІХ ст.
У той час складаються граматики і словники. Це так само стосується як російської, так і української мови. Питання в тому, як і на основі чого вони конструювалася. Очевидно, що мають бути якесь ядро чи ядра.
У російській мові одним з головних ядер послужила старослов’янська. Можна
було б сказати, що це була мова еліт – мова, якою писав Ломоносов або Тредіаковський, зі складними конструкціями, «вичурна» і вимучена. Але тут треба
зробити істотну поправку: російські еліти не розмовляли цією мовою. Більшість
розмовляла французькою. Зверніть увагу, якою мовою розмовляє російський
вищий світ у «Війні і мирі» Толстого, або якою мовою переписуються Євґеній
Онєґін та його кохана Татьяна. Можна припустити, що мова Ломоносова і була
така вимучена, бо так насправді ніхто цією мовою не розмовляв. Переворот
звершив Пушкін: він почав писати мовою простолюду. Відтоді до російської
мови додалося друге ядро.
В українській мові теж існує велика різниця між мовою Сковороди та мовою
Шевченка. Але роль і місце церковнослов’янського ядра в ній значно менші,
аніж у російській. В основі сучасної української мови була покладена говірка
Полтавщини. Але на цій говірці не можна сказати складніших, сучасніших речей. Тому абстрактна і понятійна лексика в українській мові переважно галицького походження. Не тому, що галичани особливо були схильні до абстрактних
речей, а тому що в Галичині діяла негласна українська академія наук – Наукове
товариство імені Шевченка у Львові. Зрештою, воно було галицьке лише за
місцеперебуванням. Бо гроші на його створення дала українська поміщиця з
Російської імперії, зі спонуки українських діячів з тієї ж імперії, а головою цього
товариства 20 років був киянин Михайло Грушевський. У кожному разі, українська мова не лише двоядерна, вона ще й побудована на консенсусі між полтавською говіркою та галицькою книжкою лексикою, у якій, як і у польській,
багато запозичень з латини і німецької.
Ми значно менше знаємо, що робилося перед цим етапом конструкції української та російської мов, і якими говірками говорили, скажімо, у ХІІ чи ХІV ст.
Маємо надто мало текстів і тому можемо послуговуватися тільки непрямими
даними. Скажімо, писар, який переписує церковнослов’янський текст, мимоволі може робити помилки й описки відповідно до своєї говірки. За цими описками можемо судити, що існували певні елементи тяглості між сучасною українською мовою і тією говіркою, якою розмовляли на наших землях у ті часи

Значно більше маємо текстів з часів, коли руські землі переживали своє культурно-національне відродження на межі ХVІ – ХVІІ ст. Бачимо, що запозичень з
латини, польської і німецької мови в них так багато, що українська цілком могла б стала західно-, а не східнослов’янською мовою. Тобто вона була б ближче
до чеської чи польської, аніж до білоруської чи російської.
Перебування в Російській імперії та Радянському Союзі різко змінило вектор
розвитку. У Російській імперії робилося все для того, щоб українська мова «не
сталася». Її двічі забороняли, вона не стала мовою ані школи, ані церкви, не
говорячи вже про армію. Української мови «не було і не могло бути».
У Радянському Союзі її ніколи формально не забороняли. А в 1920-і роки, у
часи українізації, вона сильно розвинулася. Але, починаючи з 1930-х років, почалася інша тенденція: максимально зблизити українську і російську мову, знищивши в українській мові всі ті елементи, які найбільше відрізняли її від російської – скажімо, заборонити «тверде г» чи передавати латиномовне «h» через
«х». По-друге, робилося все, щоб понизити соціальний статус української мови.
Аналіз радянських переписів чітко показує: у Радянській Україні що вищим був
статус групи, то меншою була частка україномовних. Робити нормальну кар’єру
можна було лише в російській мові. Українська мова була зведена до статусу
розмовної мови тубільців-селян. Ці факти є очевидні, але вони заперечуються:
мовляв, українці самі охоче асимілювалися! Але є статистика книговидань у
всіх соціалістичних країнах, не тільки у СРСР, але й поза ним. У ній за кількістю
видань рідною мовою на душу населення українці стояли на останньому місці.
У них забирали книжки, щоб вони перестали бути нацією, а стали простим
племенем.
Ця політика мала всі ознаки «лінгвоциду». Вона зробила злу послугу українцям
ще й в іншому: через те що українська мова переслідувалася і понижувалась
у статусі, то вона перетворилася в щось на зразок національного святошу для
свідомих українських патріотів. Створювалося враження, що мова – головний
національний критерій. Насправді це не так. Якби це було так, то не існувало б
тепер хорватів і сербів – була б одна сербсько-хорватська нація. Бернард Шоу
якось дуже влучно сказав, що англійська мова розділяє дві нації – американську і британську. Маємо масу подібних до цього прикладів.
У нашому ж регіоні з різних причин ми чомусь зациклюємося на мові. В нас
є цей концепт, що нація – це є її мова. Це особливо яскраво звучить в російському контексті: мовляв, російська нація простягається так далеко, як звучить
російська мова. Дуже схоже на концепцію німців і Гітлера. Мовляв, німецький
«Райх» – це там, де звучить німецька мова. Тоді Карпати також можна було
назвати німецькою територією, тому що були карпатські німці. Причорномор’я – теж тоді німецькі, бо там були німецькі колоністи. Тож думання росіян
дуже схоже на концепцію німців, коли націю змішують з мовою. Це концепція
«фольку»: нації, яка формується на основі мови, – на противагу французькій чи
американської політичній концепції нації.

== Висновок ==
{{YouTube|width=300|Yi1IBsrAAjY|Більше б таких учителів!}}

Пора зробити висновок щодо всього цього мовного питання. Тож:

*За майже 600 років існування діалект не зміг створити абсолютно ніяких нових граматичних категорій чи морфологічних одиниць. Більше того, багато категорій, перейнятих у [[Русь|Русі]] разом з мовою, вилучилися з вжитку [[Московити|суздальців]] за ненеохідністю. Усі інакші від української лексичні одиниці були запозичені або з болгарської через церковнослов'янську або з мов фіно-угорських племен тих земель. Інші ж - скалічені українські (рус. "роз" - моск. "рас"). Навіть ті скорочені форми прикметників збереглися в розмовній мові, хоча так, у СУЛМ представлені скупо (повен, кожен, жоден).

*Переважну відмінність у сучасній лексичній структурі між руською (українською) та т. з. "російською мовою" складають слова, запозичені з інших мов. Виключенням є лише неологізми вигадані такими вченими, як Карамзін <ref>[https://ru.wikipedia.org/wiki/Карамзин,_Николай_Михайлович#Введённые_неологизмы Підтвердження]</ref>, та як бачимо більшість це такі ж запозичення, та декілька - особисті словотвори на основі тих же коренів.

*Незрозумілість для українського мовця московитського діалекту пояснюється лише ледь чи не [[Балтійський діалект|литвинською]] фонетичною різницею з ледь чи не українським написанням діалекту і присутністю численних запозичень відсутніх в інших діалектах.

*Окремої мови-то ніякої і немає. І не тому, що вони скористали для основи нашу мову (розмежування є нормальним процесом мовотворення), а тому що після розмежування не створили собі анічогісінько, що могло б свідчити про хоч якусь мовотворчість, чим і пояснюється вражаюча схожість на руську мову 15-ого століття (якби не деградація, була б вражаюча ідентичність). Московитський діалект помирає. Повільно, але <s>швидко</s> рішуче. Про це свідчать такі феєризми, як "чорт-чёрт", "тормаз-тормоз" та "итти-идти". Чисельні представники московитської ментальності добивають його то [[Словник олбанської мови|падонкофскім]] написанням, викриваючи його неприховано-литвинську фонетику (от тільки цекання і дзекання нема, не біля [[Польща|Польщі]] все-таки), то викручуванням слів задля надання їм комічного відтінку — "сурйозно","інтєрнєт" та ін.

*Різні [[Казковий недоумок|мітичні істоти]], які ніколи не вчили філологію і навіть у школі прогулювали уроки непотрібної української і потрібної, але такої ж нудної "російської", стверджують звідкись, що їх діалект багатший за наддніпрянський (що, звісно ж, неправда, як ви самі переконались), на численних демонстраціях виступають з гаслами "Мьі хотім говоріть по-русскі", забуваючи, що наша держава як ніхто надає їм честь говорити саме руською, а не по-москвинськи.

== Цікаві факти ==
*У московитському діалекті не існує кличної форми, але до Бога вони звертаються саме за кличним відмінком («О, Боже!»; «Господи!»). Хоча останнім часом поширеним є також звертання "О, мой Бог". Редукція.
*Московитський діалект утворився не природнім шляхом народницької ізоляції, а шляхом культурної асиміляції чужинців. Так само як угорська теж не мова за цим самим аргументом.
*Московити називають місяці за римською традицією. Фе!

==Див. також==

== Посилання ==
*[https://web.archive.org/web/20150317082750/http://dramatica.org.ua/Московитський_діалект Архівна версія статті]
*[http://memorial.cf/novyny/1159-mify-moskoviji-mif-chetvertyj-pro-slovjanske-pohodzhennja-moskovskoji-movy-ta-jiji-dominujuche-stanovyshche-sered-slovjanskyh-mov.html Міт про слов'янське походження]

== Примітки ==
{{reflist}}


{{Мови}}
[[Категорія:Мова]]
[[Категорія:Москалі]]